• Главная
• Книги
• Обратная связь

У міжчасі (1907–1908 рр.) П. Домбковський відбув наукове стажування у Парижі,

в Паризькому університеті, близько 11 місяців працював в архівах і бібліотеках

Варшави. Під час перебування за кордоном (Німеччина, Франція), у Варшаві, він

познайомився і налагодив наукові контакти з багатьма відомими вченими,

політиками, письменниками, уважно придивлявся і вивчав наявні там суспільно-

політичні і національні відносини, економічні проблеми тощо.

Унаслідок наполегливих звернень властей Львівського університету австрійське

Міністерство віросповідань і освіти 21 лютого 1910 р. надало П. Домбковському,

якому тоді виповнилося 33 роки, титул надзвичайного професора. Але другої

кафедри польського права не відкрито, бо, як вважала австрійська влада, досить було

й однієї кафедри польського права, оскільки не варто надто виділяти, чинити

упривілейованим предмет, не передбачений як обов’язковий в австрійській ординації

(статуті) правничих студій.

Отож П. Домбковський залишився на посаді приватного (позаштатного) доцента

на кафедрі О. Бальцера.

У такій невизначеній ситуації П. Домбковський вирішив здобути ще одну

габілітацію – з історії німецького права. Він підготував і опублікував монографію

“Право застави в Зерцалах Саксонському, Швабському і Німецькому” та низку

наукових статей на цю тематику. В 1913 р. він захистив цю габілітацію, повторно

ставши доктором габілітованим.

Керівництво Львівського університету знову звернулося до австрійського

міністерства з пропозицією дозволу на утворення при юридичному факультеті

кафедри історії німецького права (до речі, у Краківському університеті така кафедра

вже існувала). Поки міністерство вивчало це питання, почалася Перша світова війна.

З огляду на наближення російських військ багато професорів та викладачів

університету, у тім числі ректор Ст. Сташинський, виїхали зі Львова на захід. Заняття

в університеті були припинені.

Професор П. Домбковський залишився у Львові разом з багатьма іншими

викладачами. Вони сподівались на те, що російська влада відновить діяльність

польського університету через, як здавалось, лояльне ставлення до польського

населення і установ. Було заборонено лише українські організації, товариства,

закрито бібліотеки, читальні, видавництва, розграбовано музеї, заборонено

українська мову, літературу. Недарма генерал-губернатор Галичини граф

О. Бобринський услід за царем Миколою II, який на початку квітня 1915 р. відвідав

Львів, підкреслював, що Галичина і Лемківщина були здавна невід’ємними

частинами єдиної Великої Росії, і тому він буде на цих землях запроваджувати

російську мову, закон і устрій.

Проте у червні 1915 р. Галичину знову захопили австрійці й університет знову

почав діяти. П. Домбковського 1-го січня 1916 р. призначено завідувачем

новоствореної кафедри історії німецького права. Тепер він зміг відмовитись від

додаткової праці, зокрема, в архіві і зосередитись на науковій і викладацькій роботі.

Відвідували заняття (лекції і семінари) проф. П. Домбковського, студенти різних

курсів і навіть факультетів, про що свідчать його біографи. Ґрунтовне знання

предмета, старанна підготовка до занять, цитування першоджерел, застосування

порівняльного методу, аналогій, наведення думок і висновків інших дослідників, у

тім числі зарубіжних – все це надзвичайно подобалось студентам, зацікавлювало їх.

Під час проведення заліків та іспитів він не був пострахом для студентів, не

ображав їх, відносився до них з повагою, хоча лінивих, непідготовлених не щадив,

ставив їм незадовільні оцінки.

Як згодом згадував його колишній учень, відомий польський вчений-правник

проф. Л. Паулі, П. Домбковський мав особливий дар протягування до себе людей, їм

імпонували його доступність, комунікабельність, бажання допомогти, скромність. Не

було в його характері зазнайства, погорди до людей, нижчих за рангом,

самозакоханості, почуття власної непогрішності. Зі студентом-початківцем

розмовляв так само приязно, як і з вченим зі світовою славою. Намагався ні з ким не

загострювати відносин, уникав конфліктів, інтриг. У кожному шанував його гідність,

не чинив у різнонаціональному середовищі ніякої національної дискримінації.

Професор П. Домбковський заохочував здібних студентів до наукової праці.

Сприяв їм у доступі до архівів і першоджерел, підтримував щодо отримання наукових

стипендій, допомагав асистентам під час підготовки до занять і особливо щодо

публікації їх наукових праць. Власне за його сприяння й активної допомоги стали

видатними науковцями і викладачами Я. Герлах, Ст. Губерт, В. Осуховський та ін.

Після закінчення Першої світової війни, коли відродилась незалежна Польська

держава, Міністерство освіти і віросповідань Польщі 1 квітня 1919 р. присвоїло

П. Домбковському вчене звання професора звичайного, а Сенат у Львівському

університеті обрав його на посаду завідувача кафедри давнього польського

приватного права.

Але у Львові тоді склалася тривожна політична ситуація. Продовжувалась

українсько-польська війна за Східну Галичину, яка розпочалася 1 листопада

1918 року – між Західноукраїнською Народною Республікою і Польською державою.

Тому заняття в університеті довший час фактично не проводили, не отримував

П. Домбковський, отже, і зарплати.

Головно саме ці обставини, а також наявність вакантних професорських посад у

провідних університетах Польщі призвели до відтоку викладацьких кадрів вищої

кваліфікації зі Львова. Отримав кілька привабливих пропозицій і професор

Домбковський, зокрема, з Варшавського, Познаньського, Люблінського

університетів.

Він вирішив переїхати до Варшави. У зимовому семестрі 1919/1920 навч. року

розпочав на юридичному факультеті столичного університету читати курс історії

польського приватного права. Студентів на факультеті навчалось багато, але

викладацьких кадрів не вистачало: тут працювало на той час усього шість

професорів, у тім числі чотири – звичайні два надзвичайні (тобто в. о. професорів).

Студенти, як згадував П. Домбковський, у цей складний воєнний час не були

призвичаєні до солідної навчальної та наукової праці, історію держави і права знали

слабко, семінари вважали формою розваги, розмови на будь-які теми. Місцеві

професори, своєю чергою, основною формою своєї праці вважали лекції, а семінари і

наукову працю – формами другорядними. У листі до О. Бальцера, який залишився з

приводу поважного віку у Львові, П. Домбковський скаржився, що у Варшаві

професор повинен виконувати насамперед функції звичайного вчителя, а у Львові

професори були ще й науковцями-дослідниками. Низький рівень становила й оплата

праці професорів: вищою була зарплата, писав Домбковський, навіть ремісників,

урядовців, інженерів тощо.

Отож, влітку 1920 р. повернувся він до Львова, і то власне тоді, коли під містом

ішли завзяті бої з Червоною армією (тривала польсько-радянська війна, на Львів

наступала кінна армія С. Будьонного). У вересні Червона армія була відкинута з-під

Львова і Варшави, у Ризі почалися мирні переговори. У Львівському університеті в

жовтні відновили заняття. Професор Домбковський знову очолив кафедру давнього

польського приватного права.

У 1921/22 навч. році за сумісництвом став працювати у Люблінському

Католицькому університеті, де читав курс історії західноєвропейського права – 4 год

на тиждень. Доїжджав на ці заняття зі Львова. Працював у Католицькому

університеті до 1928 р. Люблін йому сподобався – як саме місто, так і академічна

атмосфера в університеті, яка сприяла розвитку науки, науковим дослідженням.

Люблін у сенсі науки, писав згодом П. Домбковський, мав усі передумови, щоб стати

“польськими Афінами”.

Зрештою у Львівському університеті після смерті проф. А. Гальбана

П. Домбковський додатково (тимчасово) очолив ще й кафедру історії західно-

європейського права, а по смерті проф. О. Бальцера (1933 р.) став провідним

викладачем повного курсу історії держави і права Польщі.

Проф. Домбковський започаткував власну систему і форми проведення семінарів.

Не обмежував кількості студентів, що хотіли записатися на його семінари. Вважав,

що навіть ці студенти, які не будуть писати підсумкової семінарської праці, отже, не

отримають заліку, відвідуючи його семінари, розширять свої знання, поглиблять

правову ерудицію. Заохочував студентів до творчого мислення, висловлювання

власних думок і оцінок тих чи інших державно-правових явищ, до проведення

наукових досліджень, обґрунтування своїх праць відповідними посиланнями на

першоджерела тощо.

Серйозні студентські наукові праці, глибокі, новаторські дослідження

рекомендував у наукові журнали для публікації. У Варшаві на його семінари

записувалося від 45 до 100 студентів, у Львові – від 30 до 90.

Багато уваги приділяв П. Домбковський матеріальному забезпеченню кафедри.

Деяке обладнання, наукові журнали та книги, підручники тощо закуповував навіть

власним коштом. Інтенсивно почав збирати зарубіжну історико-правничу літературу,

особливо слов’янських _____країн. Вимагав у ректора нових асистентських посад на своїй

кафедрі і факультеті.

Активною була й зовнішньонаукова та організаційна діяльність

проф. П. Домбковського. Він брав участь у з’їздах і нарадах польських вчених,

виступав з доповідями на засіданнях наукових правничих товариств. Широкий

резонанс викликали, наприклад, його доповідь “Давнє польське право та завдання

кодифікаційної комісії”, виголошена на VI з’їзді правників і економістів у Варшаві в

1920 р., чи доповідь “Історія польського права – про науку і навчання, спостереження

і засади”, виголошена на IV з’їзді істориків та істориків права у Познані в грудні

1925 р. Чимало із запропонованих тоді проф. Домбковським заходів і реформ у

подальшому було реалізовано. Правда, не вдалося йому домогтись згоди

Міністерства на утворення кафедри історії держави і права слов’янських країн.

П. Домбковський був не лише видатним і поціновуваним викладачем-науковцем

в університетському середовищі, але й відомою особистістю у Львові. Писала про

нього і його публікації львівська преса, його впізнавали на вулицях.

В 1927 р. його численні учні організували святкування 30-ліття _____наукової праці

професора. З нагоди цієї дати було видано збірник “Пам’ятка тридцятиліття”, де

вміщено найактуальніші праці його учнів. З їхніми підписами і посвятою цей збірник

професору вручено у святковій обстановці. Крім праць його учнів у збірнику було

вміщено бібліографію праць самого вченого, споряджену К. Кораним, яка на той час

налічувала 231 позицію.

Найздібніших із своїх учнів проф. Домбковський намагався залишити на

факультеті для викладацької і наукової праці. Це були, зокрема, відомі згодом вчені

Кароль Кораний, Войцех Гейнош, Ян Адамус та інші, а дещо згодом, у кінці 30-х

років, Станіслав Шреньовський, Леслав Паулі, Едуард Гінворт-Дзевалтовський,

Марія Завістовська тощо. Чимало з зробили значний внесок у поглиблення

досліджень історії держави і права Польщі та зарубіжних країн.

Пшемислав Домбковський виконував у Львівському університеті низку важливих

адміністративних функцій. Зокрема, у 1920 р. був обраний деканом юридичного

факультету (деканів тоді обирали терміном на один рік). Власне тоді набув чинності

новий закон (від 13.VII.1920 р.) про вищу школу, який вніс серйозні зміни в

організацію системи освіти у вузах, отож _____організаційної праці у деканів було

особливо багато. Тричі професор виконував (на час відсутності ректора) функції

в. о. ректора університету. Власне тоді з огляду на нестачу приміщень для занять і

для кафедр університету виділено приміщення колишнього Галицького крайового

сейму (де він розміщений і зараз).

П. Домбковський входив до складу університетської дисциплінарної комісії, яка

розглядала справи і проступки викладацького і навчально-допоміжного складу.

У 1925 р. його знову обрано деканом юридичного факультету. У ті часи

факультет значно розширив співпрацю з такими ж факультетами у Варшаві, Познані,

Вільнюсі. Налагоджено контакти з чеськими університетами, кількох асистентів

скеровано на поглиблення студій в університети Страсбурга і Парижа.

В 1939 р. сенат Львівського університету обрав проф. Домбковського на посаду

ректора університету, але він відмовився від неї.

Професор Домбковський залишив багатий науковий доробок, який налічує

близбко 300 позицій, у тім числі певна кількість навчально-методичних праць, а

також персоналій з нагоди різних історичних роковин, дат і ювілеїв. Однією з

найцікавіших для українських науковців чи студентів може бути праця “Помста,

викуп і покора у Галицькій Русі в XV і першій половині XVI ст.”, опублікована у

1887 р. тощо.

Чи не найвидатнішою його працею вважають двотомне “Польське приватне

право”, видане у 1910–1911 рр. За цю працю отримав нагороду Академії наук у

Кракові, а в 1917 р. – нагороду Наукового товариства у Варшаві.

Професор Домбковський видав також підручник для студентів “Нариси

польського приватного права” (1920 р.), який неодноразово перевидавали, а також

“Алфавітну книгу давнього польського права” (1932 р.). Кілька важливих праць

опублікував з іншої галузі своїх зацікавлень – архівальної справи (наприклад,

“Палестра й судові книги земські і гродські у давній Польщі ”(1926 р.) та ін.

Не залишав поза увагою П. Домбковський гострих на той час міжнаціональних і

віросповідних проблем на землях Галичини. У цій галузі він опублікував працю

“Політика руських сеймиків в XVII–XVIII ст. щодо євреїв” (1917 р.), “Економічні