ТРУДОВЕ ПРАВО ТА ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АКТИ ДОГОВІРНОГО ХАРАКТЕРУ У СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
П. Пилипенко1
Львівський національний університет імені Івана Франка
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україн,
тел. (032) 2964797
Висвітлено проблеми застосування договірних норм в регулюванні відносин
соціального захисту в Україні. Зокрема, йдеться про міжнародно-правові та вітчизняні
акти договірного характеру (колективні договори й угоди), запропоновано шляхи
вдосконалення договірного регулювання соціального забезпечення й розширення його
сфери.
Ключові слова: право соціального забезпечення, договірне регулювання,
міжнародні акти, колективний договір.
Проблема договірного регулювання суспільних відносин все ще залишається
актуальною для багатьох галузей вітчизняного права, зокрема і для права соціального
забезпечення. Належність цієї галузі до сфери соціального права характеризує її як
галузь, що потребує державно-правового регулювання. Однак останнім часом
з’явилось чимало об’єктивних чинників, що дають підстави аби констатувати
наявність у системі джерел права соціального забезпечення норм договірного
характеру, яким належить не остання роль у регулюванні притаманній цій галузі
суспільних відносин.
Про нормативно-правовий договір як джерело права соціального забезпечення
писали Н.Б. Болотіна [1], В.Я. Бурак [2, с. 362–368] та деякі інші науковці, які
наголошували на необхідності розширення сфери застосування договірних норм у
праві соціального забезпечення.
Тим не менше все ще не вирішеними залишаються чимало питань, які
стосуються юридичної природи актів договірного характеру, їхньої класифікації та
пріоритетності міжнародних договорів щодо аналогічних джерел вітчизняного права.
Основною метою пропонованої статті є з’ясування особливостей джерел права
соціального забезпечення України та місце й роль актів договірного характеру у
системі правового забезпечення відносин соціального захисту у нашій державі.
Вирішення поставлених завдань сприятиме посиленню гарантій соціальних прав
громадян України та вдосконаленню форм правового регулювання у цій сфері.
Право соціального забезпечення як система загальнообов’язкових правил і норм
знаходить своє зовнішнє вираження у формі відповідних юридичних документів –
законів, підзаконних актів, міжнародних пактів, конвенцій, двосторонніх та
багатосторонніх договорів. Тобто, саме ці акти і є зовнішньою формою виразу права
соціального забезпечення і тому їх називають формами права. Водночас, ці форми
права соціального забезпечення, існуючи об’єктивно, слугують джерелами, з яких
зацікавлені суб’єкти можуть почерпнути відомості про характер і зміст відповідних
норм права, що містяться у них. Тому, право як соціальне явище має свою форму
зовнішнього вираження, що є водночас джерелом, з якого це право (юридичні норми)
ніби випливає назовні у сферу соціальних стосунків, сферу правовідносин. Саме цей
термін “джерело права” є найбільш вживаним в літературі й широко представлений у
юридичній практиці, і саме ним упродовж багатьох століть оперують вчені-юристи та
фахівці багатьох країн світу.
Джерелами права в Україні визнають правовий звичай, нормативно-правовий
договір та нормативно-правовий акт.
За нинішніх умов правовий звичай у нашій державі немає широкого закріплення і
для регулювання суспільних відносин застосовується рідко. Тим більше, що чимало
звичаєвих норм упродовж тривалого їх використання набули правового значення й,
отримавши так звану легітимацію, перетворилися у правові норми, ставши
нормативно-правовими актами. Що ж до права соціального забезпечення, то як
самостійне джерело цієї галузі він в Україні практично не застосовується. Однак
історично так склалося, що соціальне забезпечення можна розглядати як закріплений
законодавчо звичай допомоги слабкому, злиденному. Відомо, що у конституції Пилипа
Орлика були окремі приписи щодо соціального захисту малоімущих (вдів, сиріт).
Отже, називати джерелами права соціального забезпечення в Україні можна
лише нормативно-правовий договір та нормативно-правовий акт.
Та обставина, що право соціального забезпечення належить до сфери соціального
права, норми якого спрямовані на забезпечення захисту осіб, що зазнали впливу
соціальних ризиків, дає підстави, аби окреслити деякі особливості його джерел.
Передусім необхідно наголосити, що суб’єктивне право особи на соціальний
захист з боку держави належить до невід’ємних і невідчужуваних прав, зумовлених
соціальною природою людини, її стосунками з суспільством та державою, до яких
вона належить. Розвиток соціального забезпечення характеризує суспільство як
гуманне, а державу як соціальну. Внаслідок своєї значущості для суспільства та
держави, забезпечення цього права перестало бути справою окремої держави, воно
перебуває в центрі уваги міжнародної спільноти та провідних міжнародних
організацій. Тому велику вагу серед джерел права соціального забезпечення України
мають документи договірного характеру, що ухвалені на міжнародному рівні.
Зважаючи на існуючу різницю в соціальних та економічних можливостях різних
держав, міжнародні документи з прав людини визначають мінімальні стандарти
соціального захисту, які не є нормами прямої дії, а виступають базою для
правотворчості держав-учасниць, нормами-принципами, на які повинно
орієнтуватися національне законодавство. Основні положення права соціального
забезпечення України, яка є одним із членів-фундаторів Організації Об’єднаних
Націй, членом Ради Європи, ґрунтуються на нормах міжнародно-правових актів з
прав людини. Двосторонні _____угоди нашої держави містять норми прямої дії,
застосування яких відбувається в порядку, визначеному законами України.
Ще однією особливістю джерел права соціального забезпечення є їхня
множинність. Відносини соціального забезпечення врегульовані великою кількістю
нормативних актів. Більшість цих актів є загальнодержавними й ухвалюються
відповідними державними органами, але у системі джерел права соціального
забезпечення існують і акти, що мають місцевий (локальний) характер. Щоправда
останнім часом зростає роль актів органів місцевого самоврядування. Ці органи
приймають нормативно-правові акти, якими регулюють окремі питання соціального
забезпечення громадян (надання субсидій на житлово-комунальні послуги, надання
соціальних пільг окремим категоріям населення тощо.) Зростання ролі актів органів
місцевого самоврядування серед джерел права соціального забезпечення зумовлено
двома причинами:
– розширенням компетенції органів місцевого самоврядування у сфері
регулювання відносин соціального забезпечення;
– збільшенням кількості виплат соціального забезпечення, що здійснюються за
рахунок місцевих бюджетів.
Множинність джерел права соціального забезпечення є результатом того, що в
Україні немає єдиного кодифікованого акта, який би врегульовував весь комплекс
суспільних відносин, що є предметом цієї галузі. Об’єктивно цього на сьогодні
досягти неможливо. Система законодавства в сфері соціального забезпечення
перебуває у стадії реформування. Тому чинне законодавство характеризується
значною нестабільністю, безсистемністю, суперечливістю, а подекуди й
дублюванням відповідних положень у різних законодавчих актах, відмінних за
юридичною силою.
Важливо зазначити, що серед джерел права соціального забезпечення особливе
місце належить актам Міністерства праці і соціальної політики України. Це
зумовлено тим, що одним з основних його завдань є участь у формуванні та
забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту
населення, соціального страхування, оплати праці, пенсійного забезпечення і
соціального обслуговування населення. Правові акти цього міністерства сприяють
правильному та однаковому застосуванню законодавства про соціальне
забезпечення.
Ще однією характерною рисою джерел права соціального забезпечення може
вважатися наявність серед них актів, які ухвалюються органами соціального
страхування. За своєю юридичною природою вони не належать до актів державних
органів, але після реєстрації у Міністерстві юстиції України набувають ознак
нормативності та застосовуються на рівні з іншими нормативними актами.
Джерела права соціального забезпечення відзначаються також певною цільовою
спрямованістю. Як вже було зазначено, відсутність єдиного кодифікованого акта на
зразок основ законодавства чи кодексу призводить до того, що акти права
соціального забезпечення здійснюють регулювання переважно лише певної групи
відносин, якогось одного виду соціального забезпечення: пенсій, допомог тощо.
Неабияке значення у системі джерел права соціального забезпечення відіграють
закони про Державний бюджет на поточний рік. Завдяки Державному бюджету
держава коригує показники соціального захисту своїх громадян, гарантуючи щорічно
їм більш високі стандарти забезпечення.
Для джерел права соціального забезпечення властивим є також значний ступінь
диференціації правового регулювання. Окремі види пенсійного забезпечення
залежать, наприклад, від попередньої діяльності пенсіонерів, від належності їх до
певних соціальних груп, умов праці тощо, і все це знаходить відображення у
джерелах цієї галузі.
Отже, джерелами права соціального забезпечення є нормативно-правові
акти та акти договірного характеру, які ухвалюються компетентними
державними та іншими уповноваженими органами з метою врегулювання
соціально-забезпечувальних відносин.
Джерела права соціального забезпечення класифікують за різними критеріями.
При цьому кожен з видів джерел піддається поділу на окремі підвиди, що мають
властиві їм ознаки та свої специфічні риси. Однак найзагальнішим все ж є поділ усіх
джерел права соціального забезпечення на дві великі групи з огляду на вже відомий
нам критерій – юридичну природу норм, що містяться в актах, які регулюють
відносини соціального забезпечення. Йдеться про акти договірного характеру та
нормативно-правові акти.
Перші представляють собою чималу групу джерел, норми яких є результатом
договірного правовстановлення, тобто прийняті за угодою двох чи більше осіб і
спрямовані на врегулювання відносин учасників, які уповноважили цих осіб на
підписання договору. Зазвичай нормативно-правовий договір містить правила, що
поширюються на певне коло неперсоніфікованих суб’єктів, чинними є впродовж
тривалого часу або безстроково, не вичерпують своєї обов’язковості визначеною
кількістю застосувань і їх виконання забезпечується державним примусом.
Систему договорів – джерел права соціального забезпечення України становлять:
а) міжнародні договори (міжнародно-правові акти), які уклала, до яких
приєдналася чи щодо яких в порядку правонаступництва підтвердила свої
повноваження Україна;
б) договори, укладені у сфері соціального партнерства, як результат колективних
переговорів. Це договори, що крім регулювання трудових відносин, містять
положення, які стосуються соціального забезпечення.
Керуючись особливостями нормативно-правових угод, укладених на
міжнародному рівні, їх можна поділити на два види: міжнародні договори та
міжнародно-правові акти. “Міжнародний договір є виражена певним чином угода
між двома або кількома державами чи іншими суб’єктами міжнародного права
відносно встановлення, виконання, зміни або припинення їх взаємних прав і
обов’язків” [3]. Ці угоди встановлюють відповідні норми права, які кожен з учасників
договору зобов’язується виконувати, переважно на своїй території, стосовно другої
сторони – держави, або стосовно громадян цієї держави.
Існують також міжнародні угоди, укладаючи які держави-учасниці беруть на себе
зобов’язання дотримуватися певних норм права стосовно своїх громадян. Це
міжнародно-правові акти з прав людини. Вони поширюють свою дію на територію
відповідної держави після ратифікації їх уповноваженими державними органами. До
таких актів належать майже усі документи з прав людини.
Отже, система міжнародних угод, що є джерелами права соціального забезпечення,
охоплює міжнародно-правові акти і двосторонні міжнародні договори України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України. Це положення прийняте, “виходячи з пріоритету
загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права,
прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини...” [4]. Застосування норм
міжнародних договорів можливе, якщо вони не суперечать законодавству України і
відповідають вимогам Закону України “Про правонаступництво України” [5].