Лекція № 5. Культура Київської Русі (ІХ - XIII ст.)

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 

ПЛАН ВИКЛАДУ:

Загальні зауваження.

Давньоруські традиції.

Від язичництва до християнства.

Писемність, освіта, літописання та література.

Мистецтво.

Запитання і завдання.

Джерела та література.

І. Загальні зауваження

Ця лекція виходить за рамки хронології Київської Русі, оскіль­ки культура давньоруської держави тісно пов'язана з глибинними традиціями руського народу.

Одночасно варто внести пояснення в те, чому культура Русі у IX-XIII ст. зазнала злету, у пізнання цього феномену. Особливо слід зупинитися на так званих вирішальних, "виняткових" хозарських, візантійських та європейських впливах.

У лекції запровадження християнства на Русі розглядається поруч з розвитком культурних проблем. Нам уявляється, що розви­ток християнства на Русі тісно пов' язаний із вибухом літописання, розвитком історії, літератури, відкриттям шкіл, поширенням мисте­цтва та архітектури.

Питання розвитку культури на Русі розглядали у своїх працях М.А.Алпатов, Ю.С.Асєєв, М.Ю.Брайчевський, С.А.Висоцький, Є.СГолубінський, А.І.Комеч, Б.О.Рибаков, М.Н.Тихомиров та ін.1 У роботах згаданих авторів досліджені питання розвитку історичної думки у давньоруський період (М.А.Алпатов), архітектурні пробле­ми (Ю.С.Асєєв, М.Н.Тихомиров, А.І.Комеч), запровадження христи­янства (М.Ю.Брайчевський, Б.О.Рибаков, Є.С.Голубінський), поши­рення образотворчого мистецтва (С.А.Висоцький) та ін.

Історія культури Київської Русі знайшла чільне місце і в бага­тьох загальних виданнях. Так, наприклад, в "Історії української ку­льтури" під загальною редакцією І.Крип'якевича висвітлюється по­бут Київської Русі (І.Крип'якевич), письменство (В.Радзикевич), -мистецтво (М.Голубець), театр (С.Чернецький), музика (В.Барвін-ський) . В "Історії українського війська" друкуються цікаві матері­али про організацію та культуру воїнів Київської Русі, їх військове мистецтво тощо 3.

ІІ. Давньоруські традиції

Вчені визначають, що феномен злету культури Київської Русі пояснюється глибоко розвинутими місцевими традиціями та збага­ченням їх впливами сусідів. Так, наприклад, давньоруське ремесло бере свій початок ще у скіфські часи. Скіфське прикладне мистецт­во VI-III ст. до н.е., його звіриний стиль розвинувся під впливом культур Греції та Переднього Сходу й проник у середовище слов' янських митців при виготовленні ними браслетів, керамічних плиток, чернігівської різьби по каменю тощо. Слов' янська міфоло­гія, її язичницькі боги подібні до іранських. Ця подібність сягає в часи контактів іранських скіфів з місцевим населенням.

Взаємовпливи помітні і в процесі виникнення держави у схід­них слов'ян. Зокрема, у хозар слов'яни запозичили для себе деякі державні структурні утворення та титули, у скіфів - військове буді­вництво, грецьких причорноморських містах - полісний спосіб гос­подарювання.

Можна сказати, що елементи зарубинецької та черняхівської культур (I пол. I тис. н.е.) були відроджені Київською Руссю. Зок­рема, на Русі широко застосовувалося характерне для цих культур плужне землеробство, керамічне та емалеве виробництво, будівниц­тво будинків тощо. Спадкоємність простежується і в народній твор­чості. Язичницькі пісні та танці, весільні та поховальні обряди, ле­генди й перекази прижилися на Київській Русі, зрослися з христи­янством й носять аж до цього часу певний традиційний характер.

Й, нарешті, останнє. Етнічний склад людей на Русі, не дивля­чись на постійні міграційні явища, зберігав стабільне ядро, особли­во в хліборобській лісостеповій частині. У зв' язку з цим у регіонах довго жила історична пам' ять, зберігалися культурні традиції.

ІІІ. Від язичництва до християнства

Яскравою сторінкою розвитку культури давньоруського наро­ду було прийняття християнства у 988 р. Ця акція відбулася на дру­гому етапі розвитку Русі, в період, коли князем вирішувалася про­блема приведення у відповідність створення управлінської вертика­лі з філософією людського світобачення. Християнство повинно бу­ло вивести руський народ з темряви, невігластва до високої духов­ності і культури.

Сам Володимир, зусиллями якого здійснювалося хрещення Русі, до християнства дозволяв собі необуздану похоть та "жоно-любство". Після його прийняття - став на шлях доброчесності та високої моральності. Дохристиянська релігія - язичництво тисячо­літтями обожнювала сили природи, сповідала віру в духів, магію, анімізм, дуалізм тощо4. Язичники вірили у божества, які населяли ліси, поля, води, були покровителями різних галузей господарства. Своїх богів мали племена, роди, сім' ї.

Таке світобачення не сприяло утвердженню великокнязівської влади. Потрібна була релігія, яка сповідала б перехід від політеїзму до монотеїзму, а також вчення про божественний характер влади. А щоб не було опору новій релігії з боку народних мас, вона не повинна відміняти всі інституції язичницького світобачення, а багато звичаїв пристосовувати до своїх потреб. А тому слов' янським богам, зазна­чав академік Б.О.Рибаков, християнською церквою давалися нові імена й пристосовувалися до циклів природи, до нової віри 5.

Друга важлива обставина, що прискорила введення християнст­ва, - це труднощі в сфері міжнародних відносин Київської Русі. Біль­шість країн на той час уже були християнськими, вони орієнтувалися на Візантію та Рим. Отже, щоб забезпечити Русі входження в новий поступ історії, треба було розривати зі старою ідеологією й орієнтува­тися на входження до нової культурної європейської спільності.

Варто підкреслити, що перехід до християнства не був явищем раптовим, спонтанним. Про християнство наші пращури знали ще в антську добу. Але важливим етапом щодо християнізації Русі була

діяльність Аскольда. Иого договір з Візантією у 860 р. передбачав хрещення Русі. Посуті, Аскольд загинув у зв' язку з причетністю до християнства й дехто з істориків вважає, що його можна віднести до перших руських мучеників.

Значну роль у християнізації Русі відіграла Ольга. Ставши замість малого Святослава київською княгинею (945), Ольга, як ми вже говорили у попередній лекції, охрестилася. Важливим є питання проте, від кого Ольга прийняла хрещення і в який час. Повідомлення Нестора-Літописця не дає остаточної відповіді на цю проблему. Візантійська хроніка не підтверджує заяви Нестора, що хрещення Ольга прийняла у Константинополі у 955 р.

Вчені вважають, що християнське віросповідання Ольга при­йняла раніше - у 946 р. З цього часу починається її активна місіо­нерська діяльність, будівництво нею храмів, переговори на цю тему з німецьким імператором Оттоном I та ін. заходи .

Проте при ній християнство не стало постійним, оскільки важ­ко було передбачити його наслідки для безпеки країни: Візантія ди­вилася на Русь як на свого можливого васала і постійно вела боро­тьбу з нею. Саме ця обставина стримувала прийняття християнства у загальнокнязівському масштабі.

Пізніше Володимир переконався, що встановлений ним язич­ницький пантеон на старокнязівській горі не перетворив Київ в єди­ний ідеологічний центр всієї Русі. Язичництво з його багатобожжям було далеким від ідеї єдності Київської Русі, від згуртування навко­ло її центра всіх східнослов' янських племен. Стало очевидним, що воно стало гальмом для державної розбудови, для суспільно-політичного розвитку Русі.

Обрати для Русі релігію було непросто. Дослідники ствер­джують, що напередодні прийняття християнства на руських землях пожвавішала місіонерська діяльність релігійних общин волзьких булгар, хозар, візантійців, німців . Але Володимир обрав християн­ство візантійського сповідання, оскільки воно було знайоме нашим землям близько 200 років, і залишалося тільки оформити цю тради­цію офіційно.

Прийняття християнства прискорили такі обставини:

У 984 р. Володимир надав допомогу візантійському імперато­ру Василю II у боротьбі з опозицією. Цей союз повинен був скріпи­тися одруженням Володимира з сестрою імператора Анною та при­йняттям християнства. Хрещення Володимира відбулося у Херсо­несі у церкві св. Василя.

За хрещенням Володимира відбулося і хрещення всієї Русі. Її запровадження зустрічало сильний опір і вимагало примусових захо­

дів. У Новгороді, наприклад, запровадження християнства проходи­ло в умовах повстання і жорстокого його придушення. Раби схиля­лися до язичництва. Воно було для них ідейною основою для бага­тьох заворушень. Пригнобленні маси у християнстві помітили охо­рону панства, феодальної ідеології.

Дехто вважає, що християнство на Русі було кроком назад, що для нашої ментальності більше пасувало язичництво. Знаходяться і та­кі, які вважають, що християнство для Русі було чужою культурою і чужим світоглядом, що воно обумовило відставання її культури від єв­ропейської тощо 10.

Нам же уявляється, що християнство зіграло колосальну роль у розвитку культури на Русі: літератури, історії, філософії, живопи­су, музики, архітектури, освіти. Християнство прилучило Русь до світової спільноти, до активного міжнародного життя. Прилучення Київської Русі до візантійської цивілізації було кращою альтернати­вою і недооцінювати цього не можна, оскільки церква стала найпо­слідовнішою прихильницею загальноруської єдності і цим самим виконувала велику виховну місію в суспільстві.

IV. Писемність, освіта, літописання та літе­ратура

Державотворення Київської Русі супроводжувалось розвитком писемності як найважливішого атрибуту культури. Дослідники вважають, що східнослов' янські племена оволоділи нею ще до за­провадження християнства, десь у IX ст. Відомо також, що древ-ньоруські люди опанували азбуку - кирилицю, яка у порівняні з болгарською глаголицею мала простіші букви й була більш доступ­на для опанування.

Кирилицею написані такі відомі нам твори, як "Остромирове Євангеліє", "Слово про закон і благодать", "Повість минулих літ" та ін. Крім цього, практикувалися написи на посуді, речах, металевих виробах.

На Русі були поширені так звані берестяні грамоти - це доку­менти про купівлю землі, різного роду лихварські угоди, боргові зо­бов'язання, духівниці на випадок смерті та ін. Берестяні грамоти мали місце не тільки на Північних землях Русі, а й на Південних. Можливо, тут їх менше збереглося, але це не міняє суті.

Цікавими є написи на стінах Софіївського собору. Зокрема, де­які з них повідомляють про народження у Ярослава Мудрого сина Всеволода, про смерть Ярослава, про підписання миру між Володи­миром Мономахом та Святополком Ізяславовичем та ін.11. "Аналіз церковних графіті показує, - зауважує академік П.П.Толочко, - що їх авторами були представники усіх соціальних верств населення - че­нці, попи, купці, княжі люди, прочани, професійні писці. Разом з бе­рестяними грамотами і написами на ужиткових речах настінні написи засвідчують досить значне поширення грамотності на Русі" .

Держава Київської Русі та церква взяли на себе піклування про освіту. Дослідник історії Стародавньої Русі Б.Д.Греков зауважує, що дітей дружинників, бояр брали в школи для того, щоб з них ви­ростити освічених людей і майбутніх державних діячів, які змогли б спілкуватися не тільки з Візантією, а й іншими країнами 13.

Зокрема, у свій час школу у Новгороді відкрив Ярослав Мудрий, у 1086 р. при Андріївському монастирі - дочка Всеволода Ярославо­вича Янка. Крім офіційних шкіл на Русі було й приватне навчання.

Важливе місце в освітянській діяльності Київського суспільст­ва належало бібліотекам, що створювалися при монастирях і церк­вах. Вчені підкреслюють, що великими любителями книг виступало чимало давньоруських князів. Зокрема, П. П. Толочко підкреслює, що "Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської; його син Святослав наповнив книгами кліті своїх палат; князь Миколай Свя­тоша витратив на книги всю свою казну і подарував їх печерському монастирю. Великим книжником літописи називають волинського князя XIII ст. Володимира Васильковича"14. Ось як літопис згадує про пристрасть до книжної справи Ярослава Мудрого. В його уста він вкладає такі слова:

"Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і муд­рість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що наповнюють всесвіт увесь. Се є джерела мудро­сті, бо у книгах незміряна глибина..

Л далі від себе літописець додає:

"Ярослав же сей, яко ото ми сказали, любив книги і многії списавши, положив їх у церкві святої Софії, що її спорудив він сам і прикрасив він її іконами многоцінними, і злотом, і сріблом, і начинням церковним" 15.

Підкреслимо, що на Русі було багато бібліотек. Серед них, як уже було сказано, найбільшою була бібліотека Софії Київської (1037). За підрахунками вчених, книжковий фонд Київської Русі становив 130-140 тис. томів. Крім Києва центрами переписування книг були Новгород, Галич, Чернігів, Володимир-Волинський, Пе­реяслав, Ростов та інші міста.

Підготовка книги вимагала цілої ремісничої галузі, об'єднання зусиль книгописців, художників, перекладачів, майстрів-пергаментників, ювелірів та інших фахівців. Книги коштували до­рого. За одну із них в ті часи можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі.

Волинський князь Володимир Василькович подарував церкві Молитовник, вартість якого була адекватна вартості отари овець. Переважна більшість книг носила церковний характер. Вважалося, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом.

Але поряд з церковною на Русі мало місце поширення книг світського характеру: з історії, географії, астрономії, філософії, юридичної галузі, публіцистичні та розважальні твори ("Історія іу­дейської війни", "Джерела знання", "Повість про Акіра Премудро­го", "Бджола" та ін.).

Треба відзначити, що у Київській Русі Софіївський собор став центром культури древньоруських людей. Він був митрополичею резиденцією, в ньому було написано Іларіоном і проголошено "Слово про закон і благодать", яке вражає глибиною національного самоусвідомлення, блиском ораторського мистецтва, створено "Із-борнік" Святослава (1073), який можна назвати першою руською енциклопедією. Книги, які виходили із стін Київської Софії, ставали основою для інших стародавніх бібліотек Древньоруської держави.

Важливе місце у розвитку культури на Русі посіло літописання. Вчені гадають, що почалося воно на Подніпровських землях у часи Аскольда - 60-80-х рр. IX ст. ("Літопис Аскольда"). У 70-80 рр. XI ст. літописання ведеться у Десятинній церкві та Києво-Печерському мо­настирі, де в 1078 р. ігуменом Ніконом робиться перший самостійний літописний звід.

На початку XII ст. у Києво-Печерському монастирі створюєть­ся літописний звід "Повість минулих літ", який по праву вважається видатною історико-літературною пам'яткою. Її автор Нестор зумів

врахувати європейський історичний досвід та досвід візантійської літописної культури.

Вражає ерудиція Нестора, знання світової історії, його патріо­тизм та бачення проблем розвитку давньоруського народу, ролі і мі­сця в ньому регіональних взаємозв' язків. "Повість минулих літ" до­ведена Нестором до 1110 р.

У часи Володимира Мономаха та Мстислава її двічі редагува­ли (1116, 1118). Найкраще збереглася "Повість" у Лаврентіївському (1377) та Іпатієвському (початок XV ст.) списках, в яких вміщені також Київський звід (1200) та Володимиро-Волинський (кінець

XIII ст.)16.

Літописання велося не тільки у Києві, а й у Новгороді, Черні­гові, Володимирі-Волинському та ін. містах Русі 14.

До сказаного додамо, що на Русі мали місце такі форми істо­ричної літератури, як: сказання, сімейні та родові хроніки, військові повісті, життєписи князів. Хронологія літописів базувалася, як пра­вило, на константинопольському літочисленні, яке час від створен­ня світу до Різдва Христового визначало в 5508 років.

Поряд з літописанням, історичними творами на Русі мав місце розвиток оригінальної літератури: філософсько-публіцистичної та художньої. Література стародавньої Русі опиралася на усну народну творчість, билини, народні пісні і перекази, легенди, заговори та за­клинання тощо.

Цікаво, що билинний епос відтворював Київську історичну ос­нову, але найкраще зберігся серед народів Північної Русі. В них оспі­вуються народні богатирі Ілля Муромець, Добриня Нікітіч, Альоша Попович, селянин-орач Микула Селянинович та інші герої. Зокрема, про них розповідається в билинах "Ілля Муромець і Соловей - роз­бійник", "Ілля Муромець і ідоли ще", "Добриня і змій", "Добриня Ні-кітіч і Альоша Попович" та ін. Герої цих билин сміливі, добрі, безко­рисливі захисники руської землі.

Літературні твори тих часів "Слово о законе и благодати" мит­рополита Іларіона, "Поучения детям Владимира Мономаха", "Слово о полку Игореве", "Хождение Данила Заточника" та ін. є шедеврами вітчизняної культури, свідченням високого рівня літератури Київсь­кої Русі.

Так, наприклад, "Слово о законе и благодати" (1050) є своєрі­дним маніфестом самоусвідомлення руського народу, віри у своє

майбутнє. У "Слові" високо оцінюється діяльність Ольги, Володи­мира та Ярослава Мудрого як великих мужів Київського престолу.

У згаданому вище "Ізборнику" (1076) викладені основні мора­льні принципи, дотримання яких вивершує людину, робить її доб­рою та корисною для суспільства.

Багато корисного у "Поучении детям Владимира Мономаха". В ньому звучить тривога за Русь, критичне ставлення до міжкнязівсь-ких чвар, поради дітям завжди піклуватися про свою землю і цим самим виконати найсвятіший обв' язок перед своєю вітчизною.

Наприкінці XII ст. написане "Слово о полку Ігоревім", яке, як зауважують вчені, є перлиною давньоруської художньої літератури.

Розмови навколо авторства "Слова" не зменшують його цінно­сті. Найголовніше те, що "Слово о полку Ігоревім" написав наш співвітчизник, який чітко бачив причину поразки Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича на р. Каялі у 1185 р.

Автор підкреслює, що цю причину треба шукати у відсутності єдності руських земель, міжкнязівських чварах, політиці їх сепара­тизму та невдалій підготовці Ігорем походу. У зв' язку з цим автор "Слова" звертається до удільних князів "встать на злат стремень", "прилететь издалеча" і захистити Руську землю, батьківський стіл.

Можна було б багато цікавого розповісти про художні перева­ги та поліграфічні оздоблення книги "Остромирове Євангеліє" (1056-1057), висококваліфіковане ілюстроване видання "Ізборнік" (1073), приватну власність дружини великого князя Ізяслава -"Трірського псалтиря" (1078-1087), оздобленого кольоровими міні­атюрами, "Радзивіловський Літопис"(XVст.) та інші видання. Мате­ріали про них будуть додатковим свідченням про значну літератур­ну спадщину Київської Русі, яка відзначалася не тільки оригіналь­ним, високопатріотичним і повчальним змістом, а й досконалими на той час поліграфічними формами видання.

Були цікаві спостереження наукового характеру. Нестор-Літо-писець, наприклад, у своїй "Повісті" дав характеристику країнам Єв­ропи, Азії та Північної Африки, їх морям, рікам та островам, показав гарні знання з географії при описанні шляху "із варяг в греки".

Ремесло, будівництво та торгівля Київської Русі свідчать про те, що древньоруські люди знали фізичні і хімічні властивості мате­ріалів, математику, астрономію.

Кияни знали медицину. Лікарі Агапіт та Вірменин XI-XII ст. користувалися авторитетом серед населення. Практикували навіть операції.

V. Мистецтво

Жителі Київської Русі знали і любили музику, користувалися нею у своєму житті. Вивчення цієї проблеми показує, що:

Давньоруський народ був причетний до обрядових танців, знав багато пісень, затівав скомороші ігри, гуслярські змагання. Очевидно, таким співцем був літописний Боян, який жив при дворі Святослава Ярославовича.

На Русі розвивалося театрально-музичне мистецтво. Профе­сійними акторами і музикантами були скоморохи-затійники, які ви­ступали у княжих дворах та на міських площах.

Багато князів виступали меценатами театрально-музичних колективів, утримували їх, організовували їм виступи та змагання. Особливо цією діяльністю славився Святослав Ярославович, при дворі якого, як уже було сказано, жив Боян.

Після прийняття християнства на Русі поширюється хоро­вий спів, нотна система, багатоголосся, що засвідчує високий худо­жній рівень музичного мистецтва.

Архітектура русичів відзначалася багатим декором та різнома­нітними стилями. В архітектурному мистецтві можна виділити кі­лька особливостей:

По-перше. Архітектурний образ Русі відзначався насамперед дерев' яними будівлями. Знайдені архітектурні залишки (карнизи, коньки, одвірки, колони) дають підставу дійти висновку, що архіте­ктурне оздоблення стародавніх будинків було красивим, різномані­тним, інколи носило шедевральний характер.

По-друге. Князівські, боярські та купецькі хороми були бага­топоверховими, розкішними, оздобленими прикрасами, свідчили про багатство господарів та їх елітарну приналежність. Житла бід­ноти були однокамерні. На півдні Русі вони мали каркасно-стовпову конструкцію, обмазувалися глиною і білилися.

Майже всі церковні споруди будувалися з дерева й у 1124 р. 600 таких храмів у Києві згоріло.

По-третє. Після прийняття християнства у Києві стала широ­ко практикуватися кам'яна фундаментальна архітектура. Так, на­приклад, першим кам'яним храмом у Києві була збудована Воло­димиром Десятинна церква (989-996).

Широка поява на русі кам'яних споруд у кінці X ст. поясню­ється тим, що у цей час тут з' явились необхідні умови: підвищився рівень ремесла, зросла його спеціалізація, поширився візантійський досвід кам' яного будівництва тощо.

Цікавим є те, що кам'яне будівництво на Русі несло в собі не тільки візантійські традиції, а й національні форми. Так, Софіївсь-кий собор (1037), як писав Б.Д.Греков, справляє враження на гляда­ча не тільки грандіозністю і блиском, а й "досконалістю... цього найбільшого витвору архітектури і живопису" . Можна так сказа­ти, що Софіївський собор вражає глядачів не тільки зовнішнім виглядом, а й внутрішнім опорядженням . "Розмаїття мозаїк, фресок, що покривали стіни, стовпи, арки, як зауважує П.П.Толочко, - вра­жають красою, величезним світом образів"19.

Додамо, що монументальні споруди були створені у Чернігові (Спаський собор), Києві (Михайлівський Золотоверхий), Переяславі (Михайлівський храм), Суздалі, Новгороді та інших містах. Придні­провський архітектурний стиль кінця XII - початку XIII ст. справив помітний вплив на архітектуру Смоленська, Полоцька та інших центрів Русі 20.

Поряд з архітектурою на Русі розвивалися також живопис, ху­дожня різьба, мозаїка фрески. Характерний у цьому відношенні Со-фіївський собор. Вівтар та купол цієї споруди прикрашенні мозаїч­ними зображеннями Христа, його матері Марії Богородиці - Оран-ти, які відзначаються соковитими кольорами та великою худож­ньою майстерністю.

Всі портрети святих вражають великим психологізмом, зовні­шнім аскетизмом і геніальним професійним виконанням. Зокрема, цими рисами відзначаються зображення Іоанна Златоуста, Василя Великого, Григорія Чудотворця.

Особливо вражають фрески Софіївського собору, якими пок­риті всі стіни будови. Серед них зображення Ярослава Мудрого та його родини, княгині Ольги, візантійського імператора та ін.

Можна сказати, що в Києві сформувалась іконографія святих, особливо Бориса і Гліба, Володимирської Богоматері, Архангела, Пи-рогощі та ін.

Стародавнє мистецтво залишило чимало пам' яток різьби по каменю, шиферних плитах та дереву. Високого рівня досягло прик­ладне мистецтво, особливо орнаментальні композиції. Декорували­ся предмети побуту, прикраси, зброя, металевий і керамічний посуд, вироби із кості. Давньоруські майстри уміли видувати скло, ство­рювати кераміку із зображенням грифонів, орлів, соколів, павичів. Ці сюжети перегукуються з візантійськими тканинними зображен­нями. Поширеним видом ремесла на Русі була різьба по дереву та кості.

Завершуючи, можна підкреслити, що культурний розвиток Ки­ївської Русі IX-XIII ст. знаходився на високому європейському рів­ні, який, на жаль, був перерваний монголо-татарською навалою.

? УЛ VI. Запитання та завдання

Які характерні ознаки язичницького світобачення? Чому язичництво стало гальмувати процес київського державотворення?

Чому князі Київської Русі надали перевагу християнству Візантійського взірця?

Що ви знаєте про древньоруську писемність, освіту та лі­тературу?

Які особливості мистецтва Київської Русі? Що ви про нього знаєте?

VII. Джерела та література

Алпатов М.А. Русская историческая мысль и Западная Европа XII-XVII вв. - М., 1973; Асєєв Ю.С. Мистецтво Стародавнього Києва. - К., 1969; Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. - К., 1988; Высоцкий С.А. Светские фрески Софийского собора в Киеве. - К., 1989; Голубинский Е.С. История русской церкви. - М., 1901; Рыбаков Б.А. Язы­чество древних славян. - М., 1981; Тихомиров М.Н. Начало христианства на Руси // Древняя Русь. - М., 1975;

Історія Української культури / Під редакцією І. Крип'яквича. -Нью-Йорк, 1990.

Історія українського війська / Під редакцією І. Крип'якевича. -Львів, 1992.

Рибаков Б.А. Язычество древних славян. - М., 1981. - С. 3.

Там само. - С. 354.

Татищев В.Н. История российская. - М.-Л., 1962. - Т. 2. - С. 208.

Толочко П.П. Християнська церква в Київській Русі // Київська Русь. - К., 1996. - С. 267.

9.         Греков Б.Д. Київська Русь. - М., 1953. - С. 476.

Людина і світ. - 1987. - №11. - С. 20.

Высоцкий С.А. Древнерусские надписи Софии Киевской XI-XIV вв. - К., 1966. - С. 39.

Толочко П.П. Культура Русі IX-XIII ст. // Київська Русь. - К., 1996. - С. 310.

Греков Б.Д. Киевская Русь. - М., 1953. - С. 405.

Толочко П.П. Названа праця. - С. 312.

Путро О.І. Історія України. Хрестоматія. Ч. І. - К., 2002. - С. 36-37.

Толочко П.П. Культура Русі ІХ - ХІІІ ст. - С. 314.

Греков Б.Д. Київська Русь. - С. 373.

Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца Х - начала ХІІ вв. -
М., 1987.         - С. 176.

Толочко П.П. Культура Русі. - С. 324.

Агеев Ю.С. Стили архитектуры Украины. - К., 1989. - С. 21.

Высоцкий С.А. Светские фрески Софийского собора в Киеве. -К., 1989. - С. 164-200.