Лекція № 1. Виникнення людської цивілізації

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 

 на українськую землях

ПЛАН ВИКЛАДУ:

Загальні зауваження.

Первісні збирачі, мисливці та рибалки.

Племена ранніх землеробів та скотарів.

Панування кочівників.

Античні міста-держави в Північному Причорномор'ї.

Запитання та завдання.

Джерела та література.

І. Загальні зауваження

Лекція присвячена висвітленню одного з найскладніших пи­тань в Історії України - життю та діяльності її первісних людей. Мова йтиме про початки людського життя в Україні, розклад перві­снообщинного і зародження ранньокомплексного суспільства, па­нування кочових племен, грецькі міста-держави в Північному При­чорномор'ї.

Тобто, мова йтиме про події, про які, як зауважував М.С.Гру-шевський, не "залишилося ніяких писемних звісток, і про те, як жи­лося тоді людям, можна зміркувати по різних слідах людського життя, що знаходяться припадком під землею, або в печерах"1.

Та "наука вийшла далеко за межі писемних звісток, - продов­жує свої роздуми корифей української історії, - поза границю істо­

ричних часів в глибини передісторичні. Вже вона може досить до­кладно, хоч і здебільшого тільки, сказати, як розвивалося людське життя десять, двадцять, тридцять тисяч літ тому; як жили й госпо­дарювали наші предки, які ще не знали ні заліза, ні інших металів, які ще не вміли сіяти хліба, які не мали домашньої худоби, яку біду терпіли вони тоді і як поволі доходили кращого і легшого життя"2.

Відзначимо, що порушена в лекції проблема висвітлена в узагальнюючих працях3, дослідженнях вчених-істориків С.С.Березанської, В.В.Отрощенка, Н.Н.Чередніченка, І.М.Ша-рафутдінова,  В.Н.Даниленка,  Л.Залізняка, В.А.Ільїнської,

І.Тереножкіна, В.В.Лапшина, К.Ф.Смірнова, М.О.Чмихова, Н.М.Кравченко, І.Т.Чернякова, В.И.Кадєєва, ВЮ.Мурзіна, Ю.В.Павленка та ін. авторів 4.

В узагальнюючих працях та монографічних дослідженнях чи­тачі відшукають відповіді на питання про початки людського життя на українських землях, полювання первісних мисливців на мамонтів та бізонів, зміни в екологічному середовищі та їх вплив на людське буття; про перших землеробів та кочівників (кіммерійців, скіфів та сарматів); виникнення, політичний розвиток та культуру грецьких міст-держав у Північному Причорномор' ї та інші тогочасні істори­чні проблеми.

Всі ці питання розглядаються у тісному взаємозв' язку життя автохтонів з діяльністю тих суспільних груп, які перебували в ті ча­си на землях України. Про історичні події, що відбувалися в ті да­лекі дослов' янські часи писали й письменники.

Зокрема, давній період відображено у творах І.Білика,

Владка, Р.Леонтовича, А.Лотоцького, Т.Микитана, Д.Міщенка, В.Чемериса та ін. авторів 4.

Безперечно, що твори згаданих письменників не є науковою літературою і не можуть бути певним джерельним свідченням, про­те вони збагачують історію емоційним матеріалом, допомагають читачам уявити епоху в певних людських образах та їх діях.

II. Первісні збирачі, мисливці та рибалки

Вчені вважають, що терени України заселені людьми з найда­вніших часів. Проте її землі, як зазначають автори книги "Давня та середньовічна історія України" (1996), "не входили до ареалу ан-

тропогенезу - регіону, де відбувався процес олюднення високороз-винутої мавпи. Тому тут не знайдено ні залишків викопних люди­ноподібних мавп - предків людини, ні слідів їхньої діяльності"5.

Розкопки та знахідки в Ефіопії, Кенії, Танзанії дають підставу дійти висновку, що початок історії людства можна датувати 2-2,5 млн. років від наших днів. Автор одного із найкращих курсів історії України професор Борисенко В.И. пише, що "саме в ті часи мавпа-примат звелася на задні кінцівки й звільнила передні для добування їжі та виготовлення найпростіших знарядь праці. Відтоді почина­ється розумово усвідомлена діяльність наших пращурів..."6.

Підкреслимо, що перехід до користування знаряддями праці був революційною подією в житті людиноподібних істот. Усвідо­млена праця, а згодом і мова остаточно вивели нашого предка з тваринного стану і зумовили його становлення як гомо сапієнса.

Вважають, що понад мільйон років тому найдавніші люди проникли на південь Європи. Близько 800 тис. років тому - на Зака­рпаття (стоянка Королеве) поблизу Хустських воріт понад Тисою, понад 300 тис. років тому - в Подністров' я поблизу с. Луки-Врублі-вецької під Кам'янець-Подільським, у басейн р. Свинолужки на Житомирщині, біля Амвросіївки на Донеччині та ін. Вчені відшука­ли В Україні понад 30 таких найдавніших стоянок.

Тодішній клімат України нагадував сучасні субтропіки:

В саванах бродили табуни слонів та носорогів, паслись ди­кі коні. В долинах річок, в широколистяних лісах росли лавр, смоківниця, самшит. Тут знаходили притулок та їжу олені, косулі, лосі. В річках та озерах жили гіпопотами, свою здо­бич біля водопоїв підстерігали тигри, леви, печерні ведмеді, вовки, лисиці, росомахи.

У цих природних обставинах люди жили невеликими групами, постійно пересувалися з місця на місце в пошуках їжі, використовую­чи для цього знаряддя ударної та ударно-ріжучої дії - скребла, руби­ла, гостроконечники. Всі вони були виготовлені з кременю, андезиту, різних сланців.

В залежності від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці, історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька пері­одів: палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'я­ний вік), неоліт (новий кам' яний вік), енеоліт (мідно-кам' яний вік), бронзовий вік.

Палеоліт — від появи людини до 11 тисяч років тому. В свою чергу палеоліт поділяють на ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. років тому, середній палеоліт (150—35 тис. років тому), піз­ній палеоліт (35—11 тис. років тому).

Палеоліт - найдавнішій період в історії людства, протягом якого відбулись великі зміни: значно змінилися фізичні типи людей і відносини між ними, удосконалились знаряддя праці.

Найдавнішими стоянками людей цього періоду в Україні є: Шари в Криму, Рокосове, Королеве - в Закарпатті, Лука-Врублі-вецька - в Середньому Подністров'ї (Хмельницька область), Ізюм-ська - на Харківщині, Амвросіївська - у Приазов'ї (Донецька обл. ), Житомирська. Як уже було сказано, в Україні відкрито понад 30 таких стоянок.

На кожній із них знайдені знаряддя праці з каменю - рубила. Во­ни виконували функції сокири, кайла, ножа тощо. Люди, що жили в період раннього палеоліту у згаданих урочищах, збирали рослинну їжу: коріння, молоді пагони, ягоди; заготовляли слимаків, комах, пта­шині яйця; полювали на дрібних тварин, переходили з місця на місце, дотримувалися стадної форми проживання.

Вчені вважають, що вижити людина в ті часи могла лише в коле­ктивному співіснуванні, оскільки сама по собі значно поступалася тва­ринам у силі.

У другій половині палеоліту північна та більша частина Центра­льної Європи, в тому числі і українські землі, пережила похолодання, обледеніння, закутість у 600 метровий льодовий панцир.

На території України південна межа максимального зледеніння проходила приблизно по лінії таких сучасних міст, як: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми. Льодовик призвів до знижен­ня води у світовому океані на 100 метрів. Зовсім зникло Азовське море, зменшилася площа Чорного моря, зникло чимало його заток 8.

Прильодовикова зона нагадувала холодну піщану пустелю з густою сіткою прильодовикових озер та боліт. З льодовика постійно дули сильні вітри, що піднімали в повітря хмари пи­лу... В інших місцях природні умови стали схожими на тунд­рові і тайгові. З'являється мамонт, сибірський носоріг, півні­чний олень та інші тварини, які люблять холод, у печерах бу­ло багато ведмедів та гієн. Пік похолодання наступає близько 20 тисяч років тому 9.

Зміни в природі змусили первісну людину пристосовуватися до нових умов існування. Вчені зауважують, що вирішальним для дальшого розвитку людини було винайдення близько 100 тисяч ро­ків тому вогню. Люди почали обігріватися у холодну пору, урізно­манітнювати харчування, відчули себе більш впевнено в навколиш­ньому середовищі 10.

На зміну архантропу в епоху середнього палеоліту (150-35 тис. років тому) приходить неандерталець (назва походить від міс­цевості у Німеччині, де було знайдено рештки кісток).

Неандерталець був невисокий на зріст, сутулий, мав велику голову видовженої форми з низьким лобом і нависаючим над­брів'ям. Об'єм його мозку становив від 925до 1800 см3, особливо були розвинуті ділянки мозку, пов'язані з просторово-коор­динаційними функціями та їхнім контролем11.

На території України вчені знайшли 200 стоянок цього періо­ду. Зокрема біля Сімферополя, Бахчисарая, на Донеччині поблизу с. Антонівки, в Закарпатті біля села Королеве та ін. місцях. Найбільш заселеним на той час був Крим з його сприятливими для життя умо­вами. В печерах проживали по дві-чотири сім'ї, що складалися з 6-7 осіб кожна.

Неандертальці набули певних навичок виготовлення знарядь праці, навчились надавати їм зручної форми; намітився поділ праці між чоловіками і жінками. Боротьба за виживання змусила людей ви­готовляти зі шкур одежу, інтенсивно заселяти печери, будувати при­мітивні наземні житла12.

Пізній палеоліт (35-11 тис. років тому) став новим великим кроком у розвитку людства. В цей час формується близький до су­часного тип людини - Кроманьйонець (назва походить від місцево­сті у Франції, де вперше знайдено рештки людини виду Homo sapiens - людини розумної).

Відомі численні пам'ятки цього часу. Найвідоміші з них - Ки­рилівська у Києві, Гінці на Полтавщині, Мізин у Подесенні, Межи-ріцька на Черкащині та ін. Всього вченими відкрито близько 500 стоянок цього часу.

Основою життя кроманьйонців було полювання на велико­го звіра: мамонта, північного оленя, ведмедя, широкопалого коня, бізона. На Амвросіївській стоянці виявлені кістки, що належали близько тисячі бізонам.

Вчені гадають, що родовий лад у найдавніших людей виник 200 тис. років тому. Він був універсальним колективом, бо викону­вав не лише шлюбні, а й господарські та керівні функції. Рід у цей час був матріархальним, родовід вівся по жіночій лінії, яка відігра­вала значну роль у мисливській общині.

Перші люди вчилися відтворювати навколишнє середовище художніми засобами: зображеннями на кістках тварин. Створювали музичні інструменти: з кісток оленя - флейту, мамонта - ударні пристрої.

Люді вірили, що явищами природи управляють боги: грому, до­щу, сонця, вітру тощо. У цей час формується віра в спільного для конкретної групи людей предка - тотемізм; в існування душі та ду­хів, що нібито управляють усім матеріальним світом - анімізм, зу­стрічаються поклоніння предметам неживої природи, віра в надпри­родні властивості матеріальних речей - фетишизм; здійснюються обряди, пов'язані з чаклунством, відьмуванням - магія тощо 13.

Мезоліт (10-6 тис. років тому. ) був перехідною епохою від палеоліту з його привласнюючими формами господарювання до не­оліту (6-4 тис. років тому) - з відтворюючим господарством. Поча­ток мезоліту збігається із закінченням льодовикового періоду.

Видатним досягненням людського розвитку цього періоду є ви­найдення лука зі стрілами, за допомогою яких мисливці вражали здо­бич на великій відстані. Нові умови змушували людей шукати окрім мисливства інші засоби для існування: збирання рослинної їжі, вило-влення риби тощо.

В епоху мезоліту стоянки первісних людей дрібнішали, великі колективи розпадалися. В Україні виявлено близько 1000 стоянок мезолітичної епохи. Серед них Мурзак-Коба і Фатьма-Коба в Криму, Гребениківська на Одещині, Туровська на Черкащині та ін. Встановлено, що в ті часи проживало по 3-5 осіб на 100 кв. км.

Людина в епоху мезоліту значно удосконалила старі знаряддя праці (вони стають меншими за розмірами), створила нові інстру­менти: долото, сокиру, тесло, ножа - з кам'яними пластинами. Це привело до важливих зрушень в житті первісних людей: від вибір­кового полювання вони переходять до елементів відтворюючого гос­подарства.

III. Племена ранніх землеробів та скотарів

Вчені встановили, що 10-6 тис. років тому племена, які засе­ляли українські землі, вступили в так звану неолітичну епоху - но­вий кам'яний вік. Її справедливо називають "неолітичною револю­цією".

В цей час, за висловом М.С.Грушевського, людина навчилася "вертіти діри, щоб посадити сокиру, молоток або булаву на дерево або кістку. Дивуватися приходиться не раз, як таки-так чоловік, не знаючи заліза, каменем або кісткою вмів висвердлити такі рівні, акуратні діри, так вишліфувати піском сокиру, клин або долото з каміння, виробити таку тоненьку стрілку, ножик, пилку, серп з кре­міння.

Та не тільки в цім видно великий поступ людського життя... В часах же новішої кам' яної культури він уже мав домашню худобу і міг годуватися м' ясом і молоком від свого стада... навчився робити посуду з глини і випалювати її на вогні, робив її з руки без гончар­ного круга... став робити кращі житла для себе, викопуючи влого­вини в землі і надбудовуючи з боків та покриваючи зверху"14.

Та найбільшим переворотом в житті осілих людей епохи нео­літу є освоєння та вирощення злакових культур - ячменю, пшениці, проса, жита; результатів огородництва - вирощення цибулі, часни­ку; одомашнення різних тварин - великої рогатої худоби, свиней, собак, кіз, овець тощо. Як зазначає професор Борисенко В.И., - "на зміну традиційному мисливству, рибальству, збиральництву, при­йшли відтворюючі форми господарювання - землеробство і скотар-ство"15.

Перехід до землеробства і скотарства сприяв політичним змі­нам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім' ї, розквітові племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади.

По-суті, відбулася виробнича революція, яка привела до появи селянської (землеробської) цивілізації, якій судилося стати панів­ною до виникнення і широкої розбудови міст.

Енеоліт (IV—III тис. до н.е.) — мідно-кам'яний вік був пе­рехідним етапом від кам'яного періоду до епохи металу, до часу остаточного утвердження домінуючої форми відтво­рюючого господарства. Саме в енеоліті відбувається перший

великий поділ праці, в основі якого лежало відокремлення пастуших племен від осілих землеробів, які в господарстві навчилися використовувати мідь, виплавляти та кувати її.

Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (IV-III тис. до н.е.).

Перше поселення цієї землеробської культури було відк­рито у 1893 р. професором Вікептієм Хвойкою в с. Трипілля на Київщині. Носії трипільської культури населяли Нижню Наддунайщину, Наддністрянщину, Побужжя й частково Се­редню Наддніпрянщину, тобто регіони, що тепер входять до території України, Молдови та Румунії. В Україні виявлено більше як 1000 таких поселень. Трипільці селилися в басей­нах рік, будували наземні та напівназемні приміщення, часом одно- дво- та триповерхові. Як правило, існували невеликими селами. Траплялися й поселення-"велетні", в яких проживало до 10—20 тис. осіб.

Дослідники вважають, що трипільці переживали патріархаль­но-родові відносини. На чолі роду стояв старійшина, який керував господарством і суспільним життям родової общини. Думається, що трипільці знали й елементи приватної власності.

Трипільська культура носила яскраво виявлений хліборобсь­кий характер. Трипільці культивували м'яку та тверду пшеницю, ячмінь, просо, жито, бобові рослини, коноплі тощо.

Основним знаряддям обробітку землі була мотика з кам'яним або роговим робочим кінцем, траплялися й мідні наконечники. Зем­леробство доповнювалося скотарством. З пониженням врожаїв три­пільці переселялись на нові землі.

Високого рівня досягло виготовлення глиняного посуду. Три­пільці залишили унікальну розписну кераміку. Використовуючи жовту, червону та чорну фарби, вони створювали багатоколірні ор­наменти 16.

Відзначимо, що релігійно-магічні обряди трипільців пов'я­зані з їх працею, прагненням зібрати високий врожай. А тому глиняні жіночі статуетки були символами родючості та госпо­дарського благополуччя. Окремі науковці вважають, що в розписі посуду закодовані легенди та міфи трипільців. Зок­рема, багато таємниць у спіралеподібних зображеннях, ма­люнках тварин тощо.

Отже, трипільські племена залишили помітний слід у давній історії України. Вплив їхньої культури простежується від найдав­ніших часів до наших днів.

Доба бронзи тис. до н.е.) тривала в Україні майже тисячу років. Свою назву вона одержала від штучного металу - бронзи (сплав міді з оловом або свинцем). В Україні досліджено понад 10 бронзоливарних майстерень. Винайдений метал був міцніший за мідь, мав меншу температуру плавлення. Ці переваги сприяли поширенню та утвердженню бронзи як основного матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас 17.

Це не могло позитивно не позначитися на стані виробництва -скотарство відокремлюється від землеробства. Відокремлення спри­яло підвищенню продуктивності праці. Вчені твердять, що в епоху бронзи на території України сформувалися три етнокультурні зони -Степ (ямна, катакомбна, зрубна археологічні культури), Лісостеп та Полісся (комарівська та білогрудівська культури).

На теренах степової України домінувало скотарство. У лісос­теповій зоні - землеробство, на Поліссі - підсічно-вогняне земле­робство з його примітивними формами (киданням зерна в необроб-лений ґрунт).

Під впливом радикальних змін у господарстві в добу бронзи ві­дбулися кардинальні зміни у сфері суспільних відносин:

зросла роль чоловіка в землеробстві, скотарстві, обміні. Матріархат замінюється на патріархат, родовід ведеться по батьківській лінії;

підвищилася продуктивність праці, збільшився додатко­вий продукт що призвело до майнової диференціації;

з великих колективів виділилися сім'ї;

сформувалися союзи племен для захисту власних тери­торій та матеріальних цінностей;

створилися органи керівництва союзом племен, відособи­вся стан воїнів.

Отже, бронзовий вік в історії України позначився кардиналь­ними зрушеннями суспільного розвитку, в основі яких були: виді­лення скотарських племен, формування етнічних спільностей, май­нова та соціальна диференціація.

IV. Панування кочівників

Поява заліза в житті людської спільноти в Україні в XI-IX ст. до н. е. започаткувала одну із найбільших її перемог у боротьбі за своє існування.

Залізу судилося відіграти величезну роль у суспільному процесі.

Вчені встановили, що залізо метеоритного походження жи-
телі Єгипту та Месопотамії використовували в   тис. до н. е.

Перші знахідки залізних речей в Україні відносяться до XI— IX ст. до н.е. Гострота та міцність залізних знарядь праці та зброї кардинально вплинули на суспільний розвиток.

Автор одного із кращих підручників з історії України остан­нього часу професор О. Д.Бойко зазначає, що:

завдяки появі заліза завершився розклад первіснообщин­ного ладу, активізувався процес класоутворення;

стали помітні значні міграційні процеси населення. При допомозі заліза пересувницькі групи людей легко пристосо­вувалися до нових соціально-економічних та екологічних обставин;

прискорився процес виникнення майнової нерівності людей та утвердження приватної власності;

відбулося витіснення територіальною людською спільно­тою родової;

господарською одиницею стала сім 'я;

утворилися воєнно-політичні союзи, структурувалася вій­ськова еліта;

почалося зародження державності18.

З відкриттям і поширенням заліза в історії стародавнього насе­лення України співпала епоха панування кочових племен на її тери­торії. Академік П.П.Толочко зазначає, що на теренах нашої Вітчиз­ни вони появилися у кінці II тис. до н.е.19.

Кочове залюднення Північного Причорномор'я розпочали кі­ммерійці, назву яких донесли до нас писемні джерела, зокрема "Одіссея" Гомера. Етнічність кіммерійців остаточно не з'ясована.

Давня історія України. Київська Русь 17 "Є певні підстави стверджувати, - пише П.П.Толочко, - що вони належали до однієї з груп іраномовного населення" . Характерними рисами кіммерійських племен були:

заняття кочовим скотарством, яке було надзвичайно ефекти­вним;

наявність боєздатної кінноти, при допомозі якої робили походи аж у Передню Азію;

кіммерійці першими на території України освоїли техноло­гію залізного виробництва із болотяних руд, а також мета­лообробку;

ці племена переживали перехід від військової демократії до станово-класового суспільства на базі рабовласницько­го способу виробництва. Проте утворити повноцінну державу їм так і не вдалося.

Кіммерійці проживали між Дністром и Доном, на Кримському і Таманському півостровах. Військово-політичне об' єднання кімме­рійців проіснувало до VII ст. до н.е. і розпалося під тиском скіфсь­ких племен. Вчені вважають що частина кіммерійців розпорошила­ся в Північному Причорномор' ї, певна їх кількість мігрувала до Близького сходу, або ж була асимільована скіфами .

У середині VII ст. до н.е. у південноукраїнських степах з'явилися іраномовні племена скіфів. Скіфи підкорили собі також і лісостепову частину українських земель.

Через їх територію протікали річки Борисфен (Дніпро), Гіпаніс (Південний Буг), Тирас (Дністро), Танаїс (Дон) та ін річки.

Давньогрецький історик Геродот у праці "Історія" нама­лював картину розселення скіфів та їх сусідів. Зокрема, у по­низзі Південного Бугу жили калліпіди — "прекраснокінні", вище їх — алазони, між Дніпром і Дністром — скіфи-орачі. Степовими просторами володіли скіфи-кочівники і царські скіфи. Геродот вважає, що північніше скіфів жили — неври, меланхлени, андрофаги, гелони, будани та ін. До нас дійшли скіфські кургани, величезні городища лісостепових племен, розкопки яких дають уяву про заняття названих вище етно­сів, їх культуру та побут 22.

Скіфська держава вела паразитарно-експлуататорський спосіб життя:

вважала за потрібне збирати високі податки з навколиш­ніх землеробів, особливо жителів лісостепової зони. Це приводило до їх занепаду та зубожіння;

робити постійні напади на своїх сусідів та чинити їх пог­рабування. Зокрема, агресивними були походи скіфів на за­дунайські землі, їх військові зустрічі з персидським царем Дарієм, який одержав від них нищівну поразку. Історики вважають, що скіфське військо було одним із найсильні-ших. Цьому сприяла пристосована для війни структура суспільства та жорстокі варварські традиції;

скіфи створили високу матеріальну культуру. Вони увіб­рали у себе досягнення місцевих племен, передових цивілі­зацій Сходу, Кавказу, Греції, Риму; вплинули на економіку, суспільний устрій, матеріальну культуру, ідеологію насе­лення лісостепової України;

скіфи поділялися на три царства - басілеї, якими правив головний цар - батько та два його сини, а також на три стани: общинників, воїнів, жерців.

Тим часом скіфи виснажили господарські ресурси своїх півні­чних сусідів. Одночасно, з кінця III ст. до н.е. зазнали натиску сар-матів й стали відходити на південь - в Нижнє Подніпров'я та Сте­повий Крим, де заснували так звану Малу Скіфію.

Під ударами сарматів, захисників причорноморських грецьких та римських міст, а також місцевого населення в кінці III ст. до н.е. скіфське державне утворення - Мала Скіфія припинила своє існу­вання.

Закриваючи сторінку про скіфів, варто нагадати про існування в їх середовищі жорстоких законів та правил. М.С.Грушевський пише, що "скіф, убивши першого ворога на війні, пив кров з ньо­го..." "Дикі і нелюдські скіфи були не тільки до чужих, а й до своїх. Коли посваряться між собою два скіфи, особливо родичі, то йдуть до царя і перед ним роблять поєдинок: хто кого переможе, той того вбиває..."23.

Але поруч з такою дикою та нелюдською поведінкою були у скіфів і гарні звичаї. Вчені підкреслюють, що скіфи славилися своїм побратимством та вірністю. Дружба у степовиків скріплювалася

кров'ю та спеціальним обрядом, про що у свій час писав ще старо­давній грецький письменник Лукіан.

У III ст. до н.е. у Північне Причорномор' я зі сходу почали проникати іраномовні сарматські племена. П.П.Толочко, досліджу­ючи це кочове плем' я, писав, що у "II столітті до н.е. вони зайняли межиріччя Дону й Дніпра, на рубежі нової ери - Дніпра і Дністра. Частина сарматів зайшла у лісостепове Правобережжя, на територію місцевих землеробських племен, у тому числі слов' янських" .

Сармати активно діяли на історичний арені близько 600 років, залишаючи свої сліди в Казахстані, Приураллі, Поволжі, Подонні, Калмикії, Північному Кавказі, Степовій Україні, Криму, Румунії та Угорщині.

Сармат ("підперезаний мечем") - людина іраномовного похо­дження. Вони поділялися на три группи: язиги, алани та роксолани. Особливою войовничістю виділялися алани. Їх походи на Індію, Малу Азію, Крим, Закавказзя відзначилися широкомасштабністю і агресивністю.

Сарматські традиції були цікаві та оригінальні:

в їх середовищі були залишки колишнього матріархату. Часто їхніми керівниками були жінки - цариці (Томирис, Амагу та ін). Жінки цього народу відзначались войовничим характером, їздили верхи, володіли зброєю, з чоловіками ходили в походи;

сарматська культура була близька до скіфської;

їхнє військо славилося клиноподібною кіннотою і було не-перевершеним. Кіннота сармат істотно вплинула на фо­рмування європейських рицарських загонів .

У 372 р. Сармати були розбиті гуннами, розсіялися у Західній Європі, на Кавказі та у Хазарському каганаті.

V. Античні міста-держави в Північному При­чорномор'ї

Вчені вважають, що велика грецька колонізація Північного Причорномор' я припадає на VIII - кінець VI ст. до н.е. Автори кур­

су лекцій "Археологія та стародавня історія України" М.О.Чмихов, Н.М.Кравченко, І.Т.Черняков слушно зауважують, що "колонізація" не зовсім вдалий термін, оскільки він не точно відображає природу тогочасного переселення греків у Північне Причорномор' я 26.

Відзначимо, що воно проходило в умовах грецького демогра­фічного вибуху, острівного малоземелля та пошуків нових необжи-тих територій. Шукачі нових земель дотримувались цивілізованих форм заселення необжитих земель, - і як органічна частина антич­ної цивілізації сповідали на нових місцях античну культуру, еконо­мічну активність, досвід суспільно-політичного життя, та власного побуту.

Осівши на нових землях, греки щедро ділилися з місцевим на­селенням своїм життєвим досвідом і це не могло не позначитися на житті та діяльності тих, з ким вони спілкувалися. П.П.Толочко від­значає, що причорноморське населення відчувало цей вплив "впро­довж цілого тисячоліття", що знайшло свій вияв у прискореному розвитку його "соціально-економічного та культурного життя" .

"Велика грецька колонізація" (в літературі так називається цей процес) вплинула на світовий розвиток. "Якщо в XI-IX ст. до н.е. міграція греків відбувалося в межах Егейського моря, то в наступні три сторіччя елліни розселилися на гігантській території, освоївши все середземноморське узбережжя від Піренейського півострова аж до Єгипту та Сирії, та побудувавши свої міста на берегах Чорного

моря"28.

Вчені гадають, що міграцію греків обумовили такі фактори:

демографічний вибух. Надлишок населення змушений був емігрувати;

нестача землі;

торгова експансія. Пошуки ринків збуту та сировини;

військова необхідність. Агресія мідійців та персів підшто­вхувала греків до пошуку більш затишних земель;

соціальна напруженість. Ті, хто одержували поразку на виборах, вимушені були виїхати на необжиті землі.

До Північного Причорномор' я прибували вихідці з Мілета та Гераклеї Понтійської, Ефеса, Колофона, Теоса та інших міст. У другій половині VII ст. тут було засновано Борисфеніду, Ольвію, Тіру, Панті­

капей, Херсонес, Феодосію, Фанагорію та інші міста. Як зазначав Пла­тон (грецький історик), греки обсіли Чорне море "неначе жаби ставок".

Греки привезли з собою полісну модель суспільного устрою. Вона поєднувала життя міста і навколишніх земель і робила міста-держави самодостатніми, життєздатними. Грецькі міста-держави були рабовласницькими республіками, мали законодавчу і виконав­чу владу. Громадяни полісів мали широкі права (за винятком рабів, жінок та іноземців). Одночасно з республіканським ладом виникає і монархічна форма правління - Боспорське царство (на Керченсько­му та Таманському півостровах) - 480 р. до н.е.

Протягом тисячолітнього існування Причорноморських міст-держав виділяється два періоди в їх історії - грецький (друга поло­вина VII - середина I ст. до н.е.) та римський (I ст. н.е. - середина IV ст. н.е.).

Характерними рисами грецького періоду були:

виникнення міст-держав та Боспорського царства;

тісні зв 'язки з материковою Грецією;

переважання елліністичних традицій та культури;

активна урбанізація.

Римський період відзначався:

прогресуючою втратою полісами політичної незалежно­сті;

нестабільністю внутрішнього та зовнішнього розвитку;

переорієнтацією держав Північного Причорномор'я на Римську імперію;

вторгненням кочових племен і занепадом економіки та ку­льтури.

При роздумах над сторінками історії причорноморських анти­чних міст звертаєш увагу на розвиток їх побуту, культури, освіти та науки, мистецтва, філософського світобачення. Зокрема, забудова міст враховувала одночасне підведення водопостачання, спору­дження каналізаційних систем, створення приміщень для театраль­них вистав, спортивних занять та здійснення релігійних обрядів.

Для населення античних міст були притаманні писемність, по­чаткова освіта (читання, письмо, лічба), вивчення риторики, оволо­діння музикою. В особливій пошані були історія та філософія, фізкультура та фізичні змагання. Всі ці переваги не могли не впливати на розвиток культури місцевого населення подніпровського краю.

Отже, тисячолітня історія античної цивілізації у Північному Причорномор'ї позначилася перенесенням полісної системи управ­ління на місцеві народи, прогресом в Українських землях технології землеробства, ремесла та товарно-грошевих відносин, поширенням на Подніпровщині досвіду та здобутків високорозвинутої на ті часи античної культури.

?Ш VI. Запитання та завдання

Що ви знаєте про основні формаційні етапи розвитку перві­сної людини?

Дайте характеристику трипільської культури.

Що ви знаєте про кіммерійців, скіфів та сарматів?

Яку роль в житті подніпровського населення відіграли гре­цькі міста-держави?

VII. Джерела та література

Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К., 1990. - С. 11.

Там само. - С. 11-12.

Археология Украинской ССР: В трех томах. - К., 1985. - Т. 1; Бойко О.Д. Історія України. - К., 2002; Борисенко В.Й. Курс Української історії. - К., 1998; Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К., 1990; його ж: Історія України-Русі: В 11 томах. - К., 1991-1996; його ж. Очерк истории украинского народа. - 2-е изд. - К., 1991; Дорошенко Д.І. Нарис історії України: В 2-х т. - Т. 1. - К., 1991; Винокур І., Трубчані-нов С. Давня і середньовічна історія України. - К., 1996; Єфименко А.Я. История украинского народа. - К., 1990; Історія Русів / український пере­клад І. Драча. - К., 1991; Історія України: Курс лекцій. У 2-х кн. - К., 1991. - Кн. 1. Від найдавніших часів до кінця XIX ст.; Історія України / За редакцією В.М.Смолія. - К., 2001; Історія України. Нове бачення: В 2-х т. -К., 1995-1996. - Т. 1. - К., 1995; История Украинской ССР: В 10-ти т. - К., 1981-1985; Крип'якевич І.П. Історія України. - Львів, 1990; Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України. - К., 2002; Полонсь-ка-Василенко Н.В. Історія України: В 2-х т. - К., 1992; Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1993; Терещенко Ю.І., Курило В.М. Історія Украї­ни. - К., 1995; Трипільська культура на Україні. - Т. 1. - К., 1926; Т. 2,

1940.

Березанська С.С., Отрощенко В.В., Чередніченко Н.Н., Шара-футдінов І.М. Культура епохи бронзи на території України. - К., 1986; Винокур І., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України. - К., 1996; Даниленко В. Н. Енеоліт України. - К., 1974; Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994; Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Скифия VII-IV вв. до н.э. - К., 1963; Лапшин В.В. Греческая коло­низация северного Причерноморья. - К., 1966; Смирнов К.Ф. Савроматы. - М., 1964; Тереножкин А.И. Киммерийцы. - К., 1976; Чмихов М.О., Крав­ченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. - К., 1992; Щербаківський В.М. Формація української нації. - Прага, 1940; Ка-деев В.И. Херсонес Таврический в первых веках нашей эры. - Х., 1981; Мурзин В.Ю., Павленко Ю.В. Формирование раннеклассового общества на территории Украины. - К., 1989.

4 а. Білик І. І. Меч Арея: Роман. - К., 1972. - 438 с.; Владко В.М. Нащадки скіфів: Роман. - К., 1962 - 576 с.; Леонтович Р. Звенислава: оповідання з української старовини. - Львів, 1936. - 128 с.; Лотоцький А. Наїзд обрів: Повість з VII ст. - Рогатин, 1923. - 172 с.; Малик В. Князь Кий: Роман. - К., 1982. - 270 с.; Микитан Т. Поклик серця: Повість // Те­одор Микитан. Крізь бурі: історичні повісті. - Львів, 1976. - С. 131-319; Міщенко Д.О. Синьоока Тивер: Роман., 1983. - 431 с.; його ж: Лихі літа ойкумени: Історичний роман. - К., 1985. - 464 с.; його ж: Розплата: Істо­ричний роман. - К., 1987. - 383 с.; його ж: Сіверяни: Роман. - К., 1959. -331 с.; Чемерис В. Ольвія: Роман. - К., 1983. - 362 с.

Винокур І., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія Украї­ни. - К., 1996. - С. 5.

Борисенко В.І. Курс української історії. - К., 1996. - С. 5.

Винокур І., Трубчанінов С. Названа праця. - С. 5.

Бойко О.Д. Історія України. - К., 2003. - С. 10-11.

Винокур І., Трубчанінов С. Названа праця. - С. 9-11.

Борисенко В.Й. Названа праця. - С. 6.

Бойко О.Д. Названа праця. - С. 11.

Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія Укра­їни. - К., 2002. - С. 18.

Там само. - С. 19.

Грушевський С.М. Ілюстрована історія України. - К., 1990. -С. 17-18.

Борисенко В.Й. Названа праця - С. 9.

Винокур І., Трубчанінов С. Названа праця. - С. 33-35.

Бойко О.Д. Названа праця. - С. 20-21.

18.       Там само. - С. 23.

19.       Толочко П.П. Формування і розвиток первіснообщинного ладу на
території України// Історія України: Курс лекцій у двох книгах. - К., 1991. -

С. 16.

Там само. - С. 16.

Детальніше про кіммерійців див.: Тереножкин А.И. Киммерий­цы. - К., 1976.

Про скіфів, їх побут, культуру, виробничу діяльність та основи державності див.: Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Скифия VII-IV вв. до н.э. - К., 1963.

Грушевський С.М. Ілюстрована історія України. -К., 1990. -

С. 26-29.

Толочко П.П. Названа праця. - С. 19.

Бойко О.Д. Історія України. Посібник. - К., 2003. - С. 27-28;

Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняхов І.Т. Археологія та ста­родавня історія України. Курс лекцій. - К., 1992. - С. 214.

Толочко П.П. Названа праця. - С. 20.

Бойко О.Д. Названа праця. - С. 29.

Там само. - С. 29-30.