• Главная
• Книги
• Обратная связь

відносини Галицької землі” (1927 р.) тощо. Не оминав він і проблеми зарубіжної

історії держави і права: досліджував зміст “Руської Правди”, питання _____поширення

французького права у Польщі.

Займався проф. Домбковський і видавничою діяльністю. Він був у складі комісії

з підготовки видання Corpus iuris Polonici (“Звід польського права”), опрацював

велику кількість правових документів і нормативних актів, опублікував кілька їх

збірників ( з XIV – по XIX ст.). У 1925 р. взяв активну участь у підготовці двотомної

“Пам’ятної книги”, що готувалася до 70-річчя проф. О. Бальцера (О. Бальцер

народився у 1858 р. у м. Ходорові нині Львівської обл.). У 1937 р. П. Домбковський

підготував і видав збірку виступів проф. О. Бальцера на засіданнях Наукового

товариства у Львові.

У 1925 р. П. Домбковський став співзасновником наукового журналу “Пам’ятка

історично-правова”, у якому публікувалися праці істориків держави і права не лише

Львівського університету, а й інших вузів Польщі. В другій половині 20-х років цей

журнал змінив назву на “Przewodnik historyczno-prawny”. Він став широко відомим

не лише у Польщі, а й в інших країнах та публікував статті французьких, німецьких,

російських, українських вчених їхніми мовами. Вийшло п’ять річників цього

журналу (виходив раз на рік). В 1928 р. П. Домбковський організував випуск ще

одного наукового журналу під назвою “Схід”. У ньому публікувались праці вчених

цього регіону.

П. Домбковський був редактором “Інформатора” про засідання Наукового

товариства у Львові, його окремих секцій, де, крім того, публікувались тексти

доповідей і виступів членів товариства.

Політикою проф. Домбковський майже не цікавився. Як писав він сам у

спогадах, до політики “я не мав зацікавлення”, вважаючи “глибшу заангажованість

нею марною тратою часу”.

Професор Домбковський був вченим з великої літери. Його знали і шанували не

лише у Польщі, а й за кордоном. Свідченням цього є факт, що ще в 1912 р. він був

обраний членом Польської Академії наук у Кракові (тоді він мав 35 років). У 1928 р.

його обрано членом Болгарської Академії наук в Софії, 1929 р. – Чеської Академії

наук у Празі, 1934 р. – почесним доктором (honoris cousa) Університету Амоса

Коменського у Братиславі. Був почесним членом наукових товариств у Варшаві,

Вільнюсі, Перемишлі, Сяноку, французького історично-правового товариства в

Парижі (з 1920 р.).

У 1936 р. його обрано, за попередньою згодою, членом Українського наукового

товариства ім. Тараса Шевченка у Львові.

За великі наукові досягнення та організаторську діяльність в 1934 р. був

нагороджений державним орденом “Командорський хрест Полонія Рестітута” та

французькою відзнакою “Академічні пальмові гілки”.

Нападом гітлерівської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р. розпочалася

Друга світова війна. На землі Східної Галичини 17 вересня вступила Червона армія.

22 вересня вона окупувала Львів і встановила радянську владу. Згідно з рішенням

Народних Зборів Західної України (вони 26–28 жовтня прийняли чотири Декларації)

західноукраїнські землі були приєднані до складу Української РСР і, отже, Союзу

РСР (1 листопада 1939 р. Верховна Рада СРСР ухвалила відповідний закон, а 13

листопада – УРСР).

У жовтні 1939 р. відновив діяльність Львівський університет, який оголошено

державним українським університетом. Ректором його призначено

доц. М.І. Марченка. Тут залишилась працювати певна кількість польських викладачів

– професорів і доцентів, а також прислано викладачів з України та Росії. Указом

Президії Верховної Ради УРСР 8 січня 1940 р. університету присвоєно ім’я

Івана Франка. В університеті ліквідовано факультет теології та медичний, на базі

якого створено Державний медичний інститут.

Професор П. Домбковський, який мав великий науковий авторитет і

європейського масштабу ім’я, був залишений для праці на юридичному факультеті,

хоч загалом радянська влада розпочала “чистоки” серед викладачів університету, як і

серед української та польської інтелігенції. Чимало осіб було заарештовано і

вивезено на схід, зокрема, арештовано приятелів П. Домбковського професорів

К. Дубановича, Ст. Гломбінського та ін.

Німецько-радянська війна розпочалась 22 червня 1941 р. Львів 30 червня зайняли

німецькі війська. Університет зачинено, заняття припинено. Німці арештували і

розстріляли велику групу польських професорів (не лише університетських), у тім

числі ректора університету проф. Р. Лопушана де Бер’є. Згодом антиукраїнськи

настроєні польські і радянські ідеологи намагатимуться приписати цей злочин

“українським буржуазним націоналістам”, що насправді не відповідало дійсності.

Проф. Домбковський залишився без засобів до існування. Щоправда, почав

давати платні приватні заняття, а також включився в діяльність підпільного

польського університету. Хоч у нього з дружиною дітей не було, отже сімейні

видатки не були значними, але прибутки від його нелегальних занять все одно не

покривали витрат. Восени 1943 р. загинула унаслідок нещасного дорожнього випадку

його дружина Марія.

З огляду на наближення фронту багато мешканців міста – українці і поляки,

побоюючись нових радянських репресій, покинули Львів. Але П. Домбковський

залишився – йому не було куди чи до кого їхати: не мав рідні, не стало близьких

друзів.

Після звільнення Львова від німецьких окупантів університет знову відновив

свою діяльність. Професорові було доручено керувати кафедрою загальної історії

держави і права. Кафедру історії держави і права Союзу РСР очолив колишній учень

П. Домбковського К. Кораний. На юридичному факультеті залишилось працювати

ще кілька польських професорів – М. Хлямтач (римське право), Ю. Макаревич

(кримінальне право) та ін.

Заняття проводили мішаною польсько-російсько-українською мовою. Наукову

працю з приводу браку літератури, у тім числі іноземної, недоступності архівів

майже припинили. Не публікували й статей та матеріалів, бо недостатньо добре

знали українську чи російську мови.

Адміністрація університету (ректором тоді був призначений доц. І.І. Бєлякевич)

високо цінувала проф. П. Домбковського. Поважали його й місцеві українські та

приїжджі викладачі.

У листопаді 1944 р. проф. Домбковського обрано деканом (першим після війни)

юридичного факультету. Функції декана він виконував до 16 квітня 1946 р., коли з

власної ініціативи подав у відставку, залишившись завідувачем кафедри. Деканом

факультету на його місце обрано доц. П.О. Недбайла.

У вересні 1945 р. Вища атестаційна комісія Комітету у справах вищої школи

СРСР підтвердила докторський науковий ступінь і професорське звання

проф. Домбковського. Добре склались його ділові, наукові й особисті контакти з

іншими викладачами – українськими й російськими. Він і далі не ангажувався у

політику, не вступав у жодну політичну організацію чи партію. Менше став

займатися наукою, зосередившись на навчальних заняттях.

Ще у 1945 р. Верховна Рада УРСР за видатні наукові досягнення та плідну

викладацьку роботу призначила проф. Домбковському грошову премію, а у вересні

1946 р. Президія ВР УРСР нагородила його медаллю.

У лютому 1947 р., у зв’язку з 70-літтям і 40-літтям наукової діяльності, ректорат і

Вчена рада Львівського університету звернулись до Міністерства вищої освіти СРСР

з пропозицією про нагородження П. Домбковського орденом “Трудового Червоного

прапора”. Але з невідомих нам причин Міністерство цієї ініціативи не підтримало.

Ордену проф. Домбковський не отримав.

Він продовжував працювати на юридичному факультеті аж до своєї смерті 18

грудня 1950 року. Керівництво університету влаштувало йому урочистий похорон.

П. Домбковського поховано у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у

Львові. Звістка про його смерть викликала в науковому і студентському середовищі

України, Польщі та інших країн глибокий жаль. Був одним з найвідоміших і

найавторитетніших вчених з історії держави і права всієї Східної Європи,

талановитим педагогом, порядною людиною.