1. Новітній французький «жіночий» роман

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 

Новітня французька проза була різноманітна за іменами письменників та жан­рами, серед яких провідними залишалися роман і новела.

Головною темою сучасної французької прози стало зображення людини, яка на­магалася протистояти суспільству, вирішити найважливіші проблеми буття.

Останнім часом набув популярності жанр автобіографічної прози, який надав можливість розвиватися в так званій «жіночій» прозі, представниками якої були А. Нотомб, К. Анео. У своїй творчості вони висвітлювали виключно інтимну сферу життя людини. На сучасному етапі розвитку світової літератури «жіночий» роман став доволі розповсюдженим Незважаючи на стрімку популярність прози такого типу, в літературознавстві до останнього моменту не існувало точного і чіткого ви­значення поняття «жіночий роман». Тому необхідно зупинитися на висвітленні еволюції французького різновиду цього жанру.

Жіноча література — це результат розвитку і становлення цілого покоління ми­тців нового типу. На межі ХІХ—ХХ ст. світ побачив значну кількість творів, напи­саних жінками. Більшість із них не стали популярними і невдовзі були забутими — здебільшого з причини їхньої низької літературної якості. До останніх десятиліть ХІХ ст. письменниці, як правило, творили згідно з літературними стереотипами, часто не звертали уваги на потреби читача. Вони писали для себе і про себе, їхнім творам бракувало динаміки сюжету. Однак сучасна критика почала все більше про­являти інтерес до тогочасної «ординарної» літератури, розглядаючи її здобутки як неперевершені зразки соціального і культурного мислення певної епохи.

У літературному процесі ХХ ст. стали розмежовувати два поняття: «жіночий» та «емансипований» роман. У першому з них розповідалося про долю жінок, а в дру­гому відстоювалися їхні права. Крім того, поняття «жіноча література» стало функ­ціонувати в двох аспектах:

література, написана жінкою-письменницею;

література про долю жінки.

Аналогічно до цього поняття визначалося і таке поняття, як «чоловіча літера­тура»:

література, написана чоловіком-письменником;

література про долю чоловіка.

Було б помилковим розглядати образ «нової жінки» тільки в контексті творів авторів-жінок, тому що емансиповані героїні часто траплялися також на сторінках творів, що належали перу письменників-чоловіків. Зокрема, у французькій літера­турі проблема жіночої емансипації розглядалася як крізь призму соціально-економічних змін, так і під кутом сексуальної політики. Однак домінуючою рисою, що вирізняла «нову жінку» серед своїх сучасниць, була потреба у самовдоскона­ленні та самореалізації в різних сферах людського буття.

Об'єктом ретельного критичного вивчення «жіноча література» Франції стала наприкінці 70-х років ХХ ст. Протягом цього періоду сформувалися різні напрями

феміністичної критики, представниці яких (Симона де Бовуар, Юлія Крістева, Люсі Ірігерей, Гелен Сікту) зосередили свою увагу на обґрунтуванні манери і стилю жі­ночого письма, визначили поняття «бісексуальність» та обґрунтували концепцію «нетиповості» жіночого мислення і способу світовідчуття. Це вплинуло на висвіт­лення «жіночої теми» в різних літературних жанрах, передусім у жанрі роману.

Нова, третя, хвиля фемінізму, що розпочалася в другій половині 90-х років, під­несла твори авторів-жінок на один щабель із «чоловічими». На цьому етапі жінки стали власницями незалежних видавництв, що відкрило нові обрії для молодих та­лановитих письменниць. Крім того, своїм завданням вони вважали відродження за­бутих жіночих літературних постатей. Таким чином, жіночі видання — це не лише трибуна, а насамперед можливість самовисловлення і самоствердження.

Отже, сучасна «жіноча література» Франції представлена творами різноманітної тематики: соціальної, сексуальної, етнічної і політичної. Широке коло її авторів ре­презентувало представників різних етносів. Розвитку набула нова галузь літерату­ри, що передбачала теоретичне осмислення творів письменниць-жінок.

Однією з найвідоміших представниць і рушійних сил феміністичної жіночої прози була французька письменниця Франсуаза Саган.