УЧАСТЬ ПРИСЯЖНИХ ЗАСІДАТЕЛІВ У СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ ЗА СУДОВИМИ СТАТУТАМИ 1864 Р.
О. Сидорчук1
Прокуратура Львівської області,
пр. Шевченка, 17-19, 79000 Львів, Україна
Означені головні глави Статуту кримінального судочинства за судовою реформою
1864 р., що регламентували участь присяжних засідателів у судовому процесі.
Викладено та проаналізовано зміст статей щодо провадження справ в окружних судах
за їхньою участю. Наведено головні моменти судового процесу, що унеможливлювали
упереджене ставлення присяжних.
Ключові слова: присяжні засідателі, участь, суд, процес, провадження.
Демократизація _____суспільства Української держави, наближення його до
Європейських стандартів є важливою та багатогранною проблемою. З-поміж
багатьох завдань цього процесу чільне місце належить реформуванню судово-
правової системи. Для його здійснення важливо всебічно дослідити та з’ясувати
особливості впливу окремих чинників на ефективність діяльності суду.
Передбачений чинними Конституцією та Законом України “Про судоустрій України”
[1] суд присяжних потребує законодавчого закріплення правил їхньої участі в
судовому процесі. Обґрунтування змісту цих правил не може бути достатнім без
аналізу не лише діяльності аналогічних судів у розвинутих країнах світу, але й
власного історичного досвіду, який має Україна.
Історія суду присяжних царської Росії за судовими Статутами 1864 р., що діяв і
на території України, досліджена ще недостатньо. Історія суду присяжних в Росії [2]
стосується його організації, складу та діяльності за обмежений період (1866–1883).
Вона не описує проблему участі присяжних засідателів у судовому процесі, їхні
обов’язків та прав тощо. Ще менш досліджені питання діяльності присяжних
засідателів у судах, що функціонували на території України. У монографії
П.Ф. Щербини [3] висвітлені лише загальні відомості про цей суд. Питання ж участі
присяжних засідателів у судовому процесі не розглянено.
Мета пропонованої статті – з’ясувати та проаналізувати зміст правил, що
регламентували участь присяжних засідателів у судовому процесі.
За Судовими статутами 1864 р., участь присяжних засідателів у судовому процесі
регулювалася Статутом кримінального судочинства. Провадження справ в окружних
судах регламентувалося десятьма главами: 1) про порядок починання справ в
окружних судах; 2) про приготування до суду розпорядженнями; 3) про склад
присутності для судового засідання; 4) про управління ходом справ у судовому
засіданні; 5) про умови провадження справ у судових засіданнях; 6) про дії, що
супроводжують відкриття судового засідання; 7) про порядок провадження судового
слідства; 8) про завершальні дебати з судового слідства; 9) про порядок
постановлення і оголошення вироку; 10) про протоколи судових засідань [4]. У
кожній з них, окрім загальних правил провадження справ, йшлося про особливості
процесу за участю присяжних засідателів.
Особливістю справ за участю присяжних засідателів стало те, що до початку
судового провадження обов’язково мало бути проведено попереднє слідство, що не
було обов’язковим для справ, які розглядалися без участі присяжних [4, с. 253].
Під час приготування до судового розгляду регламентовано термін початку та
порядок формування чергових і запасних списків присяжних для участі у судовому
засіданні. Списки формувалися за три тижні до початку судового засідання. Порядок
формування був таким: голова суду виймав із двох окремих скриньок, де були картки з
іменами чергових і запасних засідателів, відповідно, тридцять шість карток. Імена з них
вносили до двох особливих списків, що їх скріплював секретар і підписували судді.
Присяжних засідателів, вибраних на підставі жеребкування, повідомляли повісткою.
Список справ, що мав розглядатися за участю присяжних засідателів, опубліковували у
губернських відомостях не пізніше як за два тижні до початку кожного періоду
засідань. Кожному підсудному за три дні до початку судового засідання сповіщали
іменний список суддів, прокурора та присяжних засідателів [4, с. 256].
Щодо управління ходом справ у судовому засіданні, то Статутом визначалися
повноваження голови суду стосовно участі засідателів. Зокрема, голова суду був
зобов’язаний стежити за тим, щоб присяжні використали всі засоби для ґрунтовного
розгляду справи, а також за їхньою вимогою мав у доступні терміни давати необхідні
пояснення. Водночас він повинен був у проміжках між судовими засіданнями
забезпечити усунення зовнішнього впливу на присяжних, який би міг стати основою
їхньої упередженості. В особливо важливих справах голова суду мав право створити
умови для усунення будь-яких стосунків присяжних зі сторонніми особами,
запропонувати їм для відпочинку окремі кімнати в приміщенні суду.
Умови провадження справ у судових засіданнях за участю присяжних мали ту
особливість, що з дозволу голови суду до розгляду справ, які відбувалися за
зачиненими дверима, допускали чергових присяжних, які не входили до складу суду.
Після того як голова оголошував суду про завершення, дебатів двері відчинялись і всі
подальші судові дії, починаючи з пояснень голови суду, відбувалися публічно.
Присяжні засідателі мали право вимагати відновлення дій або продовження судового
слідства від самого початку. Якщо судове засідання переривали і після перерви був
змінений склад присяжних засідателів, то його продовження мало починатися від
самого початку [4, с. 260].
Відкриття судового засідання за участю присяжних засідателів відбувалося
поетапно. Насамперед голова суду інформував присутніх про те, чи всі запрошені
засідателі з’явилися до суду. Якщо кількість засідателів була менша від тридцяти
осіб, то голова суду повинен був поповнити їх штат на підставі жеребкування з числа
запасних засідателів. Перед початком розгляду кожної справи голова суду подавав
списки засідателів спочатку прокуророві або приватному обвинувачеві, а потім
підсудному. Прокурор або приватний обвинувач мали право без пояснення причини
викреслити зі списку (відхилити) до шести засідателів. Підсудний мав змогу
викреслити таку кількість засідателів, щоб у списку залишалося не менше ніж
вісімнадцять осіб. Якщо підсудних було декілька, то вони відхиляли засідателів на
підставі взаємної згоди. Якщо такої згоди не було, то засідателів викреслювали зі
списку на основі рівного розподілу підсудними, чи за більшістю голосів, чи на
підставі жеребкування [4, с. 261].
За списком невідхилених (невикреслених) засідателів на основі жеребкування
формувалися списки комплектних і запасних присяжних засідателів. Комплектних
засідателів мало бути дванадцять, а запасних – двоє. Процедура жеребкування та
формування списків присутності (комплектних і запасних) засідателів була чітко
регламентована.
Згодом присяжні складали присягу. Присяга відбувалася за обрядом
віросповідання присяжного духовною особою. У разі відсутності в місці засідання суду
духовної особи тієї віри, якої був той чи інший засідатель, присягу для нього складав
голова суду. Якщо ж засідатель належав до віросповідання, яке не дозволяло йому
присягати, то він давав урочисту обіцянку, яка відповідала змісту присяги [4, с. 262]. З
метою управління процесом обговорення присяжними обставин злочину та вини
підсудного вони обирали з-поміж себе голову (старшину), який мав бути грамотним.
Перед кожним засіданням голова суду роз’яснював присяжним їхні права,
обов’язки та відповідальність. Під час судового слідства засідателі мали таке ж саме
право, як і судді, оглядати сліди злочину та речові докази, через голову суду ставити
запитання особам, що їх допитували. Засідателі мали право в будь-який момент
судового процесу просити голову суду роз’яснити їм зміст прочитаних у суді
документів, ознаки, якими визначався в законі злочин, що приписувався підсудному,
а також все те, що було для них незрозумілим. Вони мали також право письмово
занотовувати все, що їх цікавило [4, с. 262].
До засідателів було висунуто вимогу без дозволу голови суду не виходити із зали
засідання та не контактувати з особами, що не належали до складу суду. Їм було
заборонено збирати будь-які відомості зі справи поза судовим засіданням. У разі
порушення зазначених вимог присяжного засідателя усували від подальшого
розгляду справи і на нього накладали грошове стягнення від десяти до ста рублів.
Окрім того, якщо його усунення унеможливлювало продовження судового процесу
без виклику до суду інших осіб, то усунутий засідатель мав оплатити потрібні на це
витрати. Присяжні засідателі були зобов’язані зберігати таємницю своїх нарад і не
поширювати інформацію щодо голосування. Недотримання цієї вимоги каралося
грошовим стягненням від десяти до ста рублів [4, с. 263].
У разі визнання вини підсудним до початку провадження судового слідства
присяжні засідателі мали право вимагати цього слідства. Суд був зобов’язаний
приступити до розгляду і перевірки доказів.
Через голову суду присяжні засідателі мали право запитувати підсудного про
обставини справи, що на їхній розсуд були недостатньо роз’ясненими. На їх вимогу
мали бути зачитаними в суді протоколи про огляд, показання, обшуки та виїмки.
Окрім того, на вимогу засідателів, якщо вони вважали, що протокол огляду не мав
законної вірогідності або ж був недостатньо повним, огляд проводили повторно.
Засідателі могли вимагати призначення нового (повторного) огляду або
випробування досвідченими людьми (експертами), а також могли запитувати
досвідчених людей та оглядати речові докази [4, с. 264].
У завершальних дебатах присяжні засідателі виносили постанову щодо пояснень
цивільного позивача про спричинені йому збитки та докази, на яких ґрунтувалися
його вимоги про винагороду. Захисник підсудного повинен був обмежитися
застосуванням у справі лише тих законів, якими визначалася властивість
розгляненого злочину, або за якими підсудний у випадку його засудження міг бути
визнаним таким, що заслуговує поблажливого ставлення [4, с. 267].
Вирок за участю присяжних засідателів виголошували на підставі
запропонованих їм запитань, які мали формулюватися із загальновживаних виразів за
суттєвими ознаками злочину і вини підсудного. Запитання, що ставив суд,
формулювалися письмово, зачитувалися і виправлялися або доповнювалися, згідно з
визначеними судом вагомими зауваженнями сторін. Прикінцево сформульовані
запитання вписували до запитального листа, який підписувався всіма членами суду.
Цей лист вручав голові (старшині) присяжних голова суду, який водночас в усній
формі пояснював засідателям суттєві обставини справи та закони, що належать до
визначення властивостей цього злочину або проступку, а також загальні юридичні
основи щодо судження про силу доказів, наведених на користь або проти підсудного
[4, с_____. 271]. У процесі пояснення голова суду не мав права оприлюднювати власну
думку щодо вини або невинності підсудного, описувати обставини, що не були
предметом судового змагання.
Свої пояснення голова суду завершував нагадуванням засідателям, що вони
повинні визначити вину або невинність підсудного за внутрішнім своїм
переконанням. Це мали обґрунтовувати на підставі обговорення в сукупності всіх
обставин справи. У разі засудження підсудного присяжні засідателі могли, якщо
знаходили для цього достатні аргументи, визнати його таким, що заслуговує на
поблажливе ставлення. Засідателі під час своєї наради були позбавлені доступу до
письмових актів. Якщо ж вони хотіли з’ясувати певні обставини зі справи, то повинні
були обов’язково повертатися до зали засідань [4, с. 271].
Свою нараду присяжні засідателі мали проводити у визначеній для цього кімнаті,
вхід до якої охоронявся. Виходити з цієї кімнати до будь-якої іншої, крім зали суду,
без дозволу голови суду вони не мали права. Під час наради засідателів їх старшина
(голова) повинен був стежити за перебігом наради та розмірковуваннями,
скеровувати їх до сформульованих запитань. Додаткові пояснення засідателі могли
отримати від голови суду з обов’язковою присутністю підсудного. Після завершення
розмірковувань кожен із засідателів повинен був проголосувати за кожне запитання
окремо. Старшина, що збирав голоси, оголошував свою думку останнім. Вголос
підрахувавши голоси, старшина присяжних повинен був оголосити рішення, що
стосувалось кожного запитання зокрема. Рішення кожного присяжного мало
складатися зі ствердного “так”, або заперечного “ні” стосовно кожного окремого
запитання. Окрім того, до цієї відповіді потрібно було додавати слово, що
уточнювало її. Наприклад, на запитання: чи здійснився злочин? винуватий чи
невинуватий підсудний? чи з умислом він діяв? – ствердні відповіді слід було
формулювати так: “так, здійснився”, “так, винуватий”, “так, з умислом”. За умови
наявності різних думок на те чи інше запитання, рішення приймали більшістю
голосів. Якщо ж голоси розділялися порівну, то рішення ухвалювали на користь
підсудного. Старшина присяжних приєднуватися до думки стосовно поблажливого
ставлення для підсудного, якщо шестеро присяжних проголосувало за це:
“підсудний_____, за обставинами справи, заслуговує на поблажливе ставлення” [4, с. 272].
Після відповідей на запитання старшина їх перевіряв і за умови відсутності
суперечностей затверджував своїм підписом. Після цього засідателі поверталися до
зали суду, де старшина вголос зачитував запитання суду та відповіді присяжних.
Запитальний лист передавали голові суду, який на ньому також ставив свій підпис.
Усе це мало відбуватися в присутності підсудного [4, с. 272].
Вироки, винесені за участю присяжних засідателів, були остаточними. Статутом
регламентувалися також структура і зміст протоколів судових засідань. В них мало
бути обов’язково зазначено склад присутності присяжних засідателів, коли справу
розглядали за їхньою участю. У протоколах з таких справ не відображалися покази і
пояснення, що належали не до порядку провадження, а до самої суті справи [4, с. 274].
Окрім того, Статутом кримінального судочинства були регламентовані умови, за
яких присяжні звільнялися від засідання, а також їхня відповідальність. Засідатель
звільнявся судом від засідання, якщо мав на це законні підстави або ж мав певну
причетність до підсудного чи потерпілого, яка була регламентованою.
Передбачалося, що як і суддя, присяжний засідатель може бути відхиленим
учасниками справи в таких випадках: 1) коли присяжний (суддя), його дружина, рідні
по прямій лінії без обмежень, а по бічній – рідні перших чотирьох і свояки перших
трьох ступеней, або усиновлений суддею беруть участь у справі; 2) коли присяжний
(суддя) був у справі судовим слідчим, прокурором або довіреною особою однієї зі
сторін, або ж свідком у справі; 3) коли присяжний (суддя) був опікуном одного із
учасників у справі осіб, або коли ж один з них управляє справами іншого; 4) коли
присяжний (суддя) або його дружина були за законом ближніми спадкоємцями
одного з учасників у справі осіб, або ж мали з одним із них позов [4, с. 257].
Законними причинами неявки присяжних засідателів, окрім хвороби, були:
1) відрядження або особливе доручення по службі; 2) невчасне отримання повістки
про виклик до суду (пізніше ніж за тиждень до відкриття засідання); 3) раптові
випадки, що сталися у господарстві, торгівлі чи промисловості, коли відсутність
господаря могла призвести до неминучого розорення. За безпричинну неявку
присяжного засідателя до суду карали у вигляді: стягнення від десяти до ста рублів
(перше порушення); стягнення від двадцяти до двохсот рублів (друге порушення);
окрім стягнення обсягом від тридцяти до трьохсот рублів, у судовому порядку
присяжного позбавляли права брати участь у виборах і обиратися на посади, що
потребували громадської довіри (третє порушення) [4, с. 261].
На підставі викладеного доходимо таких висновків: 1) Статут кримінального
судочинства досить детально регламентував правила провадження справ у судах за
участю присяжних засідателів; 2) у перших дев’яти главах четвертого розділу цього
Статуту, який мав назву “Про провадження в окружних судах”, було
врегламентовано їхню участь стосовно кожного окремого етапу судового процесу –
підготовчого, судового слідства, судових дебатів, постановлення та оголошення
вироку; 3) регламентування процесу формування комплекту присяжних засідателів,
які безпосередньо були учасниками судового процесу, унеможливлювало
суб’єктивний вплив на штат засідателів; 4) система регламентованих правил щодо
провадження справ за участю присяжних засідателів була максимально скерованою
на об’єктивний їх розгляд; 5) провадження справ за участю присяжних засідателів
потребувало як від прокурора, так і захисника вміння у зрозумілій формі довести до
засідателів зміст та аргументованість своїх обґрунтувань; 6) голова суду мав
виконувати низку додаткових функцій щодо формування комплекту присяжних,
приведення їх до присяги, роз’яснень та нагляду за дотриманням ними правил
поведінки, що вимагало від нього додаткових знань та вмінь; 7) структура Статуту,
на наш погляд, хибувала розпорошеністю статей, що регламентували правила
провадження справ за участю присяжних засідателів.
Виконане дослідження, як видається, є важливою підставою розроблення правил
участі присяжних засідателів у судовому процесі для сучасної Української держави.
Перспективними вбачаються подальші дослідження змін правил участі присяжних
засідателів у судовому процесі та їх причин, які були характерними для України
наприкінці ХVІІ – початку ХІХ століть.
1. Про судоустрій України: Закон України. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 64 с.
2. Афанасьев А.К. Суд присяжных в России (организация, состав и деятельность в 1866–
1885 годах.): Автореф. дис…. канд. ист. наук. – М.: Моск. госуниверситет, 1979. –
22 с.
3. Щербина П.Ф. Судовая реформа 1864 года на Правобережной Украине. – Львов:
Вища школа, 1974. – 190 с.
4. Полное собрание законов Российской империи: Собрание второе. – Санктпетербург:
Типографии ІІ Отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии. – 1867. – Т. ХХХІХ.