Лекція № 22-23. Кирило-Міефодіївське товариство та його історичне значення

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 

(У двох частинах)

Частина перша. Критика самодержавно-кріпосницької системи. Формування національної ідеї

ПЛАН ВИКЛАДУ:

Загальні зауваження.

Критика самодержавної системи управління.

Слов 'янська федерація - шлях до національного визволення.

Соціалістичний утопізм.

Запитання та завдання.

Джерела та література.

І. Загальні зауваження

Кирило-Мефодіївське товариство виникло у складну історичну епоху. В галузі соціально-економічного життя ті часи характеризу­валися поглибленням кризи феодально-кріпосницької системи, в процесі розкладу якої народжувалися капіталістичні відносини, що лежали в основі формування буржуазних націй та розвитку націо­нально-визвольних рухів.

Товариство об'єднало українську прогресивну інтелігенцію (ви­кладачів університетів, вчителів, службовців та студентів), яка, творчо застосовуючи ідеї представників попередніх поколінь визвольного руху, в другій половині 40-х років ХІХ ст. висловила свій протест проти самодержавно-кріпосницької системи, національного гніту; по­ставила вимогу про необхідність скасування кріпосного права, прого­лошення республіки, залучення народних мас до активного громадсь­кого життя, про створення для пригноблених слов' янських народів умов для вільного політичного і культурного розвитку.

За короткий період існування Кирило-Мефодіївського то­вариства (січень 1846р. — березень 1847р.) його учасниками були підготовлені і схвалені "Статут слов 'янського товарист­ва св. Кирила і Мефодія"; програма цієї таємної політичної організації — "Книга буття українського народу"; звернення "Брати Українці!" та " Брати Великоросіяни і Поляки!". Крім того, членами Товариства було написано чимало історичних праць, публіцистичних та художніх творів, зібрано і частково опубліковано багато народних пісень, переказів, легенд, ет­нографічних описів тощо.

Свій політичний протест проти самодержавства та кріпосниц­тва кирило-мефодіївці намагалися обґрунтувати історичними фак­тами, спертися на досвід минувшини, взяти з неї те, що прислужи­лося б їм у боротьбі проти існуючої гнобительної системи.

Багато цікавих думок щодо поглядів кирило-мефодіївців можна зустріти в працях, присвячених висвітленню історії Кирило-Мефодіївського товариства. Як правило, вони були пов'язані з загаль­ною оцінкою програмних документів Товариства та визначенням шля­хів боротьби кирило-мефодіївців за втілення в життя висунутих ними політичних ідеалів. Грунтовну оцінку багатьом з цих праць дав П.А.Зайончковський у монографії "Кирилло-Мефодиевское общест­во" (1959), Г.Я.Сергієнко у статті "Історіографія Кирило-Мефодіїв-ського товариства" (Див.: Зб.: "Історіографічні дослідження в Україн­ській РСР". - Вип. 4. - К., 1971. - С. 150-173), П.СГончарук у моног­рафії "Історичні погляди кирило-мефодіївців" (К., 2002. - С. 5-29).

Оригінали програмних документів товариства ("Статут сло­в'янського товариства св. Кирила та Мефодія", програма Товарис­тва - "Книга буття українського народу", звернення ("Брати Укра­їнці!" та "Брати Великоросіяни і Поляки!") зберігаються в слідчих справах кирило-мефодіївців 1. Членами товариства підготовлено чо­тири примірники рукопису "Книг буття". Два з них зберігаються у слідчій справі Гулака, третій - Костомарова, четвертий список цього документа загублений . У слідчий справі зберігаються 2 примірники "Статуту" Товариства , та по одному примірнику звернень до україн­ського, російського і польського народів 4.

Протягом багатьох десятиліть дослідники порушують питання про авторство програмних документів. Дослідник В.Семевський, спи­раючись на спогади Куліша та Костомарова, вважає, наприклад, що автором всіх програмних документів є Костомаров . Його однодум­

цями в цьому питанні є М.Возняк, П.Зайончковський 6 та ін. Останнім часом окремі автори слушно зауважують, що ідеї програмних доку­ментів товариства, особливо "Книга буття", зазнали на собі впливу з боку Шевченка, що під його натиском в цей документ внесено ряд положень та історичних поправок революційного змісту 7.

Характеризуючи програмні документи, слід пам'ятати, що вони писалися в різні періоди діяльності Товариства. Факти свідчать, що ста­тут кирило-мефодіївців написано під час заснування Товариства, тобто

десь на початку 1846 р. На це вказували Костомаров , І.Я.Посяда , В.М.Бєлозерський 10 та ін. Що ж до "Книги буття" і звернень, то вони, як свідчать самі кирило-мефодіївці 11, написані наприкінці 1846 р.

Це був період активної діяльності у Товаристві революціоне-ра-демократа Т.Шевченка, його прихильників М.І.Гулака, О.Нав-роцького, М.Савича, І.Посяди. О.Петров у своєму доносі написав, що у листопаді-грудні революційні розмови на квартирі Гулака часом затягувалися до "годин трьох ночі" . Прибувши до Києва та ознайомившись із врученою йому перед поїздкою за кордон про­грамою, Куліш побачив, що частина товариства, всупереч його на­становам діяти миролюбиво, еволюціонізувала в бік визнання рево­люційних методів боротьби. В одному з листів до П.О.Плетньова 29 грудня 1846 р. він про це писав: "В тутешній молоді, що закінчила університет, я виявив страшне хвилювання умів і .... готовність на самі ефемерні задуми" .

Дослідження показало, що найскладнішим джерелом для встановлення поглядів членів Товариства є протоколи слідст­ва, тобто відповіді кирило-мефодіївців на поставлені чинов­никами третього відділу запитання. Справа в тому, що кири-ло-мефодіївці на слідстві не зацікавлені були говорити правду про Товариство. І це зрозуміло. Жорстока розправа з декаб­ристами була свіжою у їх пам 'яті і змушувала їх бути обереж­ними. Крім цього, з перших днів слідства чиновники ІІІ від­ділу загрожували фундаторам Товариства ешафотом14.

Окремі кирило-мефодіївці (Костомаров, Куліш, Білозерський) настільки боялися цієї кари, що на слідстві видали себе за вірнопід­даних і таких, які хотіли всі слов'янські народи об'єднати під скіпе­тром російського царя та не мали наміру торкатися змін тогочасно­го ладу, а лише мріяли про освіту народу та розвиток науки тощо. Звірка цих показань з програмними документами Товариства, їх ху­дожніми творами та історичними працями тих часів спростовує по­дібні заяви.

Пізніше Костомаров згадував, що, перебуваючи в ІІІ відділі, він "мимоволі став викручуватися. Нарешті діловод таємної екс­педиції прочитав мені свідчення Білозерського, повідомивши при цьому, що воно по своїй щирості і по духу миролюбства, покірності сподобалося государю імператору. Він радив і йому поміняти свої попередні свідчення і дати нові, подібні по змісту і духу свідченням Білозерського"15.

П.А.Зайончковський правильно зауважує, що царизмові потрі­бно було спрямувати відповіді кирило-мефодіївців по вигідному йому руслу з тим, щоб загравати з представниками слов'янського руху в Західній Європі 16.

Дослідників вражає мужність у ІІІ відділі Т.Г.Шевченка, М.І.Гулака, О.О.Навроцького. Але й вони у своїх відповідях були дуже обережними, і їх свідчення не завжди можуть бути джере­лом для всебічної оцінки політичної діяльності Товариства.

ІІ. Критика самодержавної системи управління

У першій половині ХІХ ст. про роль самодержавства в істори­чному розвитку народів Росії, його політичної і економічної систе­ми писали історики всіх шкіл і напрямів. Дворянська історіографія, наприклад, намагалась зобразити справу так, ніби цар, самодержав­ство і вся його політична система є вершиною божої, історичної і життєвої мудрості, ніби цар є єдиною ланкою, яка зможе забезпечи­ти в Росії політичний та економічний прогрес, повести народи Росії по шляху процвітання і благоденства. Дворянські історики хотіли довести, що існування Росії без царя немислиме.

Зокрема, завзятий захисник монархії М.М.Карамзін писав, що "самодержавство заснувало і воскресило Росію: із зміною держав-

ного статусу її - вона гинула і повинна загинути" . Основна ідея його 12-томної праці "История государства Российского" (1816­1829 р.) полягала в тому, щоб довести, що Росія як в минулому, так і тепер трималась, тримається і буде триматись на самодержавстві. Історична концепція Карамзіна стала офіційною концепцією, яку підтримував уряд.

Із неї черпали свої ідеї такі історики, як М.Погодін, М. Устрялов, К.Кавелін та ін. Останній, поділяючи монархічні пог­ляди Карамзіна, писав, що ніби в мужицькій, патріархальній Росії самодержавство є щасливою формою державного благоденства. Звідси він робить висновок, що крім монархічної влади іншої влади в Росії бути не може .

Вірнопідданські погляди поділяло багато тогочасних українсь­ких істориків. Зокрема, засновник Харківського університету В. Н. Каразін в своїх працях писав, що в Росії цар і його сановники "з фа­келом в руці завжди йдуть попереду"19. Навіть М.О.Максимович, людина, яка відіграла виняткову роль у формуванні історичних пог­лядів кирило-мефодіївців, покірно схиляючи голову перед могутні­стю царів, заявляв, що "під державою Миколи І Росія пізнала всю повноту внутрішньої і зовнішньої величі"20.

Аналіз програмних документів, історичних праць та літерату­рних творів членів Товариства показав, що вони, за висловом про­фесора П.А.Зайончковського, "вороже відносились як до царя, так і до всього самодержавного ладу". Миколу І Т.Г.Шевченко називав лютим Нероном, коронованим катом, фельдфебелем, тощо. Він не раз підкреслював, що з "ласки" царів трудящі маси хліб насущний місять кровавим потом і сльозами, а кати-поміщики "латану свити­ну з каліки знімають", "розпинають вдову за подушне", вдовину ди­тину віддають у військо, чинять над народом жорстокі розправи 21. 19-річний член Товариства Г.Л.Андрузький на допиті заявив, що під впливом революційних подій Західної Європи прийшов до антимо­нархічних висновків один із найобережніших кирило-мефодіївців М.І.Костомаров. "Він (М.І.Костомаров. - П.Г.) побажав лібералізму, -свідчив Г.Л.Андрузький,- монархізм став не любити. наступила

пора діяти" . Донощик О.Петров повідомив ІІІ відділ, що серед членів Товариства антицаристські ідеї проповідував також і

М.І.Савич 23.

Антицаристськими ідеями просякнуті програмні документи Товариства. Зокрема, у "Книгах буття" кирило-мефодіївці писали, що "царі, пани та їх вчені осквернили свободу християнську" (

44), що вони, захопивши владу у свої руки, народ "зробили невільника­ми" (

7), що з приходом царів до влади "збільшились на землі горе, злидні та хвороби і лихо, і нещастя" (

7). Для обгрунтування своїх

антицаристських положень члени Товариства використовували не тільки факти з історії, а й біблійні матеріали.

Зокрема, у "Книзі буття" вони твердили, що царська влада супе­речить природним правам людського суспільства, а також вимогам Євангелія, в якому зазначається, що "немає іншого царя, крім одного царя, небесного утішителя"; і якщо "хто скаже сам про себе: я кращий за всіх і умніший за всіх, всі повинні мені підкорятись і називати мене владикою і робити те, що мені прийде в голову, той грішитиме перво-родним гріхом.", бо якою б не була розумна людина, але якщо вона стане правити самодержавно, то обезуміє" (10).

Звертаючись до слов'янських народів, кирило-мефодіївці за­кликали їх повстати, "проклясти святотатственні імена земного царя і земного пана" і проголосити нове суспільство, в якому не було

"ні царя, ні царевича, ні царівни, мир і любов." .

Отже, релігійна оболонка не зменшила політичної гостроти ан-тицаристських ідей членів Товариства. В тогочасних умовах ці ідеї, незважаючи на форму їх висловлення, могли стати грізною зброєю трудящих мас проти самодержавства та його кріпосницької системи.

Критикуючи монархізм, кирило-мефодіївці прагнули пояснити причини його виникнення не тільки в Росії, а й в інших слов'янських країнах. Проте в поясненні цього історичного явища вони не зуміли розкрити внутрішніх факторів. У політичній програмі члени Товарис­тва висловили хибне положення, що князівський та царський дес­потизм занесений до слов'янських народів зовні, що він є "витвором не слов'янського духу, а німецького і татарського" (

90). У 40-х роках ХІХ ст. ця трактовка, хоч і була хибною, однак становила небезпеку для царизму, оскільки спрямовувалась на підрив основ самодержавст­ва та концепцій його ідеологів. Саме ці положення викликали жах у слідчих органів і були основним "викривальним" матеріалом для по­карання учасників таємної політичної організації.

Аналіз програмних документів Товариства ("Книги буття", "Статуту", звернень до українського, російського і польського на­родів), художніх творів Т.Г.Шевченка, окремих записів І.Я.Посяди та інших кирило-мефодіївців свідчить, що вони виступили против­никами поділу суспільства на багатих і бідних. Зокрема, у "Книгах буття" записано, що поділ суспільства на стани пов'язаний з насиль­ством, обезземеленням селян та гнобленням. У цьому самому доку­менті з глибокою переконаністю доводиться, що російське, польсь­

ке та українське дворянство з давніх-давен вороже ставилось до на­родних мас, довело селян до злиднів і темноти.

І.Я.Посяда в записці до одного з царських сановників зазначав, що навіть на такій благодатній землі, як Україна, народні маси "майже не користуються ніякими її благами", що тут "все вирвано з

рук селян нахабними поміщиками" . Один із фундаторів Товарист­ва В. М. Білозерський в поясненні до "Статуту" зауважував, що в "такому становищі пани утримують своїх підлеглих уже протягом

18 століть"26. На допиті М.І.Костомаров вимушений був зізнатися, що у своїх роздумах над "соціальними питаннями" він завжди був на стороні демократичного, тобто простого класу" .

Значна частина членів Товариства почала тоді усвідомлювати, що між царем і його сатрапами, з одного боку, та поміщиками з другого, існує нерозривний зв'язок, що в них спільні інтереси і на­міри. Зокрема, у "Книзі буття" вони зазначають, що для захисту на­грабованого майна та земель, "лукаві царі відібрали між людьми найсильніших і найпотрібніших для себе і назвали їх панами, а ін­ших зробили невільниками панів" (7). У поемах "Гайдамаки", "Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим." Т.Г.Шевченко вперше в українській історіографії звернув увагу читачів на антагонізм, який здавна існує між багатими і бідними .

В одній із кращих своїх праць "Повести об украинском народе" П. О. Куліш писав, що становище народних мас було нестерпним ще й тому, що в руках панівних станів була не лише земля, а й державна влада, бо "одні лише дворяни могли брати участь у сеймах, займати адміністративні і судові посади і старшинствувати на війні"29. П. О. Куліш вважав, що українське дворянство "за почесті при дворі, за лестощі, якими обсипала їх столична знать, за подаровані їм права над їх співвітчизниками. відмовилось від любові до батьківщини". "Тепер українського простолюдина, - писав він, - характеризують не тільки темний сум та нелюбов до всіх багатих і знатних"30.

Багато правдивих думок щодо станових відносин в Україні можна знайти у тогочасних дослідженнях М.І.Костомарова. Зокре­ма, у праці «Мысли об истории Малоросии» (1846) він писав, що ще за панування шляхетської Польщі в Україні місцеві дворяни "розір­вали внутрішній зв'язок з підданими українцями і, важаючи їх наро-

дом чужим для себе, почали обходитись по-варварському" .

Ці та інші приклади свідчать про те, що кирило-мефодіївці в основному правильно розуміли станові суперечності в Україні. Було б проте помилково вважати, що члени Товариства чітко і ясно уяв­ляли собі класові відносини. М.І.Костомаров, наприклад, у своїх творах першої половини 40-х років не завжди помічав класове роз­шарування серед козацтва, в поясненні окремих подій соціальні мо­тиви інколи підкоряв національним і релігійним "побудникам", за­вдяки чому його аналіз історичного матеріалу був однобічним, нау­ково неспроможним.

Не було певної чіткості також у поглядах на походження та істо­ричну роль дворянства в Україні і в П.О.Куліша. В одних творах того періоду він прагне довести, що в Україні було дворянство, яке виступа­ло рушієм історичного розвитку українського народу, в інших - запере­чує це, стверджуючи, що панство занесено в Україну поляками 32 та ін. У всякому разі, ці непевні, мало обґрунтовані думки проникли також і на сторінки політичної програми Товариства "Книгу буття".

Всупереч дворянській історіографії, яка намагалась за­тушувати справжні наслідки класового гноблення, кирило-мефодіївці одностайно важали, що причина злиденного життя всіх народів царської Росії, відсталості країни в ці­лому криється в кріпосництві33. Члени товариства зробили правильний висновок, що із запровадженням кріпосного права пов'язаний дальший ступінь пограбування селян з боку царів, поміщиків та козацької старшини. В листі до О.І.Герцена М.І.Костомаров писав, що з цим актом у на­роду, нарешті, "відібрано все, чого він домагався ціле жит­тя з такою впертістю і самопожертвою"34.

Кирило-мефодіївці одностайно твердили також, що кріпосни­цьке право було вигідним не тільки для російського, а й для україн­ського дворянства, що "своє" дворянство щодо селян було таким же лютим, як і російське та польське. Зокрема, ця думка яскраво вира­жена в поемі Т.Г.Шевченко "Сліпий". У цьому творі революціонер-демократ з гнівом картав антинародну політику Катерини ІІ та го­товність української старшини допомагати їй грабувати селянські маси. За висловом П.О.Куліша, кріпосницьким правом "українські дворяни скористалися.  з таким поспіхом, що деякі бідні люди, що обробляли землі своїх родичів, опинилися їх кріпаками" .

В. М. Білозерський на допиті заявив, що кріпосне право не тіль­ки принизило гідність народних мас, довело їх до злиденного життя, а й стало серйозним гальмом прогресивного розвитку Росії, "збит­ком для держави". Зважаючи на це, кирило-мефодіївці у програм­них документах записали, що вони будуть прагнути завчасно вико­рінювати всяке рабство і всяке приниження нижчих класів.

Вони закликали український, російський та польський народи скинути з себе "ярмо, що стискало їх плечі", тобто, кріпосницьке право, "проклясти святотатственні імена земного царя і земного па­на". Питання про необхідність ліквідації кріпосництва і самодер­жавства внесено також і в програму Товариства - "Книгу буття".

У поглядах на кріпосницьке право, на це, за висловом М. В. Буташевича-Петрашевського, "найважче і найболючіше питання нашого побуту суспільного"36, кирило-мефодіївці продовжували роз­вивати антикріпосницькі ідеї декабристів. Вони одночасно з петраше-вцями та вождями тодішнього російського демократичного руху -В.Г.Бєлінським і О.І.Герценим будили суспільну думку, прокладали шлях до розгортання майбутньої революційної боротьби народів Росії за своє соціальне і національне визволення, завдавши удару по конце­пціях тих істориків, які захищали феодально-кріпосницьку систему.

Важливим є з'ясування питання про погляди кирило-мефодіїв-ців на роль народних мас в історії. Слід зазначити, що російська та українська дворянська історіографія в поглядах на роль народних мас в історії завжди прагнула затушувати історичну дійсність, пока­зати справу так, ніби рушієм суспільного розвитку є цар, полковод­ці, історичні діячі; ніби герої, спираючись на освічене дворянство, ведуть суспільство по шляху історичного прогресу.

Як правило, історики цього напряму намагались довести, що народні маси і селянство повинні створювати лише матеріальні бла­га; що в силу своєї темноти, політичної незрілості та класової нес-формованості селянство мусить йти по тому шляху, яким їх пове­дуть монарх та вірнопіддане дворянство. Такий представник того­часної історичної науки офіційного напрямку, як М.І.Устрялов, по­вчав істориків, що в зображенні історичних подій монархи повинні стояти на першому плані картини минулого 37.

Один з провідних ідеологів історичної науки офіційний напрям­ку, співавтор славнозвісної "теорії офіційної народності" М.Погодін у своїх працях не раз зазначав пасивність, безумовну покірність і байду­

жість народних мас, їх вірність і відданість монархії та негативне ставлення до всяких нововведень. Через призму самодержавства розгля­дали питання ролі народних мас в історії російські слов'янофіли. На­родним масам в історії вони відводили лише дорадчу функцію 39.

Члени Товариства під поняттям "народ" розуміли трударів, принижених і затурканих селян, всіх тих, хто своєю працею вносив посильний вклад у матеріальний та культурний розвиток країни. Кирило-мефодіївці не раз зауважували, що народні маси на своїх плечах несли найважчий тягар боротьби проти іноземних загарбни­ків, проявляли героїзм та велику суспільну силу на найкрутіших по­воротах історії.

Виходячи з цього, вони виступали з гострою критикою тих іс­ториків і письменників, які предметом своїх історичних досліджень зробили царів, полководців, історичних осіб і зовсім забули про на­родні маси.

Т.Г.Шевченко писав, що не може бути серйозною така історія, яка пише "був такий-то цар, поправив державу, фінанси, адмініст­рацію і помер, заповідаючи державу своєму спадкоємцю. Новий го­сподар застав державу в дуже розладнаному стані, але старанням і постійними турботами поправив справи держави, збагатив казну, установив суд правий і помер, благословляємий народом. Новий цар застав державу в занадто тяжкому становищі"40.

На його думку, історія і художня література повинна писати не про царів та їх пагубну для народу діяльність, а про народні маси, які є справжніми героями історії.

Вдумуючись у глибину історичних процесів, до такого самого висновку дійшов і М.І.Костомаров. У своїй "Автобиографии" він писав: "Чого це у всіх історіях тлумачать про видатних державних діячів, інколи про закони і установи, нехтуючи життям народної ма­си? Бідний мужик, землероб-працівник неначе не існує для історії. Чого ця історія нам нічого не говорить про його побут, про його ду­ховне життя, про його почування, спосіб його радостей і печалей? Скоро я прийшов до висновку, що історію потрібно вивчати не по мертвим літописам і запискам, а й в живому народі"41.

Цікаві щодо цього висновки, зроблені М.І.Гулаком. Він дійшов твердої думки, що пригноблені класи повинні стати головним пред­метом для історика, що вивчення життя і діяльності пригноблених мас є одним із найактуальніших і найважливіших питань сучасності.

В листі до відомого чеського вченого В.Ганки він писав: "Переважну увагу звертав я до сих пір на правомірні відносини нижчих станів як в Росії, так і в інших слов'ян, а саме: рабів, невольників, холопів, кріпа­ків, підданих та ін., як на предмет, який по важливості і актуальності своїй краще, ніж інший, заслуговує уважного вивчення"42.

Ці та інші факти свідчать про те, що кирило-мефодіївці, всупе­реч дворянській російській і українській історіографії, в основу сво­їх історичних та літературних праць поклали зображення життя пригноблених народних мас, їх помислів і прагнень. Прагнучи як­найбільше узнати про свій край, члени Товариства гаряче взялися за вивчення української історії з уст народу, з того, що зберегла на­родна пам'ять про його минуле. Т.Г.Шевченко, М.І.Костомаров, П.О.Куліш, О.В.Маркович та інші кирило-мефодіївці зібрали багато пісень, переказів, легенд, у яких народ в усній формі розповів про своє минуле та сучасне життя, а найголовніше - познайомилися з його горем, мріями і прагненням.

Знайомлячись з сучасним і минулим життям народних мас, ки-рило-мефодіївці все більше переконувалися в тому, що саме в народі народжується справжній волелюбний дух, непримиренність до дес­потизму і гноблення. У поемі "Гайдамаки", віршах "Холодний яр", "Заповіт" та інших поезіях Т.Г.Шевченко виступає палким проповід­ником народного повстання. Він славить борців за волю і таврує гно­бителів, виступає провісником народних повстань, дня, коли над пануючими класами здійсниться кара . М.І.Костомаров ще перед ство­ренням Товариства помітив, що в простому народі живе "прагнення стати вище щоденного побуту, вийти із звичайної сфери дій"44. У праці "О причинах и характере унии в Западной России" він писав, що визвольна війна українського народу проти панської Польщі була справою не окремих осіб, героїв, а всього народу. "Не Б.Хмельниць­кий був дійовою особою, - писав дослідник, - а народ, не Хмельниць­кий покликав народ на повстання, а народна необхідність вивела Хмельницького із бездіяльності"45. Кипучу енергію народу, його во-лелюбство високо цінили М.І.Гулак, І.Я.Посяда, О.О.Навроць-кий та інші кирило-мефодіївці.

У деяких своїх творах Т.Г.Шевченко, а під його впливом і М.І. Костомаров та П.О.Куліш неодноразово підкреслювали, що народні маси, ці віковічні шукачі правди, будучи темними, непи­сьменними, забитими повсякденною працею та важким життям, у

боротьбі за волю стають жертвами хитрих егоїстів і потрапляють в неволю.

"Пам'ятаючи староруську волю, - писав П. О. Куліш, - вони не терплять іго польських і своїх ополячених панів, війнами Хмельни­цького знищують в Україні кріпацтво, але стають жертвами хитрих егоїстів, б'ються то за того, то за іншого, сліпо шукаючи свободи; створена із них нова аристократія про цю свободу не думає"46. На цьому поразки народних мас у боротьбі за свою волю наголошував також М.І.Костомаров. "Нижчий клас, - писав він, - був грубим і темним, тому то легко було обійти його" .

Враховуючи це, кирило-мефодіївці одностайно доходять ви­сновку, що народним масам потрібно розкрити очі на життєву прав­ду. Тільки при такій умові, на їх думку, пригноблені народні маси, доведене до відчаю селянство можуть стати тією матеріальною си­лою, яка здатна розірвати кріпосницькі пута, збудувати нове, щас­ливе суспільство. Ця ідея лягла в основу їх політичної програми, а також звернень до російського, українського та польського народів.

Безперечно, не слід переоцінювати демократичні засади М.І.Кос­томарова, П.О.Куліша, В.М.Білозерського та О.В.Марковича. Поряд з правильними думками можна знайти у працях чимало того, що йшло від ідеалістичного уявлення про "розвиток народного духу", який вва­жався їм чимось фатальним, заздалегідь визначеним.

У П.О. Куліша та М. І.Костомарова було чимало відхилень від де­мократичного принципу розуміння народності. Зокрема, у "Карманной книжке для помещиков" (1846) П.О.Куліш допускав можливість взає­много співіснування кріпаків і поміщиків. Проте у кращих своїх пра­цях, у ряді теоретичних характеристик вони спромоглися дати народо­ві риси, близькі до історичної правди.

У своїх історичних працях та художніх творах кирило-мефодіївці висловили також свої погляди на роль особи в історії. Відображаючи діяльність видатних осіб, керівників і ватажків боро­тьби українського народу проти соціального і національного гніту, члени Товариства звертали увагу на їх зв'язок з народом.

Особливо високо цінували вони заслуги перед народом Івана Підкови, Тараса Трясила, Богдана Хмельницького, Максима Заліз­няка, Івана Гонти, Семена Палія та інших борців за народну волю. Подвигами цих героїв просякнута вся поезія, прозові та драматичні твори Т.Г.Шевченка. У згаданій вище праці "О причинах и характе­

ре унии в Западной России" М.І.Костомаров справедливо зауважу­вав, що "відчайдушні герої православ'я..., часто невідомі в історії, живуть до цих пір в народних піснях, бандуристи України... слав­лять Морозенка, Лисенка, Перебийноса... Пам'ять народу уміє дорожити славою предків" .

Ця думка знайшла відображення і в "Книзі буття", де члени Товариства записали, що в українській історії було багато лицарів, які "проливали кров за віру і за ближніх", і за яких "перед богом бу­ла молитва тих, кого вони звільнили із неволі".

Отже, в політичних документах Товариства, історичних пра­цях та художніх творах багатьох його учасників була поглиблена розпочата їх попередниками критика самодержавно-кріпосницького ладу. В умовах миколаївської реакції вони роблять далекосяжний за своїм змістом висновок, що самодержавство, кріпосницьке право, панське гноблення гальмують розвиток країни, стоять на перешкоді руху народів до щасливого життя.

ІІІ. Слов'янська федерація - шлях до націо­нального визволення

У програмних документах, історичних працях, художніх тво­рах та інших матеріалах кирило-мефодіївці висловили свої погляди на ряд проблем, які стосуються забезпечення слов'янському та ін­шим народам вільного національного розвитку.

Піддаючи гострій критиці самодержавство, його феодально-кріпосницьку систему, кирило-мефодіївці майже одностайно твер­дили, що в тогочасній Україні, Польщі, Чехії, Болгарії, Сербії та ін­ших країнах важкий соціальний гніт поєднувався з національними утисками, що великодержавна політика російських царів, австрійсь­ких імператорів, турецьких султанів позбавляла народи згаданих вище регіонів політичних прав, забороняла їх рідну мову, письмо, принижувала національну культуру та гідність.

"Навряд чи є інший народ, - писав в одній із записок В. М. Білозерський, - який переніс більше мук і утисків від неправи­льних язичеських основ керівництва, ніж слов'янський народ. Но­сячи зародок всього прекрасного, всі вони (слов'янські народи. -П.Г.) придушуються самодержавним деспотизмом. Ні їх політична самостійність, ні вільний вираз думок і почувань, ні навіть сама мо­

ва не знаходить собі покровительства закону, все приречено на пе­реслідування, все придушується особистою самоволею"49.

Т.Г.Шевченко, М.І.Костомаров, П.О.Куліш та інші члени Това­риства у своїх історичних працях та художніх творах показували, що національний гніт лягав важким тягарем у першу чергу на плечі укра­їнського селянства. Вони зауважували, що панство глумилося над мо­вою і побутом простого народу, принижувало його духовні та творчі сили, штовхало його на шлях темноти та забобонів.

"Я повсюду чув грубі вихватки і насмішки над хохлами не тіль­ки від великорусів, - писав М.І.Костомаров, - але навіть від малорусів вищого класу, які вважали дозволеним глумитись над мужиками та їх мовою. Таке відношення до народу та його мови мені здавалось при­ниженням людської гідності, і чим частіше зустрічав я подібні вихва­тки, тим сильніше пройнявся малоруською народністю"50.

Протестуючи проти національного гніту, вони виступали з об­грунтованою думкою про те, що український народ, як і всі інші на­роди, має право на вільний політичний розвиток. Обгрунтуванню цієї ідеї в них служать не тільки історичні, а й біблійні джерела. В "Книзі буття" вони записали, що ніби навіть бог "узаконив, щоб рід людський розділявся на покоління і племена", що для цього він "кожному племені і поколінню подарував країну" тощо.

У своїх працях та програмних документах кирило-мефодіївці твердили, що народи можуть бути щасливими лише тоді, коли ма­тимуть не тільки соціальну, а й національну волю. Спираючись на історичні факти, вони доводили, що вільний національний розвиток допомагає по-справжньому розкрити кожному народу свої творчі сили, взяти активну участь в історичному прогресі. "Щасливі ті, у кого свідомість своєї національності настільки сильна і тверда, -писав В.М.Білозерський у згаданій вище записці, - що ніяка зовні­шня сила не в змозі підкорити сили духовної: народ зберігає тоді свою самостійність і вільний розвиток. Ось ціль, до якої повинен прагнути всякий народ, бо горе тим, які понесли іго". В одному з листів до М.І.Костомарова П.О.Куліш писав, що "благодать божа всім дана, і в кожному народі муж світлого розуму і чистої волі мо­же зробити багато для своєї честі і майбутньої могутності"51.

Для кирило-мефодіївців була чужою національна замкненість та ненависть до інших народів. Особливої уваги вони надавали роз­витку дружби українського народу з російським й не раз підкрес­

лювали, що в основі дружби цих народів лежить спільне історичне життя, кровна і духовна спорідненість та спільна боротьба за на­родне щастя. Г.Л.Андрузький зауважував, що М.І.Костомаров завжди дивився на українців "як на кращого брата великоросіян" .

Спираючись на історичні факти, кирило-мефодіївці однос­тайно дійшли висновку, що слов'янські народи, як і раніше, по­винні допомагати один одному не тільки в боротьбі проти тих сил, які несуть їм соціальний і національний гніт, а й в культур­ному розвитку. Члени Товариства, писав М.І.Костомаров, бу­дуть боротися за те, щоб "кожному з слов 'янських народів за­безпечити власний розвиток при допомозі інших споріднених національностей, щоб всім разом братською сім'єю прийняти живу участь у рухомій сфері освіти людства. ,."53.

Кирило-мефодіївці мріяли про той період, коли прокинуться слов'янські народи від сну і дрімоти, протягнуть один одному руки дружби, коли "повстане слов'янщина" на боротьбу з гнобителями і змете дощенту царів, панів, національний гніт та чвари між народа­ми. Для досягнення цієї мети члени Товариства мріяли розгорнути

антиурядову та антипоміщицьку пропаганду серед усіх верств населення .

Цій справі повинен був служити придуманий ними журнал на всіх слов'янських мовах; видання популярних книжок для народу; відкриття народних шкіл, підготовка прокламацій для слов'янських народів, популяризація ідей програмних документів, історичних праць, літературних творів тощо.

В одній із своїх записок В.М.Білозерський писав, що ки­рило-мефодіївці "повинні поширювати: а) пізнання про сло­в 'ян та про право кожного із їх племені на самостійність; б) пробуджувати любов до слов 'ян і їх народності та знищувати різними засобами будь-яку упередженість, що існує між пле­менами; в) розповсюджувати пам'ятки, що пробуджують на­роди до свідомості та взаємного братства"55.

Кирило-мефодіївці, як і деяка частина петрашевців, доходять висновку, що найкращою формою влади, яка зможе забезпечити щасливе життя народу та його участь в державних справах, є на­родна республіка, в якій не було б ні царя, ні князя, ні герцога, ні графа, ні пана, ні кріпака, ні холопа. В ній повинні бути обрані "народним вибором" всі органи влади 56, збережена цілковита "рі­

вність громадян по їх народженню, християнському віросповідан­ню і достатку"57.

У доносі Петров писав, що республіканські ідеї були властивими для М.І.Гулака, М.І.Костомарова, О.О.Навроцького, М.І.Савича та ін­ших членів Товариства. Його заява підтверджується аналізом не тільки суспільно-політичних поглядів згаданих членів Товариства, а й інших кирило-мефодіївців, а також змістом їх програмних документів.

Кирило-мефодіївці були переконані в тому, що республікансь­кий лад зможе забезпечити кожному народові не тільки соціальне, а й національне визволення. Тільки при "своєму суспільному визна­ченні", писали вони, пригноблені народи зможуть позбутися "вико­рінення рабства і всякого приниження нижчих класів", "повсюдного запровадження грамотності", своєї мови, своєї літератури" тощо.

Виходячи з цього, кирило-мефодіївці висловили надію, що в майбутньому "Україна зробиться незалежною Річчю Посполитою", в якій український народ справді буде позбавлений важкого соціа­льного та національного рабства. Як уже говорилось, ця надія в ба­гатьох членів Товариства не відокремлювалась від революційної боротьби народних мас проти феодально-кріпосницького гніту.

Ці два питання в них йшли паралельно, взаємно обумовлюва­лись і підсилювались. Ця особливість їх політичних ідей особливо яскраво відбилася в "Книзі буття", зверненні до російських, україн­ських та польських народів та інших документах. Можна з певністю сказати, що кирило-мефодіївці були в перших рядах тих прогресив­них діячів, які по-справжньому самовіддано боролись за національ­ну незалежність і свободу для українського народу.

Кирило-мефодіївці розуміли, що в тих умовах не тільки украї­нський, а й жоден слов'янський народ без братньої підтримки з боку інших не зможе собі забезпечити ні соціальної, ні політичної свобо­ди. Для нас було ясно, писав В.М.Білозерський, " що окреме її (України. - П.Г.) існування неможливе, вона находитиметься між кількома огнями, буде стиснена й може потерпіти ще сумнішу до­лю, ніж потерпіли поляки"59. "Єдиний засіб, який уявляє собі розум і схвалює серце, - писав він, - є спільна боротьба слов'янських на­родів проти гнобителів"60.

Поступово Т.Г.ГПевченко, М.І.Костомаров, М.І.Гулак, В.М.Білозерський та інші члени Товариства стали виношу­вати ідею про створення федеративного союзу слов'янських

республік 61. "Взаємність слов'янських республік, — писав М.І.Костомаров, — у нашій уяві не обмежувалась вже сферою науки і поезії, а стала уявляться в образах, в яких, як нам зда­валось, вона повинна була втілитись для майбутньої історії. Мимо нашої волі нам почав уявлятися федеративний лад, як сама щаслива течія суспільного життя слов'янських націй. Ми стали уявляти, що всі слов 'янські народи з 'єднаються між собою у федерацію, подібно до стародавніх грецьких респуб­лік, або Сполучених Штатів Америки, з тим, щоб всі вони перебували в міцному зв 'язку між собою, але кожна зберігала свято свою окрему автономію"62.

Організаційні принципи слов'янської федерації члени Товари­ства визначили в "Статуті" та зверненнях до російських, українсь­ких та польських народів, записках В.М.Білозерського, М.І.Косто­марова та інших документах. Кирило-мефодіївці важали, що в осно­ву слов'янської федерації повинна бути покладена ідея національної автономії, дружби народів, ліквідації всякого гноблення людини людиною та привілеїв однієї нації над іншою, взаємна допомога в їх господарському житті і культурному будівництві 63.

Т.Г.Шевченко у своїх творах мріяв про той час, коли "брат з братом обнімуться і проговорять слова тихої любові", коли "поте­чуть в одне море слов'янської ріки"64. Про федерацію слов'янських республік навіть на засланні мріяв Г.Л.Андрузький.

Дослідники вже не раз підкреслювали, що, взявши в основу створення слов'янської федерації національний принцип, кирило-мефодіївці зробили значний крок вперед у порівнянні з федератив­ними ідеями декабристів, в основу яких останні клали принципи ге­ографічного поділу.

Незважаючи на те, що ідея об'єднання всіх слов'янських народів в єдиній державі була за своїм характером явищем утопічним, її поява і розвиток мали надзвичайно велике істо­ричне значення. Висуваючи цю ідею, кирило-мефодіївці, з однієї сторони, розвили думку про вільний розвиток нації на демократичній основі. З другої — вони вперше чітко визначи­ли, що український народ може добитися щасливого життя, справжньої свободи тільки в союзі з російським та іншими народами, що шляхи визволення українського народу потрі­бно шукати не у відриві від Росії, не в національній замкну­тості, а в спільній боротьбі трудового народу та прогресив­них сил всіх націй.

Кирило-мефодіївці мріяли про той час, коли спільними зу­силлями слов'янські народи побудують вільну Україну, вільну Польщу65 та інші держави. Цим вони заслужили повагу у трудя­щих всього слов'янського світу.

Історичною заслугою кирило-мефодіївців є те, що вони не тіль­ки гостро і прямо поставили питання про знищення національного рабства на основі спільного революційного виступу всіх слов'янських народів, а й в тому, що вони, слідом за Т.Г.Шевченком, завдали до­шкульного удару великодержавному шовінізму. Висунуті ними ідеї щодо розв'язання національної проблеми були значним вкладом у ро­звиток революційно-демократичної думки в Україні, складовою час­тиною якої була ідея свободи і дружби народів.

У цьому відношенні вони мали певний вплив на формування на­ціональних поглядів деяких російських революціонерів-демократів 66. Зокрема, їх ідеї поділяв О.Герцен. Звертаючись до діячів польського національно-визвольного руху, виступаючи проти прагнень багатьох з них домогтися відновлення Польщі з включенням до неї України, О.Герцен 1859 р. писав: "Розв'яжіть їм (українцям. - П.Г.) руки, розв'я­жіть їм язик, нехай мова їхня буде зовсім вільна і тоді нехай вони ска­жуть своє слово, переступлять через батіг до нас, через папство до вас, або, якщо вони розумні, протягнуть нам обом руки на братський союз і на незалежність від обох. Ось чому я так високо оцінюю федералізм".

Пізніше Герцен вказував, що саме в 1847 р. він став виступати на підтримку ідеї слов'янського союзу. У 1867 р. в статті "Польское дело" він писав: "... Двадцять років підряд ми проповідуємо, що слов'янському світові тільки і є майбуття, що у федеральному союзництві..." . Після заслань і арешту кирило-мефодіївці висловили глибоку подяку Герцену за те, що він підтримав ідеї Товариства, ви­ступив на захист вільного розвитку українського народу. "В 34 ч. "Колокола" висловили ви такий погляд про Україну, - писав М.І.Ко­стомаров у своєму "Листі до видавця "Колокола" (1859), - який інте­лігентна частина українського народу переховує здавна як дорогоцін­ну святість серця. Прийміть же від нас сердечну подяку. До числа ба­гатьох праць, які ви перші висловили друком у російські мові, нале­жить і те, що ви сказали про нашу вітчизну"68.

Враховуючи досвід історії та прагнення народів до вільного національного розвитку, кирило-мефодіївці піклувалися, щоб їх на­ціональна програма не передбачала ніяких привілеїв жодній з націй.

IV. Соціалістичний утопізм

Проти реакційної ідеології табору кріпосників в середині 40-х років ХІХ ст. виступили борці, які вимагали ліквідації самодержавст­ва та його феодально-кріпосницької системи. Очолюваний В.Г.Бєлін­ським, О.І.Герценим. Т.Г.Шевченком та іншими видатними діячами визвольного руху антицаристський та антикріпосницький табір став носієм нових потреб суспільного розвитку, носієм інтересів народних мас. У перших рядах цього табору виступили петрашевці та кирило-мефодіївці.

Як відомо, вчення західноєвропейських утопічних соціалістів мало значний вплив на формування демократичних та соціалістич­них ідей в цілому і в Україні зокрема. Петрашевці і кирило-мефодіївці уважно вивчали соціалістичні ідеї Західної Європи, осо­бливо Сен-Сімона і Фур'є.

Проте ні петрашевці, ні кирило-мефодіївці не були послідовни­ками цих ідей в повному розумінні цього слова. Частина петрашевців та кирило-мефодіївців не прийняла, наприклад, ідей західноєвропей­ських соціалістів-утопістів про можливість мирним шляхом побуду­вати гармонійне суспільство, про співжиття і мирне вростання в це суспільство різних станів і класів існуючої політичної влади тощо.

Значна частина кирило-мефодіївців, як уже було сказано, не мислила побудови щасливого суспільства без революційної бороть­би народу, без ліквідації царського деспотизму та поміщицького зе­млеволодіння. Отже, помилку роблять ті автори, які прагнуть меха­нічно перенести реакційні положення західноєвропейського хрис­тиянського соціалізму 40-х років ХІХ ст. на кирило-мефодіївців 69. Аналіз "Книги буття" показує, що члени Товариства виступили противниками не тільки кріпосницького, а й всякого іншого гніту. Вони, як і кращі люди того часу, мріяли створити таке суспільство, в якому б не було приниження та гноблення людини людиною, не було б привласнення чужої праці. Слід, однак, зауважити, що про таке суспільство вони мали загальну, ще мало виразну уяву. Ми "не усвідомлювали ясно, - писав М.І.Костомаров, - що буде ця нова, слов'янська будова" .

Значна частина кирило-мефодіївців мріяла про таке суспільство, в якому були б скасовані всякі стани та ліквідовано поміщицьке зем­леволодіння. Кобзар, наприклад, твердив, що земля повинна бути по­

вернена "неситими поміщиками" її законним власникам. У творі "Хо­лодний Яр" (1845), звертаючись до кріпосників, він у гніві писав:

Ви - розбійники неситі,

Голодні ворони.

По якому правдивому,

Святому закону

І землею, всім даною,

І сердешним людом

Торгуєте? Стережіться

Бо лихо вам буде,

Тяжке лихо!.. "71

На соціалістичний характер поглядів Т.Г.Шевченка у свій час звернув увагу ще А.В.Луначарський. Аналізуючи творчість Кобза­ря, він робить справедливий висновок, що Т.Г.Шевченко не тільки поет народний, а й "поет глибоко революційний і духом своїм соці­алістичний". Луначарський зауважував, що Шевченко є одним із тих "небагатьох поетів, справжніх предтеч і поборників великої ви­звольної боротьби за справжню свободу, рівність і братерство, які можливі тільки при соціалізмі" .

Як і Т.Г.Шевченко, один з засновників Товариства В.М.Біло-зерський вважав, що людям повинно бути повернуто те, що їм на­лежало і що від них забрано. Пояснюючи "Статут" Товариства, В.М.Білозерський писав, що кирило-мефодіївці нічого не хотіли егоїстичного, панського, а навпаки, мали привести до повороту на­родних прав і скасування всього, що не погоджується з людською гідністю. Трохи пізніше в листі до Герцена (1859) Костомаров у ду­сі ідей Товариства пояснював, що земля належить "до того народу, який її здавна заселяв, заселяє, обробляє"73.

Кирило-мефодіївцям уявлялось, що в новому суспільстві земля повинна бути розділена між людьми порівну. "Приймаємо, - запи­сали вони у свій "Статут", - що кожне плем'я повинно. дотриму­ватись цілковитої рівності громадян за їх народженням, християн­ським віросповіданням і достатком"74. Згадана вище ідея про необ­хідність боротьби за правову, станову і майнову рівність людей знайшла свій вираз і в інших документах Товариства.

Зокрема, в "Статуті" кирило-мефодіївці записали, що "Товари­ство буде старатися завчасно про викорінення рабства і всякого приниження нижчих класів" . Ідея "загальної рівності і свободи"

Україна у XIX ст. ... 423 висловлена також в зверненнях до російського, українського та

Не польського народів  та "Книзі буття" ( 42).

Ці та інші факти є свідченням того, що кирило-мефодіївці мрі­яли про створення такого суспільства, яке б забезпечило всім людям щастя. Члени Товариства сподівалися, що майбутнє гармонійне су­спільство виросте з надр сільської общини, що саме вона здатна ро­зкрити в собі такі форми суспільного життя, які забезпечать наді­лення селян землею, ліквідацію поміщицького землеволодіння, за­провадження демократичного управління, освіту народу, чистоту релігійних заповітів тощо.

У сільській общині, на думку Г.Л.Андрузького, не повинно бути ні поміщиків, ні поміщицького землеволодіння. В ній життя людей спрямовується сільською управою, в діяльності якої беруть участь широкі верстви населення. Земля, на його думку, повинна стати власністю общини і наділятися селянам згідно з рішенням сільської управи. Всі люди в общині Г.Л.Андрузького щасливі і заможні.

Про одну з таких общин, вже будучи на засланні, Г.Л.Ан-друзький розповідає: "в цьому селі (у них називається общи­ною) дві тисячі сімейств, з лишком тисяча будинків, великий красивий храм, богадільня, школа, магазин, каса, управа. Бу­дови кам'яні, часто двоповерхові... Вулиці викладені тор­цем. ..широкі і завжди прорізані бульварами... Вічна тишина і мимоволі вас дивує тільки вечір — община раптом оживає... Пісні, музика, танці, звідусіль вас захоплюють. ..'77.

На його думку, в цій общині селянину не важко сплатити в ка­зну 7 крб. податку грішми та стільки ж податку натурою, які будуть використані на утримання виборних сільських старшин, чиновників державного апарату, школи, церкви та благоустрій села.

Такі сільські общини, на думку кирило-мефодіївців, прийдуть на зміну старим, жалюгідним розчавленим селам, в яких, за висло­вом І.Я.Посяди, "крім картярів, п'яниць і старців він нічого майже не зустрічав". У нових селах, на думку М.І.Костомарова, в хатину землероба повинно проникнути щастя, світло науки і мистецтва" .

Ідеї для своєї соціальної програми кирило-мефодіївці черпали з надр старослов'янської общини. Вони твердили, ніби в далеку да­внину слов'яни жили "братством, усе в них було спільним, і були в них виборні старшини, і ті старшини були всім слугами" (

30). Не може бути сумніву в тому, що ця трактовка суспільно-політичного

життя слов'ян є ідеалістичною. Але цінним у цій трактовці є те, що члени Товариства протиставили її сірій, деспотичній дійсності.

Соціалізм, про який мріяли кирило-мефодіївці, був соціаліз­мом утопічним. Це була добра мрія, в яку окутувала свою револю­ційність тодішня демократія Росії.

; ЬУІ V. Запитання та завдання

Назвіть засновників Кирило-Мефодіївського товариства та найбільш активних його членів.

Дайте характеристику програмним документам Товариства.

Що ви знаєте про ставлення кирило-мефодіївців до самоде­ржавно-кріпосницької системи?

Яка державна форма, на думку членів Товариства, могла на­дати слов'янським народам національну свободу?

Чому соціальні ідеї кирило-мефодіївців носили утопічний характер?

VI. Джерела та література

Переважна більшість слідчих справ ІІІ відділу жандармів опублі­кована у виданні: Кирило-Мефодіївське товариство (Збірник документів і матеріалів): У 3 т. - К., 1990.

Він зберігається у справах Білозерського у вигляді невеликої са­моробної книжечки із 17 сторінок.

Один примірник прикладений до донесення Петрова, другий збе­рігається у справах Гулака.

Зберігаються в слідчий справі Гулака. Про історію публікації цих джерел Див: Зайончковский П.А. Кирилло-Мефодиевское общество. - М., 1959. - С. 21-23; Міяковський І. З нових матеріалів до історії кирило-мефодіївського братства // Україна. - Кн. 1-2. - С. 125; Програма товарист­ва опублікована також окремою книгою: Костомаров М. Книги битія укра­їнського народу. - Львів-Київ, 1921; "Книга буття" та інші програмні доку­менти опубліковані у згаданому вище 3-х томному збірнику "Кирило-Мефодієвське товариство" (1990).

Семевский В. Кирилло-Мефодиевское общество // Голос Мину­вшего. - 1918. - № 10-12. - С. 123, 126, 130, 131.

Костомаров Микола. Книги битія українського народу. З перед­мовою М Возняка. - Львів-Київ, 1921. - С. 4; Зайончковський П. Вказ. праця. - С. 14-15

Марголіс Ю. Исторические взгляды Т.Г.Шевченка. - Л., 1964. -

С. 202-203.

Матеріали до історії Кирило-Мефодіївського братства. Признан­ня кирило-мефодіївців (далі: Матеріали). - К., 1915. - С. 22, 54.

Там само. - С. 87.

Там само. - С. 87.

Матеріали. - С. 56, 114; Костомаров Н.И. Автобиография. - М., 1922. - С. 197.

Матеріали. - С. 6-10, 114.

Дорошкевич О. Шевченко в приватному листуванні // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. - К., 1926. - Кн 7-8. - С. 371.

Костомаров Н.И. Автобиография // Литературное наследие. -СПб., 1890. - С. 62.

Костомаров Н.И. Кулиш П.А. и его последняя литературная де­ятельность // Киевская старина. - 1883. - Т. 5. - С. 228.

Зайончковський П.А. Названа праця. - С. 16, 146.

Карамзин Н.М. Записки о древней и новой России. - СПб., 1811. -

С. 47.

Вестник Европы. - Т. 5. - Кн. 10. - Пг., 1886. - С. 745-746.

Каразин В. Взгляды на украинскую старину // Молодык. - Харь­ков, 1843. - С. 34.

Максимович. М.А. Собрание сочинений. - Т. ІІ. - К., 1877. - С. 22.

Тарас Шевченко. ПЗТ. - Т. 1. - С. 242.

Матеріали. - С. 35

Там само. - С. 8.

Див. звернення кирило-мефодіївців до «Братів Великоросіян і
Поляків» // Кирило-Мефодіївське товариство. Збірник документів і матері-
алів: У 3          т. - К., 1990. - Т. 1. - С. 93.

Кирило-Мефодіївське товариство: В 3-х томах. - К., 1990. - Т. 2. -

С. 87.

З ідеології кирило-мефодіївців. Записка Василя Білозерського // Україна, 1914. - Кн. 1. - С. 80.

Былое. - СПб., 1907. - Август. - С. 208.

Марченко М.І. Історичне минуле українського народу в творчос­ті Т. Г. Шевченка. - К., 1957. - С. 126-128.

Звездочка. - СПб., 1846. - Т. 17. - С. 142.

Кулиш П.А. Повесть об украинском народе // Звездочка. - СПб., 1846. - Т. 17. - С. 142, 168.

Библиотека для чтения. - СПб., 1846. - Т. 78. - С. 30

Звездочка. - СПб., 1846. - Т. 18. - С. 15.

Гуржій І.О., Лещенко М.Н. Боротьба трудящих України за соці­альне і національне визволення (XIV-XIX ст.). - К., 1967. - С. 31.

Костомаров М. І. Лист до видавця «Колокола» з передмовою М. Драгоманова.. - Львів. 1902. - С. 26-27.

Тарас Шевченко. ПЗТ. - Т. 1. - С. 228; Кулиш П.А. Повесть об украинском народе // Звездочка. - СПб., 1846. - Т. 18. - С. 164-165.

Философские и общеполитические произведения петрашевцев. -М.-Л., 1953. - С. 438.

Устрялов Н. О системе прагматической русской истории. -СПб., 1836. - С. 48.

Очерки истории исторической науки в СССР. - Т. 1. - М., 1955. -

С. 320.

Там само. - С. 327-328.

Тарас Шевченко. Кобзар. - Т. 1, Львів, 1893. - С. 36.

Костомаров Н.И. Автобиография // Литературное наследие. -СПб., 1890. - С. 28.

За сто літ. - К.: ДВУ, 1928. - Кн. 2. - С. 48.

Тарас Шевченко. ПЗТ. - Т. 1. - С. 338-339.

Костомаров Н.И. Об историческом значении русской народной поэзии // Молодык. - Харьков, 1843. - С. 200.

Костомаров Н.И. О причинах и характере унии в Западной Рос­сии // Науково-публіцистичні та полемічні писання Костомарова. - К., 1928. - С. 32.

Кулиш П. О. Повесть об украинском народе // Звездочка. - СПб., 1846. - Т. 18. - С. 165-166.

Костомаров Н.И. О причинах и характере унии в Западной Рос­сии // Науково-публіцистичні та полемічні писання Костомарова. - К., 1928. - С. 11.

Науково-публіцистичні та полемічні писання Костомарова. - К., 1928. - С. 32.

Україна. - К., 1914. - № 1-4. - С. 80.

Костомаров Н.И. Автобиография // Литературное наследие. -СПб., 1890. - С. 32.

За сто літ. - К., 1928. - Кн. 2. - С. 58.

Матеріали. - С. 34.

Записка М. Костомарова про панславізм // Україна. - К., 1924. -№ 1-2. - С. 130.

Возняк М. Кирило-Методіївське брацтво. - Львів, 1921. - С. 91.

Україна. - К., 1914. - № 1-4. - С. 81-82.

Былое. - СПб., 1906. - № 2. - С. 68.

Там само. - С. 66.

Там само. - С. 67-68.

З ідеології кирило- мефодіївців. Записка Василя Бєлозерського // Україна. - К., 1914. - № 1-4. - С. 81.

Там само.

Рихлик Є. Слов'янофільство кирило-мефодіївців (з ідеології Ки-рило-Мефодіївського братства) // Записки Ніжинського інституту народної освіти. - Ніжин, 1926. - Кн. 6. - С. 195-233.

Костомаров Н.И. Автобиография // Литературное наследие. -СПб., 1890. - С. 60-61.

Костомаров Н. Кулиш П. А. и его последняя литературная дея­тельность // Киевская старина. - 1883. - Т. 5. - Кн. 2. - С. 226-227.

Тарас Шевченко. ПЗТ. - Т. 1. - С. 263.

Бортников А.И. Кирилло-Мефодиевское общество и польское национально-освободительное движение // Развитие капитализма и нацио-льные движения славянских народов. - М., 1970. - С. 176-193.

Бортников А.И. Из истории отношений русских революционных демократов 40-х гг. ХІХ в. к украинскому национально-освободительному движению // Труды Воронежского государственного университета. Сборник работ историко-филолог. ф-та. - Л., 1954. - Т. 25. - С. 3-11.

Герцен А.И. Собрание сочинений и писем под редакцией М.К.Лемке. - Пг., 1915. - Т. 9. - С. 464, 466; Т. 19. - Пг., 1922. - С. 413.

Костомаров М.І. Письмо до видавця «Колокола» з передмовою М. Драгоманова. - Львів, 1902. - С. 15.

Євдокименко В.Ю. Критика ідейних основ українського буржуа­зного націоналізму. - К., 1969. - С. 28.

Матеріали. - С. 136.

Тарас Шевченко. ПЗТ. - Т. 1. - С. 338-339.

Луначарський А.В. Про літературу: Збірник статей. - К.: ДВХЛ, 1960. - С. 626.

Костомаров М.І. Письмо до видавця «Колокола» з передмовою М. Драгоманова. - Львів, 1902. - С. 17.

К истории «Ощества св. Кирилла и Мефодия» // Былое. - СПб., 1906. - № 2. - С. 66.

Там само. - С. 67.

Там само. - С. 67-68.

Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х томах. - К., 1990. - Т. 2.

Див. уривки з оповідання: Костомаров М.І. «Панич Наталич» // Україна. - К., 1924. - Кн. 1-2. - С. 131-132.