• Главная
• Книги
• Обратная связь

C. Кучевська1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

З підписанням Україною Римського Статуту Міжнародного кримінального суду

постало питання його ратифікації та впорядкування у національного законодавства

відповідно до нього. Потребує гармонізації з названим міжнародним договором і

Кримінальний кодекс України, в тому числі ті його положення, що стосуються

покарання осіб, винних у вчиненні злочину геноциду, злочинів проти людяності,

воєнних злочинів та злочину агресії. У статті проаналізовано відповідні положення КК

України з метою встановлення їх узгодженості зі Статутом МКС.

Ключові слова: покарання, злочин, строки давності, Статут МКС.

Питання притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні

найбільш серйозних злочинів, що викликають стурбованість усієї міжнародної

спільноти, постійнодіючим міжнародним судом вже давно є предметом гарячих

дискусій. Однією з проблем тут постає призначення покарання. Донедавна часу

міжнародні акти, встановлюючи злочинність тих чи інших діянь, залишали

відкритим питання про конкретні санкції за їх вчинення. Міру покарання у такому

випадку визначав або національний суд, або міжнародний трибунал уже після їх

вчинення [1, с. 180], чим певною мірою порушувався загальновизнаний принцип

“немає закону – немає покарання” в його перспективній дії. Одночасно привертає до

себе увагу і сформульований Комісією міжнародного права ООН другий

нюрнберзький принцип про невідворотність покарання, відповідно до якого та

обставина, що у внутрішньому праві не встановлено визначено за будь-яке діяння,

визнане злочином відповідно до міжнародного права, не звільняє особу, яка його

вчинила, від відповідальності за міжнародним правом [2, с. 235–239]. Однак про таку

відповідальність важко говорити, коли немає дієвого механізму її реалізації.

Прийняття Статуту Міжнародного кримінального суду, в якому відображені

положення і про злочини, і про конкретну міру покарання за них, засвідчує той факт,

що такий механізм створено, і у ньому реалізовано названі вище принципи.

Прийняття цього міжнародного договору спричинило подання низки

ратифікаційних грамот та документів про його прийняття, утвердження чи про

приєднання до нього. Однак цьому передує тривалий процес узгодження

національного законодавства зі Статутом. Дуже затяжним цей процес виявився для

України, яка підписала Статут МКС ще 20 січня 2000 р., однак досі не ратифікувала

його. Поряд з висновком Конституційного Суду щодо відповідності Римського Статуту

Міжнародного кримінального суду до Конституції України [3] існує проблема

невідповідності окремих положень Кримінального кодексу України Статуту МКС,

серед яких є і положення інституту покарання, які й розглянемо у цій статті.

Серед існуючих невідповідностей можна виділити як ті, які є суто теоретичними,

так і ті, що можуть створювати проблеми на практиці.

Щодо питань суто теоретичних, то серед них звернемо увагу на такі. На відміну

від КК України, Статут МКС менше використовує описових диспозицій і не дає

визначення поняттю покарання, залишивши, очевидно, це теоретичне питання.

Великої необхідності у тому дійсно немає, оскільки застосування і тлумачення норм

Статуту має відповідати визнаним нормам і стандартам [4, ст. 21]. Те саме можна

говорити і про мету покарання, яку переслідує МКС в особі міжнародної спільноти.

Однак варто наголосити, що власне прийняття Статуту вперше забезпечило реальну

можливість попередження міжнародних злочинів на міжнародному рівні.

Перелік видів покарань у Кримінальному кодексі України є значно ширшим, ніж

у Статуті. Статут МКС обмежився лише двома основними видами покарань. Це –

позбавлення волі на певний строк, проте в межах 30-ти років, та довічне позбавлення

волі, коли це виправдано виключно тяжким характером злочину й індивідуальними

особливостями особи, визнаної винною у його вчиненні. Міжнародний кримінальний

суд може призначати і додаткові види покарань у вигляді штрафу та конфіскації

доходів, майна та активів.

Суспільна небезпека конкретного злочину визначається призначеним за нього

покаранням [5, с. 108]. Злочини_____, відповідальність за які передбачена у Статуті МКС,

за прийнятою в Україні ієрархією тяжкості злочинів, належать до особливо тяжких, а

тому і покарання, які можуть застосовуватись до осіб, винних у їх вчиненні, є

суворими. Однак привертає до себе увагу така обставина. Принцип

компліментарності, проголошений у преамбулі і відображений у ст.ст. 1 і 17

Римського Статуту, означає, що передусім саме на державу покладено обов’язок

переслідування за вчинення злочинів, які підпадають під юрисдикцію Міжнародного

кримінального суду [7, с. 283]. Для реалізації цього принципу необхідно на

національному рівні передбачити можливість притягнення до відповідальності осіб,

винних у вчинені злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів та

злочину агресії шляхом закріплення у національному законодавстві злочинності та

караності відповідних діянь або передбачивши пряму можливість застосування

статей Статуту. Водночас, у Посібнику для ратифікації та імплементації [6] та ст. 80

Статуту МКС зазначено, що Статут не зачіпає застосування державами видів

покарань, визначених їх національним законодавством, чи законів держав, які _____не

передбачають видів покарання, встановлених Статутом. Держави-учасниці не

зобов’язані встановлювати такі ж покарання за аналогічні злочини у національному

законодавстві чи виконувати вироки МКС щодо позбавлення волі [6]. Керуючись

наведеним, покарання за діяння, визнані злочинними у Статуті МКС, може

призначатися або на національному рівні, або на міжнародному і немає жодних

застережень у Статуті щодо того, що ці покарання не можуть бути різними. Імовірна

ситуація, коли покарання, які можуть бути призначені МКС, є набагато суворішими,

ніж ті, що передбачені у національній системі законодавства. Прикладом цьому є і

чинний КК України, у ст. 63 якого сказано, що позбавлення волі на певний строк

може бути максимально 15 років (якщо ми не говоримо про призначення покарання

за сукупністю вироків, коли максимальний строк позбавлення волі сягає більше

15 років, але не повинен перевищувати 25 років), тоді як позбавлення волі на певний

строк відповідно до Статуту МКС може сягати 30 років. Звичайно, МКС може

застосовувати національні закони держав, однак, як видно з ч. 1 ст. 21 Статуту МКС,

застосовує він таке законодавство у виключних випадках – якщо з певних причин

неможливо застосувати Статут, Елементи злочинів, Правила процедури і

доказування та міжнародні норми. Тому, за загальним правилом, МКС під час

призначення покарання керуватиметься розмірами покарань, передбачених у ст. 77

Статуту.

Варто окремо зупинитись і на такому виді покарання як довічне позбавлення

волі. У багатьох державах цей вид покарання заборонено на конституційному рівні

[8]. КК України обмежив застосування довічного позбавлення волі низкою умов,

серед яких варто звернути увагу на такі, які не відображені у Статуті МКС.

Наприклад, відповідно до КК України, довічне позбавлення волі застосовується лише

до осіб, які на момент вчинення злочину мали від 18 до 65 років, та щодо жінок, які

на момент вчинення злочину або постановлення вироку не були у стані вагітності. До

того ж цей вид покарання застосовується лише у випадках, спеціально передбачених

Кримінальним кодексом. Статут МКС жодних обмежень у разі застосування

покарання у вигляді довічного позбавлення волі не передбачив. За загальним

правилом довічне позбавлення волі може бути призначене будь-якій особі, яка на

момент вчинення злочину, закріпленого у ст. 5 Статуту МКС, досягла 18 років.

Видається, що, у випадку ратифікації Статуту МКС Україною, буде невиправданим

неоднаковий підхід до вирішення тих самих питань. Тому виникає необхідність

ретельного дослідження статей КК України на відповідність їх до статей

6,7,8 Статуту МКС та ст. 77 Статуту у частині можливості призначення довічного

позбавлення волі. Одним зі способів подолання розбіжності є закріплення у ст. 64 КК

положення про те, що, у випадку вчинення геноциду, злочинів проти людяності,

воєнних злочинів, злочину агресії, довічне позбавлення волі може застосовуватись до

всіх осіб, які на момент вчинення злочину досягли 18 років.

Незрозумілим є як у випадку призначення покарання Судова палата МКС

враховує те, що особа вже була судима за злочини, які підпадають під юрисдикцію

МКС. Частина 3 ст. 78 Статуту МКС регламентує призначення покарання за

сукупністю злочинів, однак не згадується у Статуті, на відміну від КК України, про

значення інституту судимості під час призначення покарання. Хоча, як видається, з

одного боку, його існування Статут визнає. Щоправда цей висновок можна зробити

лише через аналіз п. “b(i)” правила 145 Правил процедури і доказування1, відповідно

до якого МКС при визначенні міри покарання бере до уваги як обтяжуючі обставини

будь-які відповідні попередні судимості за злочини, що підпадають під юрисдикцію

МКС, чи аналогічні злочини. Однак, з іншого боку, залишається незрозумілим те,

йдеться загалом про факти притягнення до кримінальної відповідальності за

відповідні злочини, чи мається на увазі якийсь певний період, в межах якого особа

вважається такою, що має судимість. Ми схильні розглядати це положення як таке,

що застосовується лише до фактів попереднього вчинення злочину геноциду,

злочинів проти людяності, воєнних злочинів та злочину агресії, безвідносно до

періоду, що минув чи з часу їх вчинення, чи від дня набуття законної сили

1 Правила процедури і доказування є інструментом для застосування Римського Статуту,

документом, який регламентує діяльність МКС. Застосування Правил передбачене у ст. 21

Статуту МКС. Проте він у будь-якому випадку є доповнюючим Статут, а не основним

документом. Ці Правила не зачіпають процесуальних норм національних правових систем.

обвинувальним вироком, чи від дня відбуття призначеного покарання. За такого

тлумачення можуть мати місце ситуації, коли у випадку притягнення до

кримінальної відповідальності національними судами України факт вчинення

певного злочину, судимість за який було погашено чи знято, не матиме правового

значення, тоді як у разі притягненя до кримінальної відповідальності МКС за

аналогічних обставин наведене буде враховуватися як обставина, що обтяжує

відповідальність. Виникає необхідність внесення відповідної корективи у КК

України шляхом закріплення у ст. 67 КК положення про те, що вчинення особою

раніше особливо тяжких злочинів, таких як геноцид, злочини проти людяності,

воєнні злочини, злочин агресії, визнається обтяжуючою покарання обставиною.

Варто звернути увагу і на такі інститути, як звільнення від покарання та його

відбування, які, відповідно до КК України, можуть застосовуватися і у випадку

вчинення особливо тяжких злочинів (наприклад, ст.ст. 81, 82, 84 КК України). Довічне

позбавлення волі також не має абсолютного характеру [9, с. 145]. Зокрема, за КК

України, особам, яким призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі,

актом помилування може бути здійснена заміна призначеного судом покарання на

позбавлення волі на строк не менший 25 років (ст. 87 КК). У Статуті МКС цих

положень немає. МКС не може звільнити особу до закінчення строку покарання за

вироком, однак, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення особи без

подальшого відбування покарання, він може зменшити строк покарання, коли особа

відбула дві третіх строку покарання або 25 років у випадку довічного позбавлення волі.

Нормою сучасного міжнародного права є положення про те, що до воєнних

злочинів і злочинів проти людства, незалежно від часу їх вчинення, строки давності

не застосовуються. Ця норма була закріплена і в Конвенції про незастосування

строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства, прийнятій

26 листопада 1968 р. Генеральною Асамблеєю ООН (ратифікована УРСР 25 березня

1969 р.). Принцип необмеженості дії міжнародних норм, спрямованих на боротьбу з

міжнародними злочинами, міститься і в Принципах міжнародної співпраці щодо

виявлення, арешту, видачі і покарання осіб, винних у воєнних злочинах і злочинах

проти людства. У першому принципі цього документа зазначено, що воєнні злочини і

злочини проти людства підлягають розслідуванню, коли б вони не вчинилися, а

особи, щодо яких є докази про вчинення таких злочинів, – розшуку, арешту,

притягненню до судової відповідальності і, у випадку визнання їх винними,

покаранню. Відповідні положення знайшли своє відображення і у ст. 29 Статуту

МКС: щодо злочинів геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, злочину

агресії не встановлюється строку давності.

КК України передбачено застосування строків давності у двох випадках:

– якщо минув певний період, передбачений кримінальним законом, від дня

вчинення особою злочину і до дня набрання вироком законної сили (ст. 49

КК);

– якщо від дня набуття чинності обвинувальним вироком його не було

виконано в певний строк, передбачений кримінальним законом (ст. 80 КК).

Проте в обох випадках давність не застосовують у разі вчинення чи засудження

за злочини проти миру та безпеки людства, передбачених у ст.ст. 437–439 і ч. 1

ст. 442 КК України. Ці статті відображають деякі положення Статуту МКС і в цій

частині узгоджуються з ним щодо незастосування строків давності. Однак аналіз

статей Статуту, які встановлюють злочинність низки діянь, та аналіз КК України

засвідчує той факт, що незастосування строків давності до окремих злочинів

потребує свого подальшого розвитку у Кримінальному кодексі шляхом закріплення

відсутніх складів злочинів та положення про те, що до відповідної категорії злочинів

жодні строки давності не застосовуються.

На відміну від КК України, у Статуті не згадується про обставини, які

пом’якшують чи обтяжують покарання. У ч. 1 ст. 78 Статуту лише зазначено, що

МКС під час визначення міри покарання бере до уваги такі чинники, як тяжкість

злочину та особу обвинуваченого. Проте згадано про такі обставини у правилі 145

Правил процедури і доказування. Система їх є дещо іншою, ніж у КК. До того ж до

обтяжуючих можуть бути віднесені й інші обставини, не закріплені у п. “b” ч. 2

правила 145 Правил, тоді як перелік пом’якшуючих обставин у п. “a” ч. 2 цього

правила виглядає виключним. Звичайно МКС має враховувати всі обставини, які так

чи інакше характеризують особу винного та обстановку вчинення злочину.

Викладене вище дає підстави стверджувати, що Статут МКС, загалом, є

суворішим законом, ніж чинний Кримінальний кодекс України, і притягнення до

кримінальної відповідальності власне Міжнародним кримінальним судом

позбавлятиме особу можливості застосування до неї ряду лояльних положень.

Питання ратифікації Статуту – все ще на порядку денному, однак варто знову

наголосити на тому, що МКС створений для притягнення до кримінальної

відповідальності осіб, винних у вчиненні найбільш серйозних злочинів, які

викликають занепокоєння усієї міжнародної спільноти, і має на меті гарантувати, що

таке притягнення відбудеться, і жоден винний не залишиться непокараним. Римський

Статут сформований з урахуванням всіх загальновизнаних міжнародною спільнотою

положень, і норми про покарання, закріплені у ньому, повністю узгоджуються з

характером і ступенем суспільної небезпеки відповідних злочинів. Можна говорити,

що норми Статуту мають особливий, спеціальний характер по відношенню до КК

України. У випадку ратифікації Римського Статуту Україною, для того, щоб не

виникало будь-яких неоднозначностей у застосуванні положень КК та Статуту, що

своєю чергою, вважаємо, є недопустимим у лоні кримінального законодавства,

виникає необхідність у деякій “переробці” чинного кодексу. Необхідність у цьому

зумовлена і тим, що жодних застережень до Статуту бути не може.

1. Решётов Ю.А. Борьба с международными преступлениями против мира и

безопасности. – М.: Междунар. отношения, 1983. – 224 с.

2. Formulation of the Nuremberg principles. Report of the international law commission

covering its second session 5 June – 29 July 1950 ( General Assembly, official records: firth

session supplement N. 12 (A/1316)) // An International Criminal Court: A step toward

world peace – A Documentary History and Analysis (Volume II: the Beginning of Wisdom)

by Benjamin B. Ferencz – Oceana publications, inc. 1980. – P. 235-239.

3. Висновок Конституційного Cуду України у справі за конституційним поданням

Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України

Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут)

від 11 липня 2001 року // http://www.rada.kiev.ua.

4. Rome Statute of the International Criminal Court // http://www.icc-cpi.int.

5. Питецкий В.В. О принципе индивидуализации уголовного наказания // Государство и

право. – 2004. – № 2. – С. 108-112.

6. Международный уголовный суд. Пособие по ратификации и имплементации

Римского статута. Объединенный проект Международного центра по правам

человека и демократическому развитию и Международного центра по реформе

уголовного права и политике уголовного судопроизводства //

http://www.icclr.law.ubc.ca, http://www.femida.info.

7. Костенко Н.И. Международное уголовное право: современные теоретические

проблемы. – М.: Издательство “Юрлитинформ”, 2004. – 448 с.

8. Хелен Даффи, Джонатан Хастон. Уведення в дію Статуту Міжнародного карного

суду: міжнародні зобов’язання і проблеми національних конституцій //

http://www.hrights.ru.

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл.

та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1056 с.