2. Життя і творчість Франсуази Саган (1935—2004)

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 

Франсуаза Саган — представниця сучасної жіно­чої прози, засновник нового типу художньої мис­лення. Своєю творчістю ця французька письмен­ниця спричинила появу новітнього стереотипу жіночої поведінки, пріоритетами якої стала потре­ба в самовдосконаленні та самореалізації в різних сферах буття.

Свій псевдонім письменниця запозичила з рома­ну відомого французького письменника Марселя Пруста «У пошуках утраченого часу», однією з ге­роїнь якого була герцогиня Саганська.

Франсуаза Саган (Куарез) народилася 21 червня 1935 року в сім'ї багатого провінційного промисло­вця в місті Кажарк. Освіту здобула в найкращих ре­лігійних навчальних закладах Франції. Навчалася в Сорбонні, але покинула університет заради письменницької праці. Перший роман «Добридень, смутку!» (1954) зробив її скандально відомою в 19 років. Показовим було те, що рання і гучна слава не затьмарили її розум. Ф.Саган прийшла до батька і спокійно запитала, що їй робити з 1.5 мільйонами франків, отриманих за публіка­цію роману. Він порадив: «Негайно витратити їх, бо гроші для тебе — велика бі­да». Вона так і вчинила. Подорожі і яхти, невдалий шлюб із відомим на той час ви­давцем Гі Шіллером (вони незабаром розлучилися, він був на двадцять років старший за неї), народження сина (1962), ще кілька спроб влаштувати сімейне жит­тя, потяг до азартних ігор. У 22 роки Франсуаза дивом уціліла після великої авто­мобільної аварії.

Успіх Саган багатьом здавався незбагненним. Життя серед представників боге­ми, до складу якої вона входила, письменниця вдало поєднувала з наполегливою творчою працею.

Один за одним з-під її пера виходили романи, які приносили їй світове визнан­ня: «Дивна посмішка» (1956), «Чи любите ви Брамса?» (1959), «Дивовижні хмари» (1961), «Сигнал капітуляції» (1965), «Краплина сонця в холодній воді» (1969).

До періоду 70-х років Ф. Саган намагалася майже не нагадувати про себе, але потім ситуація змінилася: вона видала ліричний роман «Синці на душі» (1972), в якому безпосередньо звернулася до читача, розповівши про свої успіхи та невдачі, про звичаї «богеми» та її літературні уподобання.

Згодом побачили світ написані в схожій манері «Мемуари» та книга «З найліп­шими побажаннями» (1984). їхній зміст підтвердив, що Ф. Саган зовсім не схожа на своїх героїнь. Вона ставилася до життя з непідробною цікавістю, багато розмір­ковувала про суспільний прогрес та перешкоди, які траплялися на його шляху. Са­ган попереджувала про небезпеку, якою загрожувало нестримне і необмежене спо­живацтво, коли культура ставала об' єктом купівлі та продажу. Письменниця не приховувала своїх політичних симпатій: вона відкрито допомагала президенту Міт-терану в його передвиборній кампанії.

Ф. Саган вдалося уберегти свою творчість від зааганжованості. Вона демонстра­тивно відмовлялася від літературних премій, почесних титулів і членства в Академії.

З-поміж творів, написаних нею протягом 80—90-х років, варто відзначити такі: «Втрачений профіль» (1974), «Розстелене ліжко» (1977), «Сплячий пес» (1970), «Нерухома гроза» (1983), «Набридло терпіти» (1985), «Водяниста кров» (1987).

Значний резонанс у Європі спричинив її роман-біографія про Сару Бернар (1987), написаний у формі листів до актриси.

До 1991 року письменниця видала 22 романи, 2 збірки новел, 7 п' єс, 3 книги на­рисів. У всіх цих творах вона намагалася викласти свої думки, погляди на сучасний світ, звичаї та літературу. Відчувалося, що її гнітила сірість і духовне убозтво «суспі­льства проживання», змалювання нею богемного чи елітарного середовища було зу­мовлене неприйняттям способу життя міщанства, що набуло глобальних масштабів.

Ф. Саган була відома і як суспільний діяч, публіцист. Вона порушувала пробле­ми моральної та духовної кризи серед молоді, захищала права людини.

Паризька квартира письменниці стала найвідомішим літературним салоном у Франції, який відвідували не лише письменники, а й дипломати та прем'єр-міністри.

Найвідоміша представниця жіночої прози завжди повторювала, що любить швидкість і азарт. Однак ці захоплення призвели до негативних наслідків: часткової алкогольної залежності, а згодом — і захоплення наркотиками.

У 1995 році Ф. Саган була умовно засуджена і притягнута до відповідальності за вживання та зберігання кокаїну. їй загрожувало значно серйозніше покарання, якби в справу не втрутився тодішній президент Франції Ф. Міттеран, котрий високо ці­нував літературний талант письменниці. У лютому 2002 року вона знову була умо­вно засуджена, цього разу за ухил від сплати податків.

В останні роки свого життя Саган мешкала в Онфлері, містечку на півночі Франції, разом із сином і близьким другом.

Померла письменниця в місцевій лікарні 24 вересня 2004 року від серцево-легеневої недостатності.

«Добридень, смутку!». Сюжет першого роману Ф. Саган був напрочуд прос­тим. Саган, ця «чарівна маленька бестія» (за словами Ф. Моріака), устами своєї ге­роїні Сесіль повідала про відпочинок на березі моря під час вакацій у товаристві батька, його коханки і подруги покійної матері. Не соромлячись, вона розповіла про тілесні втіхи, про свої амурні стосунки із сусідом, які не обов' язково повинні

були мати логічне продовження. Несподівано цю ідилію порушила подруга матері Анна, характер якої вирізнявся цілісністю й глибиною. Побоюючися, що батько од­ружиться з нею, Сесіль, зрештою, й стала причиною її загибелі. Зрозуміло, що після повернення в Париж і дівчина, і батько продовжували жити колишнім безтурбот­ним життям. Попри банальність сюжету, історія, яку розповіла письменниця, мала відчутний підтекст смутку, що виявився і в назві книги. Світ плотських насолод на­був у романі Саган прихованої глибини.

Роман «Добридень, смутку!» став бестселером, згодом було видано понад міль­йон його примірників різними мовами і в різних країнах світу. Він одразу ж виріс до своєрідного символу, знамення часу, а образ головної героїні уособив провіс­ниць епохи легких звичаїв. Він немовби увібрав конкретні долі сучасниць пись­менниці — відтак виник термін «покоління Франсуази Саган». В одній із своїх ста­тей Ж. Урден писав, що цей роман «відобразив настрої та позицію молодого покоління, що починало жити після величезного потрясіння, якого зазнав світ у ро­ки війни, коли загинули дотеперішні уявлення про Добро та Зло, дотеперішні мора­льні цінності, колишні заборони і табу».

«Чи любите ви Брамса?» Це ще одна розповідь про «лихоманку серця», коли героїня мусила розв' язати добре відому в літературі проблему: зробити вибір між молодим, палким, але недосвідченим коханцем і спокійним, урівноваженим чолові­ком середнього віку. Твір Саган нагадував роман А. Жіда «Пасторальна симфонія», в якому автор розмірковував про неможливість втілення в одній людині найвищих духовних і фізичних якостей.

Поль — головна героїня роману — тридцятидев' ятирічна жінка, майстер декору житлових приміщень, яка із плином часу стала по-новому розуміти себе і своє жит­тя. У неї не було сім'ї, дітей, вона відчувала свою самотність. її коханець Роже Фе­рте, сорокарічний власник транспортного агентства, людина із «нестримним апети­том до життя», ніколи не зміг би дати їй те, про що вона мріяла, — тепло родинного затишку, радість пізнання життєвих істин разом із дітьми тощо. Він був тим чоловіком, який умів приносити жінці задоволення і впевненість у собі, але та­ке відчуття тривало лише мить.

Після шести років періодичних зустрічей, «законом яких стало поняття «свобо­да», Поль відчула ще більшу самотність. Порожня квартира, незім'яті простирадла, похмурий спокій стали атрибутами її життя та безмовними супутниками. Героїня страждала від того, що нікому не була потрібна, що ніхто не відчував у ній потре­би. «Вона залишилася одна, знову одна цієї ночі... Лежачи на ліжку, машинально простягла руку, бажаючи доторкнутися теплого плеча, вона стримувала дихання, начебто боялася сполохати сон когось. Чоловіка чи дитини. Не важливо чий, лише б її живе тепло допомагало їм спати і прокидатися. Але нікому вона по-справжньому не потрібна».

Майже випадково, виконуючи чергове замовлення по декоруванню будинку за­можної шістдесятирічної американки Ван ден Беш, мріючи цією роботою поліпши­ти свій фінансовий стан, героїня познайомилася із двадцяти — п' ятирічним сином цієї пані — Симоном. Вродливий і привабливий, молодий чоловік відразу привер­нув увагу жінки. Цьому сприяли і виняткові риси його характеру — шляхетність, вихованість, тактовність. «Він втілював у собі той тип юнака, який викликав ма­теринські почуття жінки її віку», — такої думки була Поль про героя після першої зустрічі.

На Симона також справила враження зустріч із жінкою-декоратором. Будучи типовим втіленням «золотої молоді», виконуючи покладені на нього обов' язки по­

мічника адвоката — давнього знайомого пані Ван ден Беш, він постійно боровся з лінощами та рутиною. Серед своїх однолітків Симон вирізнявся тим, що віддавав перевагу жінкам немолодим, зі своїми сформованими поглядами на життя. Саме таку жінку (її імені тоді ще він не знав) юнак побачив у тій, яка виконувала замов­лення його матері.

Симон шукав зустрічі з тією, що заполонила його свідомість. Напідпитку він порушив узвичаєний ритм вечері Роже та Поль, а наступного ранку, щоб спокуту­вати свою провину, влаштував жінці незабутній сніданок у ресторані Булонського лісу. Хоча кожен із них мав свій життєвий досвід, свої життєві цінності, однак у той момент їх єднало відчуття цілковитого задоволення власним життям. Вони жарту­вали і розмірковували над невідворотністю самотності, сміялися і сумували, і були, без сумніву, в захопленні одне від одного.

Відчуваючи потяг до Симона, Поль продовжувала кохати Роже. Для неї він за­лишався одночасно втіленням пороку та досконалості. Його миттєві захоплення іншими жінками вона вже давно звикла пробачати, але не могла змиритися з його цілковитою відсутністю у своєму житті.

Вона прийняла залицяння Симона. їй як жінці було приємно відчувати свою не­обхідність. Героїня була задоволена від того, що бачила захоплені очі закоханого в неї молодого чоловіка, однак не відчувала себе повністю щасливою. Дозволяючи Симону любити себе, вона постійно згадувала про свої зустрічі з Роже. Героїня не була впевнена, чи любила вона колись когось, окрім себе, чи любила і продовжува­ла вона любити Роже. До таких роздумів її підштовхнуло запрошення Симона від­відати концерт, на якому мала звучати музика Брамса. Звичайне, здавалось би, за­питання, збурило в душі героїні хвилю спогадів і змусило замислитися над своїм життям. «Чи любите ви Брамса? Чи кохає вона хоч когось, крім себе самої і свого існування?... Можливо, вона лише знала, що любить Роже. Просто гарно засвоєні істини».

Прискіпливі судження оточуючих людей щодо вікової різниці між Поль та Си­моном, домінування «усталених, узвичаєних» істин над тими, які ще потребують своїх доказів, стали причиною відновлення взаємин між героїнею та її колишнім коханцем Роже.

Провідним мотивом роману став мотив самотності. Це найстрашніший вирок, який могла отримати людина. Головна героїня твору боялася цього стану, оскільки він був їй добре знайомий: «Їй були огидні ці недільні дні самотніх жінок: книга, яку читаєш у ліжку, намагаючися зволікати з читанням, переповнені кінотеатри, можливо, коктейль чи обід у якійсь компанії, а дома після повернення — неприбра­не ліжко і таке відчуття, начебто з ранку не було ще прожито жодної хвилини».

Обираючи для свого роману назву, письменниця, напевно, керувалася тим одві­чним питанням, яке рано чи пізно ставила собі наодинці кожна людина — чи лю­бить вона своє життя, своїх близьких, коханих. Саме питання «Чи любите ви Брам­са?» здавалося заздалегідь приреченим на єдино правильну відповідь: як можна не любити те, що вже давно стало класикою, що вже стало «усталеною істиною»? Як можна ставити під сумнів ті почуття, ті відносини, які вже давно невидимою рукою вписані в життя кожного з нас?

Створений наприкінці 60-х років роман «Краплина сонця в холодній воді» розвивав тему, характерну для ранньої творчості Ф. Саган, хоча й на іншому, глиб­шому рівні.

Героїня книги Наталі Сільверен здатна кохати і зробити іншу людину щасли­вою, проте життя звело її з пересічним чоловіком, журналістом Лантьє. Він не в

змозі збагнути поривань жінки, котра ладна була пожертвувати всім заради кохан­ня. Відтак історія їхніх зустрічей закінчилася загибеллю героїні.

Особливість творчого методу Ф. Саган:

філософічність творів;

проникнення в глибини жіночої психології;

оповідачі — впевнені в собі жінки із сформованою життєвою позицією;

зображення складних взаємин між чоловіком і жінкою, що зумовлені відмінні­стю світоглядних орієнтирів та своєрідністю світовідчуття;

героїні — чуттєві натури, мрійливі і романтичні, здатні відчувати найтонші порухи життя.

Запитання для самоконтролю

Розмежуйте поняття «жіночий» роман, «емансипований» роман, «фемініс­тичний» роман.

Яку роль у становленні новітнього французького «жіночого» роману відігра­ла Ф. Саган? Чим керувалася французька письменниця, обираючи собі псевдонім?

Назвіть найвідоміші романи Франсуази Саган. Яка головна проблема покла­дена в їхню основу? Як можна пояснити назву роману «Чи любите ви Брамса»?