ПОНЯТТЯ СУДОВИХ СИТУАЦІЙ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОЗГЛЯД КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
І. Когутич1
Львівський національний університет імені Івана Франка
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна,
тел. (0322) 74-03-80
У статті на підставі спеціальної літератури та судочинної практики проаналізовано
сутність окремих судових ситуацій, що можуть траплятися у ході розгляду
кримінальних справ у суді першої інстанції. Наведено їх поняття, співвідношення із
слідчими і криміналістичними ситуаціями, а також показано вплив на повноту і
всебічність цього розгляду. Головну увагу звернуто на чинники, що формують судові
ситуації та криміналістичні засоби їх вчасного врахування судом, державним
обвинувачем, адвокатом-захисником.
Ключові слова: судова ситуація, розгляд кримінальних справ.
Вже порівняно давно тривають дискусії про взаємозв’язок між тактичними,
методичними рекомендаціями, розробленими криміналістикою і можливими
слідчими ситуаціями, утвореними відповідними чинниками на різних етапах процесу
розслідування злочинів. Значний внесок у дослідження цієї проблеми зробили такі
науковці, як В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, І.О. Возгрін, Т.С. Волчецька,
І.Ф. Герасімов, Л.Я. Драпкін, С.Л. Кисленко, Н.І. Клименко, О.М. Колесніченко,
В.О. Коновалова, В.І. Коміссаров, В.К. Лисиченко, Г.А. Матусовський,
М.В. Салтевський, В.Ю. Шепітько й ін. [1, с. 15–29; 2, с. 129–148; 3, с. 53–64;
4, с. 309–311; 5, с. 101–137; 6, с. 32–34; 7, с. 45–59; 8, с. 5; 9; 10, с. 67–77; 11, с. 68–
78]. На думку цих науковців, уміння правильно здійснювати ситуаційний аналіз є
важливим аспектом провадження у кримінальних справах, оскільки _____ситуації
відображають стан організації та здійснення розслідування у будь-який момент цього
процесу. Водночас, у криміналістиці немає єдиного підходу щодо сутності, чинників
формування, обсягу поняття “слідча ситуація”.
Одні автори формування ситуації пояснювали зовнішніми чинниками, інші –
внутрішнім становищем перебігу розслідування чи судового розгляду кримінальної
справи. Окрім цього, більшість науковців у трактуванні ситуативних чинників
дотримуються терміна “слідча ситуація”. Пояснити це, очевидно, можна тим, що
вчення про ситуації традиційно розроблялося для потреб досудового розслідування.
Саме на цьому етапі кримінального процесу, на думку окремих авторів, слідча
ситуація визначає тактику реалізації слідчих дій, має визначальне значення для
вибору напряму розслідування тощо.
Водночас зазначимо, що поняття “слідча ситуація” дещо неповно відображає
зміст і межі застосування цієї криміналістичної категорії.
Саме тому Д.П. Поташнік одним із перших називав ситуацію
“криміналістичною”, визначивши її як “сукупність криміналистично значущої
інформації (у тім числі і її джерела), якою володіє слідчий у відповідний момент
розслідування, і яку він зміг одержати із зовнішнього середовища внаслідок взаємодії
з ним суб’єктів криміналістичної діяльності, а оцінка якої дає змогу визначити
майбутні завдання розслідування та найоптимальніші шляхи їхнього вирішення
[10, с. 40].
Однак, незважаючи на позитивне у цьому визначенні, оскільки назвавши ситуацію
криміналістичною, він розширив межі її формування, аналізу та врахування суб’єктами
доказування, тим не менше, як видається, не переборов однобічного підходу до
розуміння сутності цього явища. За цього підходу такі учасники процесу, як державний
обвинувач, адвокат-захисник підсудного, їхня взаємодія в процесі доказування один з
одним і з ситуацією в цілому, залишаються поза межами запропонованого ним поняття.
Доказування не можна обмежувати лише рамками стадії досудового
розслідування. Воно відіграє головну роль і у судовому розгляді кримінальних справ,
де сторони на основі принципу змагальності намагаються переконати суд у
правильності (істинності) обраної кожною з них позиції. Не можна заперечувати тієї
обставини, що під час судового розгляду, як і досудового слідства, чинники, що
формують відповідну ситуацію, відіграючи суттєве значення, вимагають особливої
концентрації уваги і від судді, і від прокурора та адвоката. Ці ситуації, залежно від
часу утворення або залежно від стадії провадження кримінальної справи, на якій
вони формуються, виправдано називати судовими ситуаціями.
Судові ситуації безпосередньо впливають на вибір, першочергово, судом,
прокурором, адвокатом-захисником відповідної лінії поведінки та рішень, які вони у
цьому процесі прийматимуть. Наприклад, ще до початку судового розгляду дії суду
залежать від різних об’єктивних чинників, необхідних для відкриття судового засідання:
1) підсудного (чи одного з декількох) не доставлено зі слідчого ізолятора. Судове
засідання можна відкрити, але не можна продовжити. Якщо причина відома, то
головуючий інформує про неї присутніх і оголошує перерву або на конкретний час, або
до доставки підсудних на засідання суду, чи обговорює з учасниками процесу питання
про відкладення слухання у справі; 2) не з’явився перекладач. Засідання можна відкрити,
повідомити присутніх про причину й оголосити перерву на конкретний час або до його
приходу (якщо суд не має інформації про причину неявки), або обговорити питання про
відкладення справи; 3) не з’явилися потерпілі, свідки, експерти. Судове засідання можна
розпочати і продовжувати або до моменту заяви клопотань, або до обговорення питання
щодо можливості слухання справи за відсутності осіб, які не з’явилися на судове
засідання. Якщо судове засідання неможливо продовжити за відсутності кого-небудь з
названих осіб, тоді суд виносить ухвалу (постанову) про відкладення розгляду справи.
Ситуації судового розгляду кримінальних справ бувають різними і з інших
причин. Наприклад, коли процес провадять: – у багатоепізодних справах з великою
кількістю підсудних; – за участі прокурора і за участі захисника або без участі обох
(у справах приватного обвинувачення); – за ситуації, коли частина підсудних
відмовилися від захисників, а в іншої частини вони залишилися; – у справах щодо
неповнолітніх підсудних тощо.
Ситуації, що утворюються під час розгляду кримінальної справи в суді, зазвичай,
за своїми тактичними характеристиками не збігаються з попереднім планом судді, а
інколи навіть – суперечать матеріалам досудового слідства.
Зазвичай, початковий етап досудового розслідування характерний тим, що
слідчий змушений діяти за ситуацій, пов’язаних з інформаційною невизначеністю,
коли він, здебільшого, не у змозі передбачити, які докази виявляться істотними для
справи, а які не матимуть практичного значення.
Зовсім інші ситуації утворюються на час судового розгляду. Суд, прокурор,
адвокат розпочинають дослідження обставин справи, знаючи матеріали досудового
слідства і припускаючи, які відомості вони можуть встановити, з яких джерел і як
вони пов’язані з іншими доказами. Інакше кажучи, ще на етапі підготовки до
розгляду кримінальної справи в суді у кожного із них є можливість за результатами
вивчення матеріалів досудового слідства зробити висновок про те, наскільки
всебічно, повно й об’єктивно досліджені всі обставини справи.
Якщо буде зроблено висновок, що подію злочину на досудовому розслідуванні
досліджено в повному обсязі, методика і тактика судового розгляду у такій
кримінальній справі не становитиме особливих складностей.
У разі, коли прогалини досудового розслідування очевидні, варто визначити: чи
може ця прогалина бути заповнена у ході судового розгляду, чи – ні (наприклад, тоді,
коли виникає потреба у проведенні оперативно-розшукових заходів).
Є сенс проаналізувати декілька ситуацій у суді, які спричинені неповнотою
досудового розслідування.
Перша ситуація зумовлена несвоєчасністю виявлення неповноти досудового
розслідування. Зокрема, прогалини досудового розслідування виявлено
безпосередньо в ході судового розгляду кримінальної справи. Ця ситуація, зазвичай,
може бути спричинена неналежною підготовкою до судового процесу. Наприклад,
прокурор “ознайомлювався” зі справою, винятково або в основному, за наглядовим
провадженням. Безумовно, що вона є небажаною, оскільки через запізніле своє
виявлення, практично уже буває втраченою можливість заповнити прогалини
досудового розслідування ходом судового слідства (зрозуміло, якщо ставити
завдання встановлення істини у справі).
Наступні ситуації за часом утворення властиві безпосередньо стадії судового
розгляду кримінальної справи. Їх варто розділити на три великі групи залежно від
кількості доказів, що стали предметом розгляду:
Перша група ситуацій, для яких характерним є те, що кількість доказів не
змінюється порівняно з досудовим розслідуванням.
Друга група – коли кількість доказів зменшується.
Третя група – кількість доказів збільшується.
Зміст доказової інформації за ситуацій кожної з названих груп може або
залишатися без змін, або змінюватися. Тут ми поки що не оцінюємо об’єктивності
наявних доказів.
Залежно від результатів аналізу елементів, що можуть формувати майбутні
ситуації судового розгляду кримінальних справ, можна також виділяти декілька їх
груп:
1. Ситуації, за яких і кількість і, головно, зміст усього комплексу доказів
залишаються незмінними. Такий перебіг судового розгляду є найпростішим.
Підготовка до участі в розгляді кримінальної справи і подальший її розгляд не
становить складності. Принаймні, жодних додаткових дій, заходів державному
обвинувачеві чи суду (судді) вчиняти не потрібно, оскільки предметом дослідження в
судовому засіданні залишаються ті ж за обсягом і змістом докази, що були вже
досліджені і взяті за основу органами досудового розслідування. У цьому випадку
необхідно ретельно вивчити матеріали кримінальної справи, усвідомити обсяг і
сутність пред’явленого обвинувачення, а також обсяг і зміст усього комплексу
доказів, зібраних у процесі розслідування. Після цього можна зробити висновок про
ступінь доведеності обвинувачення й визначити власну позицію в ході судового
розгляду (принаймні, прокуророві).
Прогнозувати таку ситуацію на етапі підготовки до участі в судовому розгляді
можна, як правило, у нескладних, частіш за все одноепізодних справах, коли і сам
факт злочину, і вчинення його підсудним (підсудними), не викликає сумнівів, бо це
випливає з матеріалів належно проведеного досудового розслідування.
Однак потрібно мати на увазі, що показання дослівно не можуть бути
повтореними у суді навіть у тому випадку, якщо допитують добросовісного учасника
процесу; результати дослідження речових доказів і документів можуть дещо
різнитися від аналогічних результатів досудового розслідування. У будь-якому
випадку потрібно бути готовим до цього, щоб оперативно визначити, чи означають
такі незначні розбіжності зміну змісту доказів чи ні. Водночас, так чи інакше,
необхідно вжити всіх законних заходів і засобів для всебічного, повного й
об’єктивного дослідження в ході судового слідства усіх наявних у справі доказів.
Порядок, обсяг, глибина цього дослідження можуть бути різними.
2. Ситуації, за яких кількість доказів зменшилася чи збільшилася, однак це не
призвело до зміни змісту доказової інформації. Вони є дещо складнішими за ситуації
попередньої групи.
Зменшення кількості доказів без зміни їх змісту має місце, наприклад, тоді, коли
які-небудь обставини в справі підтверджуються показами багатьох осіб, водночас,
деякі з них не з’явилися у судове засідання, або певна інформація (найчастіше
результати оперативно-розшукової діяльності, отримані з порушенням закону)
виключаються з числа доказів, але це не спричинює істотну зміну змісту зібраної у
справі доказової інформації.
Схожі ситуації трапляються на практиці не так вже й часто. В останньому випадку
адвокат, переважно, не звертає уваги на незаконно отриману оперативно-розшуковим
шляхом інформацію, оскільки вона не впливає на обсяг і зміст пред’явленого
обвинувачення. Однак _____суд і державний обвинувач не мають права ігнорувати будь-які
факти порушення закону, а отже зобов’язані у відповідний спосіб реагувати.
Збільшення кількості доказів без зміни їхнього змісту може бути зумовлено:
появою нових свідків; наданням судові нових невербальних доказів (предметів або
документів), що підтверджують пред’явлене обвинувачення тощо. Випадки появи
нових потерпілих можна віднести до ситуацій цієї групи лише у тому випадку, якщо
підсудному (підсудним) інкримінують вчинення неодноразових однотипних дій щодо
невизначеного кола потерпілих. Ці причини очевидні, отже такі зміни обсягу доказової
інформації можна прогнозувати на етапі підготовки до судового розгляду справи.
У цих випадках перед судом, прокурором, а у випадку добросовісного захисту, і
перед адвокатом стоїть не надто складне завдання – всебічно досліджувати нові докази,
відповідно корегуючи позицію обвинувачення з урахуванням появи цих або зміни вже
наявних доказів (за умови, що нові докази тільки підтверджують раніше встановлені
обставини, суттєво не змінюють картину злочину, змодельовану в ході розслідування).
3. Ситуації для яких характерна кількісна усталеність доказів, але є зміна їх
змісту. Це може бути наслідком зміни показань підсудним; зміни показань
потерпілим; зміни показань свідком (одним, декількома, усіма свідками у справі);
зміни висновків експертів. Діяльність за цих ситуацій, першочергово прокурора, в
кожному з названих варіантів відрізнятиметься.
Зміну показань потерпілого, наприклад, можна більш-менш точно прогнозувати у
тому випадку, коли з матеріалів справи видно, що цього потерпілого встановило
слідство (а не він сам звернувся у правоохоронні органи), або якщо, чи також, не
з’являвся за викликом слідчого, неодноразово змінював свої показання в ході
розслідування. Така ж поведінка свідків у справі також дає змогу прогнозувати
можливість зміни ними показань у судовому засіданні.
Однак не треба нехтувати й можливістю зміни в суді фахівцями-експертами своїх
попередніх позицій, висновків. Це може бути зумовлено і об’єктивними причинами,
зокрема тим, що внаслідок наукового прогресу, наука і технології розвиваються досить
швидко, і застосування нових методів дослідження цілком може призвести до зміни
висновку експерта. Прогнозувати такі ситуації досить проблематично, але якщо відомо
про існування декількох методів дослідження, а експертами у ході досудового
розслідування було застосовано не найсучасніший із них, не найбільш вдалий, тоді
державний обвинувач повинен бути готовим заявити клопотання, як мінімум, про
допит такого експерта (щодо обставин застосування обраної ним та інших можливих
технологій експертно-дослідного процесу), або ж про призначення повторної чи навіть
комісійної експертизи (із пропозицією конкретних питань експертам).
4. Наступна ситуація: зменшення кількості доказів і, як наслідок, зміна змісту
комплексу доказів, зібраних у справі, а отже, перегляд обсягу чи змісту
пред’явленого обвинувачення. Це може бути наслідком: неявки в судове засідання
допитаних на досудовому слідстві свідків чи потерпілих; зміни в процесі судового
слідства показань свідками чи потерпілими; повної чи часткової відмови від раніше
даних показань одним з підсудних або декількома (усіма) підсудними. Остання з
перелічених ситуацій становить найбільшу складність для державного обвинувача в
тому випадку, коли всі інші докази, зібрані в процесі досудового розслідування, або
більша їхня частина є похідними від показань обвинуваченого, який попередньо
визнавав свою вину. На жаль, саме ця група ситуацій у даний час превалює в
судовому слідстві. Дедалі частіше суд приймає рішення про вилучення тієї чи іншої
частини інформації, зібраної в процесі досудового розслідування, з числа доказів.
Зазвичай, це відбувається через недотримання слідчими вимог кримінально-
процесуального законодавства під час їх збирання. Іноді вже у ході вивчення
матеріалів досудового розслідування можна побачити, що відповідна інформація має
бути визнана неналежною і такою, що підлягає вилученню з числа доказової.
Помилки, допущені оперативними працівниками чи слідчим, як правило
проглядаються вже у ході початкового ознайомлення з матеріалами кримінальної
справи. У цьому випадку є підстави прогнозувати ситуацію, коли у суді буде
прийняте рішення про неврахування інформації, отриманої унаслідок таких помилок,
як доказової. Державному обвинувачеві відповідно до цієї ситуації доцільно заявити
відповідне клопотання самому, не даючи тактичної переваги в руки захисту. Не
кажучи вже про те, що державний обвинувач як представник держави повинен
усіляко сприяти з’ясуванню всіх обставин справи, всебічному, повному й
об’єктивному їхньому дослідженню в ході судового розгляду. І від цього обов’язку
прокурора ніхто не звільнив і не звільнить.
Іноді вилучення тих чи інших відомостей з числа доказів відбувається через те,
що в суді відповідні процесуальні особи повідомляють про застосування до них (їх
рідних чи близьких), з метою одержання бажаних для слідства показань,
недозволених методів ведення розслідування. Такі ситуації також у низці випадків
можна прогнозувати ще на етапі підготовки до участі в судовому розгляді: коли кого-
небудь із потерпілих, як і за попередніх ситуацій, встановили органи розслідування, а
не він сам заявив про вчинений щодо нього злочин; коли хто-небудь з потерпілих чи
свідків неодноразово не з’являвся за викликом слідчих органів, змінював
неодноразово в ході розслідування свої показання тощо.
Вивчення практики засвідчує, що іноді під час досудового розслідування на
свідків та потерпілих (їхніх родичів чи найближчого оточення) чинився незаконний
вплив з боку обвинувачених, їхніх родичів і знайомих (висловлювались різного роду
погрози, траплялися акти насильства). Якщо інформація про такі дії міститься в
кримінальній справі або передається, наприклад, державному обвинувачеві
співробітниками органів дізнання в інший спосіб, тоді у нього, принаймні, також є
можливість прогнозувати ситуації цієї групи. Необхідно заздалегідь визначити
можливості заповнення у судовому розгляді прогалин, що можуть бути спричинені
внаслідок зменшення доказової інформації і, головне, шляхи їх усунення (за рахунок
ретельнішого вивчення наявних або формування нових доказів).
5. Може скластися і ситуація, коли, керуючись з матеріалами досудового
розслідування, не можна з переконаністю припустити, що якась інформація буде
визнана у суді як неналежна. У будь-якому випадку необхідно уважно оцінювати
повідомлення про застосування незаконних методів ведення розслідування і
намагатися домогтися детальної перевірки всіх показів у рамках судового слідства
щодо кожного такого випадку.
У ході вивчення й аналізу можливих судових ситуацій було опитано у формі
анкетування 195 респондентів (45 суддів, 90 прокурорів – державних обвинувачів,
60 адвокатів–захисників). Регіон анкетування: м. Львів, Львівська, Закарпатська,
Івано-Франківська, Тернопільська і Волинська області.
На запитання “Які ситуації у суді, на Ваш погляд, породжують найбільші
складності?” державні обвинувачі відповіли: “коли процес проводиться у
багатоепізодних справах з великою кількістю підсудних” – 87,8%; “коли процес
провадиться за участю декількох підсудних і їхні позиції щодо суті пред’явленого
обвинувачення вирізняються” – 93,3%; “за ситуації, коли частина підсудних,
потерпілих, свідків відмовляється від своїх показань, які були ними дані на стадії
досудового розслідування” – 96,7%; “коли у процесі судового слідства сторона
захисту заявляє клопотання про витребування якихось нових доказів, виклик
додаткових свідків, які не були виявлені й установлені в ході досудового
розслідування у справі” – 90%.
Так чи інакше, вирішенню такого виду судових ситуацій може допомогти
застосування цілого комплексу тактичних прийомів, спрямованих, зокрема, на:
поглиблений, деталізований _____аналіз наявних фактичних даних; порівняльне
дослідження доказів; використання у ході допиту підсудних, свідків і потерпілих
наочних матеріалів тощо.
Зокрема, 86,7% прокурорів-респондентів і 75% адвокатів заявляють суду
клопотання про виклик нових свідків; відповідно, 91,1% та 75% заявляють
клопотання про необхідність витребування потрібних документів; 74,4% прокурорів і
90% адвокатів наполягають на оголошенні показань підсудних, свідків, потерпілих,
які вони давали у ході досудового розслідування; 93,3% прокурорів і 100% адвокатів
зіставляють змінені показання з іншими доказами у справі; відповідно 68,9 і 78,3%
зіставляють показання цих осіб із матеріалами досудового розслідування і їх
показаннями у суді; 88,9% опитаних прокурорів та 53,3% адвокатів-захисників
застосовують прийом послідовного дослідження змінених показань; абсолютно усі
респонденти обох категорій задають учасникам судового засідання запитання для
уточнення і доповнення їхніх показань; 93,3% державних обвинувачів і 71,1%
захисників-адвокатів застосовують прийом деталізації показань.
Резюмуючи викладене, зазначимо, що _____ведучи мову про ситуації, які можуть
виникати на різних стадіях кримінального процесу, виправдано називати їх не
слідчими, а криміналістичними. Тільки ця їх назва дає змогу аналізувати й
враховувати ситуації упродовж і досудового розслідування, і судового розгляду
кримінальних справ.
Криміналістичну ситуацію можна визначити як динамічну інформаційну систему
взаємозалежних чинників, що розкриває особливості процесуальної й тактичної
діяльності учасників кримінального судочинства на певний момент його
провадження. Судова ж ситуація, як і слідча ситуація, є різновидом криміналістичної
ситуації. Судова ситуація – це конкретна обстановка судового розгляду кримінальної
справи, особливості якої зумовлені обставинами події, яку досліджують в суді,
характером та кількістю інформації про неї, а також умовами встановлення цих
обставин, що у сукупності впливає на вибір шляхів та способів дій суду, прокурора й
адвоката на конкретному етапі судового процесу.
Судові ситуації, якщо їх правильно і вчасно діагностувати, так чи інакше
впливатимуть на вибір відповідних тактичних прийомів, завдяки яким судові й
судово-слідчі _____дії, як і увесь процес судового розгляду кримінальної справи, досягнуть
передбаченої законом мети.
1. Бахин В.П. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений //
Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений /
В.К. Лисиченко и др.; Под ред. В.К. Лисиченко. – К.: Выща шк., 1988. – 405 с.
2. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. – Т. 3: Криминалистические средства,
приемы и рекомендации. – М.: Юристъ, 1997. – 480 с.
3. Васильев А.Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. –
М.: ЛексЭст, 2002. – 76 с.
4. Возгрин И.А. Введение в криминалистику: История, основы теории, библиография. –
СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 475 с.
5. Кисленко С.Л., Комиссаров В.И. Судебное следствие: состояние и перспективы
развития. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 176 с.
6. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной
подготовки следователя: Учеб. пособие. – К.: Выща шк., 1990. – 103 с.
7. Криминалистика: Учеб. для вузов / И.Ф. Герасимов, Л.Я. Драпкин и др. – М.: Высш.
шк., 2000. – 672 с.
8. Лисиченко В.К., Батюк О.В. Следственная ситуация и ее значение в криминалистике и
следственной практике // Криминалистика и судебная экспертиза. – Киев, 1988. – Вып. 36.
9. Матусовский Г.А. Криминалистика в системе научных знаний. – Х.: Вища школа,
1976. – 113 с.
10. Поташник Д.П. Криминалистическая тактика. Учеб. пособие. – М.: Зерцало, 1998. –
64 с.
11. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник: У 2 ч. – Ч. 2. – Харків: Консум, 2001. –
528 с.
12. Шепитько В.Ю. Теоретические проблемы систематизации тактических приемов в
криминалистике. – Харьков: РИП “Оригинал”, 1995. – 200 с.