Айзек Азімов — американський письменник-фантаст (1920—1992)

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 

Айзек Азімов — людина, яка власним життям про­демонструвала вдале поєднання вченого і майстра художнього слова, сприяла становленню й розвитку жанру наукової фантастики у США.

Сучасники письменника-фантаста високо ціну­вали його талант і майстерність. Відомий англійсь­кий астрофізик і письменник-фантаст А. Кларк на­звав його «Сіменоном наукової фантастики».

Айзек Азімов — американський письменник, який мав слов'янське коріння. Народився він 2 січ­ня 1920 року в селищі Петровичі під Смоленськом (нині це територія Білорусі).

У 1923 р. батьки трилітнього Айзека емігрували до США, спочатку оселилися в Нью-Йорку, згодом у Брукліні. Торговельні справи батька йшли непогано, незабаром він став власником невеликого магазину з продажу ласощів. З дитинства Айзек виявив схильність до точних наук і захоплювався фантастикою. Перше зна­йомство із цим популярним на той час жанром масової літератури відбулося, коли хлопчику було дев'ять років: випадково йому потрапив до рук один з випусків пер­шого в світі періодичного видання, що вміщувало твори наукової фантастики, і було в 1926 році засноване американським письменником-фантастом Х'юго Гернсбеком. Через три роки Айзек власноруч почав писати науково-фантастичні оповідання.

За фахом письменник був біохіміком (Колумбійський університет, роки навчан­ня 1935—1939). У 1941 році він отримав звання магістра цієї спеціальності. Свою трудову кар'єру Азімов розпочав у 1946 році, відтоді як почав читати лекції з біо­хімії в Колумбійському та Гарвардському університетах. Його сходження на про­фесійний олімп було досить стрімким: у 1948 році (у 28-річному віці) він здобув докторський ступінь, а в 1955 отримав посаду професора. Загалом Азімов мав 14 почесних наукових ступенів різних університетів світу.

Визнання літературних здібностей письменника припало на досить молодий вік: оповідання «Прихід ночі», опубліковане у 1941 році, було визнане американськими читачами найкращим оповіданням тогочасної наукової фантастики.

Регулярно видавати свої твори американський фантаст розпочав у роки Другої світової війни. На цей час він служив у Філадельфії у складі військово-морського флоту США. Перебування Азімова в складі цих військових сил мало загартувати його ставлення до польотів, однак письменник на все життя зберіг у душі страх пе­ред кожним значним відривом від землі. Все це, незважаючи на те, що він був авто­ром ряду творів про чудові, захоплюючі космічні подорожі.

Саме цією фобією можна пояснити той факт, що навіть найвідоміші міжнародні нагороди були вручені письменникові у його домашній квартирі, на тридцять тре­тьому поверсі нью-йоркського хмарочоса.

Літературна спадщина Азімова величезна за обсягом — нараховувала майже три з половиною сотні книг. Це здебільшого науково-фантастичні романи, повісті, но­вели, праці з біохімії, математики, астрофізики, міфології.

У творчості американського письменника-фантаста простежувалися дві центра­льні теми, що надали змогу чітко виокремити два цикли творів, робота над якими була розпочата в 40-х роках і продовжена в майбутньому.

Перша тема розкривала процес створення і використання роботів. Твори цієї те­матики, серед них повісті, оповідання, романи «Я, робот» (1950), «Сталеві печери» (1954), «Оголене сонце» (1957), «Решта оповідань про роботів» (1964), «Повне ви­дання оповідань про роботів» (1982), «Роботи зорі» (1983), «Роботи й імперія» (1985), «Мрії робота» (1986), зібрані у книгах, що склали перший цикл.

Перша збірка цієї серії мала назву «Я, робот». Вона принесла Азімову світову славу. В основі сюжету книги вигадана історія розвитку науки робототехніки. Сфо­рмульовані письменником основні закони цієї науки нині вийшли далеко за межі фантастики, оскільки покладені в основу теорії програмування та масового викори­стання робота у виробництві. Читача дивувало вміння Азімова передбачати події, які стали реальністю вже завтра — поява людиноподібного автомата, здатного на­вчатися та вдосконалюватися, захоплювала глибина осмислення письменником за­кономірностей еволюції людства.

Другою темою у творчості фантаста, що отримала назву «Галактичної концеп­ції», стало розселення людей у космосі, освоєння ними найближчих планет, а зго­дом і тих, які виходили за межі Галактики. До другого циклу входили романи «Установа» (1951), «Установа й Імперія» (1952), «Друга Установа» (1953), «Уста­нова в небезпеці» (1982), «Установи та Земля» (1986), «Прелюдія до Установи» (1988), «Вперед до Установи» (1993).

Крім названих творів, письменникові належала серія повістей для юнацтва, на­писаних у жанрі пригодницької фантастики, значна кількість збірок оповідань, з-поміж яких слід виокремити «Шлях марсіан» (1955), «Дев'ять завтра» (1959), «Прихід ночі» (1969), «Ранній Азімов» (1972), «Купити Юпітер» (1975), «Двохсот­літня людина» (1976), «Вітри перемін» (1983), «Межа завтра» (1985).

Айзек Азімов — неодноразовий лауреат багатьох національних і міжнародних літературних премій, у тому числі найвищих нагород у жанрі американської фанта­стики. За характером письменник — типовий кабінетний учений, який не любив подорожувати, уникав непередбачуваних, несподіваних змін, гострих відчуттів, що могли б порушити напружений робочий ритм. Артур Кларк, приятель Азімова, жа­ртував, що він — «екологічна катастрофа»: щоб опублікувати усе, ним написане, потрібно було б знищити численну кількість дерев. Про свій творчий шлях Азімов розповів у тритомній автобіографії «Ще свіжа пам'ять» (1979), «Ще відчуваю ра­дість життя» (1980) і продиктованій уже в госпіталі «А. Азімов» (1993).

Азімов був укладачем антології фантастичних оповідань, писав до них передмо­ви. Показовими щодо визначення письменницького кредо американського фантаста можна вважати його слова, які містили роздуми про високу моральну відповідаль­ність майстра творів подібного жанру: «Історія досягла моменту, коли людству вже не можна ворогувати. На землі повинна запанувати дружба. Я завжди нама­гаюся підкреслити це в своїй — творчості... я впевнений, що наукова фантасти­ка — це одна із ланок, яка допомагає об 'єднати людство».

Замолоду А. Азімов вірив, що вчені та інженери очолювали людство і змогли вирішувати не лише економічні й соціальні проблеми. Він визнавав право за вче­ними впливати на хід історії. Пізніше погляди письменника змінилися. У романі «Кінець вічності» (1955) автор застерігав від небезпеки використання технічних досягнень на шкоду людині.

Від того, як були використані практично наукові досягнення, багато в чому за­лежало майбутнє людства. Роман-триптих «Навіть боги» (1972) — це попереджен­ня про небезпеку порушення встановленої природою гармонії. Назва трьох частин роману — давне прислів'я «Супроти глупоти навіть боги безсилі боротися». Су­

проти людської нерозумності постав молодий учений, який усвідомив, що пору­шення енергетичного балансу Всесвіту неминуче призвело б до катастрофи. Люди не думали про майбутнє, а бездумно використовували джерела енергії, що надхо­дили з космосу. Письменник порушив у романі проблему відповідальності ученого за наукове відкриття.

Захоплюючі, гостросюжетні, спрямовані в майбутнє, твори Азімова користува­лися успіхом у читачів усього світу. Сам письменник убачав високе призначення своєї творчості в тому, що вона допомагала людству вижити: «Людство виживе, якщо сміливо погляне в обличчя теперішньому, якщо матиме мужність прийняти історію, а не протидіяти їй. Цьому вчить нас наукова фантастика, i я горджуся тим, що скільки моїх сил пропагую ці уроки».

Азімов помер 6 квітня 1992 року в Нью-Йорку від серцевої та ниркової недоста­тності в госпіталі Нью-Йоркського університету. 3 волі покійника тіло його було кремоване, а попіл розвіяно.

Українською мовою окремі твори Азімова переклали М. Пінчевський, Д. Гри-цюк, Б. Салик, Ю. Люняк та ін.

Одним із найкращих оповідань Азімова вважалося оповідання «Фах». Фах — це вид трудової діяльності, заняття, що передбачало ґрунтовну підготовку і було осно­вним засобом для існування, професія.

Тема твору — зображення системи освіти майбутнього, її переваг і недоліків та ставлення до неї людей. Цим твором письменник поставив за мету переконати чи­тачів, що глибокі, ґрунтовні знання здатна дати тільки самоосвіта; щоб бути ерудо-ваною людиною і правильно визначитися зі своїм професійним вибором, необхідно розвивати і вдосконалювати свої знання в різних напрямках й сферах життя.

Головний герой оповідання — Джордж Плейтен. Із самого дитинства батьки й знайомі помічали в ньому неабиякі здібності та кмітливий розум. У період між «Днем Читання» та «Днем Освіти» (від восьми до вісімнадцяти років) він потайки читав літературу, щоб більше знати про свій майбутній фах, адже був переконаний, що принесе користь, отримавши звання дипломованого програміста.

День Читання не приніс хлопцю очікуваного задоволення. Спочатку він зрадів, що матиме можливість ознайомитися з друкованою інформацією, проте пізніше зрозумів, що цих знань йому бракуватиме через їх уривчастість та обмеженість. Наляканий ходом самої процедури оволодіння технікою читання від старших зна­йомих, Джордж навіть не розумів тоді, будучи маленьким хлопчиком, її суті. Носі­ями інформації для швидкого і безболісного опанування технікою читання були «стрічки освіти». їх було винайдено з метою спростити спілкування між носіями рі­зних мов. На той час, коли відбувалася дія твору, існувала тільки одна мова не тіль­ки для спілкування між собою землян, а й для спілкування між населенням усієї Галактики.

У вісімнадцять років на Джорджа Плейтена та його однолітків чекав так званий «День Освіти», який мав підтвердити або спростувати прагнення молодих людей оволодіти певним фахом. Головний герой твердо знав, що стане дипломованим програмістом і своє переконання не піддавав жодному сумніву. Він прагнув цього, відколи пам'ятав себе. Тим паче, попит на людей цієї професії був незмінний з року в рік, із століття в століття. Цим і пояснювалася його впевненість на Дні Освіти, оскільки Джордж вірив у свої здібності і правильність обраного шляху. Для юнака цей день мав стати надзвичайно щасливим, тому що саме поняття «отримати осві­ту» означало «бути щасливим». Однак варто зазначити, що більшість землян особ­ливо не захоплювалися достроковим обранням фаху і ретельною самостійною під­

готовкою до його здобуття. Того «щасливого» дня мала вирішитися їхня доля, яка полягала в документальному (а точніше, медичному) підтвердженні їхньої придат­ності до оволодіння певним фахом. Такої думки дотримувався і другорядний герой оповідання, антипод Джорджа, Арманд Тревіліан. Він хоча й був переконаний, що стане дипломованим металургом, не покладав особливих надій на свої особисті вподобання, а вважав своїм «покликанням» продовжити справу діда й батька. Це дратувало Джорджа, переконаного, що будь-яка людина повинна оволодівати пев­ним фахом відповідно до своїх уподобань і ніхто не вправі чинити їй у тому пере­шкоди.

Проте у визначений День Освіти після медичного обстеження Джорджеві вине­сли безрадісний для нього вирок: він ніколи не зможе оволодіти ніяким фахом, бу­дова його мозку та фізичний стан не задовольняли жодних вимог з усіх можливих варіантів професійної підготовки. Люди майбутнього за цим твором повинні були чітко виконувати настанови Програми Освіти, однією з яких була така: «будь-яка людина спроможна засвоїти будь-які знання, але для кожного окремого мозку па­сують різні види знань». Закономірно, що за таким висновком Джорджа мали на­правити на постійне проживання до так «Інтернату для недоумків». Ці заклади — не рідкість на планеті Земля. їхнє призначення полягало в забезпеченні людей, мо­зок яких був не пристосований для отримання певного фаху, можливістю розвива­тися вільно, без згаданої стрічки, тобто самостійно.

Подібні інтернати передбачали згуртування людей за віком і статтю: таким чи­ном, перебування там не шкодило особистому життю землян і не заважало їхнім уподобанням.

Зрозуміло, що місцезнаходження тут не вважалося престижним, про що свідчи­ла і назва закладу. Батьки Джорджа і його найближче оточення отримали інформа­цію про те, що юнак направлений виконувати спеціальне завдання. Опинившись у цьому місці, Джордж був розлючений, оскільки вважав, що потрапив сюди через свою помилку. Він був упевнений, що його перебування тут виявилося недовгим. Однак, саме тут його цікавість заохочували, тому що вважали її показником корис­ної допитливості.

Основний зміст твору становив епізод безпосереднього перебування героя в цьому закладі, його спогади про минуле та спроба змінити загальний хід речей.

У житті Джорджа так і не відбулася подія, про яку йому так багато розповідали ще в дитинстві, «День Олімпіади». Цього дня, який систематично проводився що­року в травні, дипломовані спеціалісти з різної фахової підготовки за найкращими показниками мали бути відібрані до працевлаштування на планетах Галактики, особливим престижем серед яких користувалися планети класу А, зокрема Новія.

Пробувши рік в інтернаті, Джордж наважився на втечу. На перший погляд, зда­валося, що його тут ніхто не тримав: відсутні перешкоди, не було охоронців тощо. Сусід Джорджа по кімнаті — Омейні не радив йому це робити, однак юнака не мо­жна було зупинити.

На мізерні кошти, зароблені протягом перебування в інтернаті, він купив квиток на літак до Сан-Франциско, де одночасно з іншими містами мала відбутися чергова олімпіада. День Олімпіади — особливий день у житті кожного міста, до нього го­тувалися як ті, хто брав безпосередню участь у змаганнях, так і ті, хто за ними спо­стерігав. Увагу Джорджа привернула олімпіада по визначенню найкращого з мета­лургів, яка проводилася на замовлення Новії. Серед списку учасників цієї Олімпіади молодий невдаха помітив ім'я свого приятеля Коротуна (таким було йо­го прізвисько ще з дитинства) — Арманда Тревіліана. Останній так і не зумів дове­

сти винятковість своїх знань, не опинившись у складі переможців, втратив надію потрапити на Новію, принаймні цього року.

Джордж шукав зустрічі із Армандом. Між ними виникла суперечка, що за­грожувала першому (оскільки він не мав дипломованого фаху, а значить і доку­мента) ув'язненням. Врятував Джорджа сивий чоловік, присутність якого юнак помітив ще задовго по початку змагань. Він спершу не довіряв йому, однак дип­ломований історик (саме так він презентував себе юнакові) переконав героя в іншому. Розмова між ними розкрила головну проблему твору — протистояння між механізмом освіти минулого та майбутнього. На прохання Джорджа Інже-неску влаштував йому відеорозмову з представниками Новії на планеті Земля. Юнак намагався їх переконати в доцільності використання методів освіти мину­лого, які мали базуватися на поступовому і ґрунтовному оволодінні знаннями без застосування стрічок освіти. Однак у новіан постало запитання, наскільки тривалими будуть ці методи і чи не виявиться так, що отримані знання запізня-тися в часі. У майбутньому запізнення технологій навіть на рік коштувало дуже дорого.

Розчарований Джордж відчув потребу довести свою справу до кінця. Однак йо­му вкололи заспокійливе і незабаром він знову опинився ву інтернаті. Омейні роз­повів йому, що весь той час, доки Джордж знаходився, як йому здавалося, на сво­боді, за ним стежили. Виявилося, він повинен був знаходитися під особливим наглядом, оскільки був найбільшою цінністю своєї планети. Таких, як він, небагато, саме тому їх оберігали, вміщуючи до непрестижних інтернатів. їхнє призначен­ня — впроваджувати в життя нові ідеї для поліпшення рівня освіти і загалом рівня життя.

Письменник порушив у своєму творі важливу проблему інтелектуального по­шуку та здобуття знань. Вона втілена через протистояння двох героїв: Агрманда і Джорджа. Перший іде слідом за іншими, такими ж, як і він, металургами. Йому до­статньо знань, отриманих через стрічку. Інтелект Арманда являв собою застиглі знання. Він не вважав за потрібне самотужки опановувати і здобувати їх. Джордж, навпаки, прагнув досягти більшого. Це стало підтвердженням того, що юнакові притаманна здатність оригінально мислити, не зупинятися на досягнутому, здобу­вати все нові й нові знання.

Незважаючи на те, що текст твору був насичений цілим рядом слів-термінів, на зразок «гіпермеханіка», «гравітологія», «децентрація», «ніобій» тощо, це не ускла­днювало розуміння змісту оповідання.

Оповідання «Фах» стало гімном людському розуму і прогнозом того, якою по­винна була бути людина майбутнього.

У 1939 році Азімов розпочав розробляти тему «робототехніки». У цій тематич­ній галузі американський письменник-фантаст новатором не був. Неодноразово майстри подібного жанру розробляли тематику протистояння між роботом та його творцем, повстання першого і повне витіснення людини з усіх сфер життя. Однак творчість Азімова в цьому плані являла собою еталон гуманності. Герої його творів машини-роботи співіснували з людьми на основі трьох провідних законів робото­техніки, найголовніший з яких передбачав уникнення тих дій, які могли б нашко­дити людині: «Робот не може нашкодити людині або через свою бездіяльність до­пустити, щоб людині було завдано шкоди».

Цикл оповідань було названо «Я, робот». Композиційно він складався зі вступу та восьми окремих історій, тематичне розмаїття яких представлено у вигляді такої таблиці:


Назва оповідання

Тематика

«Роббі»

Драматична історія взаємин безмовного робота-няньки та маленької во­сьмирічної дівчинки

«Зачароване коло»

Історія взаємодії роботів та людей у складі дослідницької експедиції на Меркурії

«Логіка»

Історія «народження» робота КТ-1 (іншими словами — К'юті), наділено­го здатністю інтуїтивно та логічно мислити

«Спіймати кролика»

Історія використання робота-комплексу (один робот без нагляду людей керував роботою шести собі подібних) у тяжких умовах рудокопання

«Брехун»

Історія робота-брехуна Ербі, що вмів читати думки

«Загубився робот»

Історія впроваджень нових досягнень у галузі робототехніки, що станов­лять загрозу для людства

«Втеча»

Історія феноменального функціонування «Штучного Мозку»

«Доказ»

Історія Стівена Байєрлі — прокурора, в якому знавці мистецтва робото­техніки помітили всі атрибути людиноподібної машини

У вступі оповідач зазначив часові межі вміщених у збірці творів. Події відбува­лися протягом майже 60 років — від часу впровадження в життя перших роботів (приблизно це середина 90-х років) до 2058 року, коли були остаточно сформульо­вані три основні закони робототехніки. Таким чином, була чітко визначена одна з провідних ідей твору: возвеличити основні досягнення кібернетики у близькому майбутньому.

Ряд своїх фантастичних творів американський письменник написав і опублі­кував під псевдонімом Пол Френч. Наприклад, таким чином була надрукована серія повістей для старшого шкільного віку, об'єднана загальною назвою «Лаккі Старр».

Особливості творчого методу Айзека Азімова:

спрямованість творів — гуманістична;

прогноз і типізація рис характеру, які притаманні людям майбутнього;

підхід до зображення світу майбутнього за допомогою жанру утопії;

розроблення жанру «роману-попередження»;

наявність філософських роздумів письменника з приводу перебігу розвитку історії як у майбутньому, так і в теперішньому;

оспівування мужності і винахідливості людей, їхньої спроможності змінити й удосконалити навколишній світ.