Тема 10.

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 

1. Самоактуалізація особистості. Педагогічне спілкування як діалог.

2. Стилі і моделі педагогічного спілкування як вияв характерних особливостей взаємодії. Моделі спілкування педагога.

3. Майстерність спілкування в процесі лекційного викладу матеріалу. Монолог як прихований діалог.

1. Самоактуалізація особистості. Педагогічне спілкування як діалог.

Педагогічне спілкування − це професійне спілкування викладача з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.

Стадії педагогічного спілкування: моделювання майбутнього спілкування; початок взаємодії; корекція і уточнення прийомів впливу, вербальне та невербальне спілкування; керування спілкуванням і корекція; аналіз здійсненої системи спілкування; моделювання майбутньої діяльності. «Мистецтво і майстерність виховання полягають у тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо...» (В.Сухомлинський).

Функції педагогічного спілкування:

інформаційно-комунікативні;

регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);

афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).

Прояв функцій спілкування на різних етапах навчально-виховного процесу.

2. Стилі і моделі педагогічного спілкування як вияв характерних особливостей взаємодії. Моделі спілкування педагога.

Стиль педагогічного спілкування – прояв педагогічної техніки (методики) у взаєминах. Залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції.

За В.Кан-Каликом, структура професійно-педагогічного спілкування включає:

прогностичний етап (моделювання майбутнього спілкування з аудиторією);

комунікативний етап (організація спілкування на початку навчально-виховного заходу − комунікативна атака);

3) управлінський етап (безпосереднє спілкування протягом навчально-виховного заходу);

4) заключний етап (аналіз перебігу спілкування та його результатів і внесення відповідних корективів у модель майбутнього спілкування).

Класифікація: демократичний, авторитарний, ліберальний, змішаний стилі.

Характер спілкування вихователя з вихованцем визначає основні стилі його роботи – авторитарний, демократичний і ліберальний.

Авторитарний стиль характеризується жорсткою формою управління взаємодією учасників навчально-виховного процесу за допомогою наказів, вказівок, інструкцій тощо. Цей стиль із точки зору гуманізації та демократизації європейської і світової освіти вважається абсолютно неприйнятним, оскільки   порушує   права   особистості.   Європейські вчені дійшли таких висновків:

– авторитарний стиль дає змогу підтримувати високий рівень дисципліни та результативності навчального процесу, проте лише за умови постійного демонстрування влади викладача;

– зовнішні показники дисциплінованості та конформності студентів не завжди є виявом злагоди, а внутрішній психічний конфлікт, підґрунтям якого є притлумлений протест проти диктату викладача, часто сублімується в різноманітні форми девіантної та антисоціальної поведінки молодої особистості.

• Демократичний стиль виявляється в опорі педагога на навчальний  колектив, у намаганні зацікавити вихованців навчально-пізнавальною діяльністю, заохоченні їхньої ініціативи та самостійності. Пропонують три головні умови підтримання викладача демократичних взаємин зі студентами:

– викладач є зразком, прототипом дорослості, гідною моделлю для самоідентифікації студентів;

– викладач виконує скоріше функцію арбітра, ніж судді, він не перешкоджає формуванню позитивного «Я-образу» студента й уникає засудження незадовільних вчинків «із висоти кафедри»;

– викладач допомагає молодим людям усвідомлювати власні дії, обмірковувати їх і передбачати можливі наслідки.

Існує й інша класифікація: активно-позитивний, ситуативний, пасивно-позитивний, пасивно-негативний, активно-негативний.

Найбільш оптимальний і водночас найскладніший стиль, безперечно, − демократичний.

Також можна визначити стилі ставлення педагога до колективу: стійко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий, ситуаційно-негативний, стійко-негативний.

На основі стилю роботи і ставлення педагога до колективу виокремлюють такі стилі педагогічного спілкування:

– спілкування  на основі  захоплення спільною творчою діяльністю;

– спілкування на основі дружнього ставлення;

– спілкування-дистанція;

– спілкування-залякування;

– спілкування-загравання.

Стиль спілкування визначає три типи викладачів: «проактивний», «реактивний» і «надактивний». Перший – ініціативний в організації спілкування, індивідуалізує свої контакти з вихованцями, його настанова змінюється відповідно до досвіду. Він знає, чого хоче, і розуміє, що в його поведінці сприяє досягненню мети. Другий – також гнучкий у своїх настановах, але внутрішньо слабкий. Не він особисто, а вихованці диктують характер його спілкування з навчальним колективом. У нього розпливчасті цілі та відкрито пристосувальна поведінка.  Третій – схильний до гіпертрофованих оцінок своїх учнів і вибудовування нереальних моделей спілкування. На його думку, коли студент активніший від  інших – він бунтар і хуліган, а коли пасивніший – ледар і нероба. Видумані ним же оцінки змушують такого педагога діяти відповідним чином: він час від часу впадає в крайнощі, підпорядковуючи своїм стереотипам реальних студентів.

Такт (доторкання) – норма прояву моральності в спілкуванні. Педагогічний такт – форма функціонування педагогічної етики, норма моральної поведінки викладача.

Вимоги педагогічного такту: максимум інформації про педагогічну ситуацію; уміння оцінювати ситуацію; урахування особливостей студентів, об’єктивні і суб’єктивні обставини тощо; передбачати ефективність результату, наслідки впливу; особлива чуйність до «конфліктних» студентів; витримка, об’єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; «... викладачі, повинні розвивати, поглиблювати в своїх колективах педагогічну етику, стверджувати гуманний початок у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного педагога» (В.Сухомлинський).

Вимоги до культури педагогічного спілкування:

виправдовувати довіру держави, суспільства;

дотримуватися педагогічної етики;

поважати людей;

бути готовим до діалогу з людиною у кожній ситуації;

- розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну   культуру спілкування.

Правила спілкування:

єдність слова і справи;

вимогливість до себе та інших;

3) зібраність у справах, вчинках, словах;

чесність, обов’язок, педагогічна і громадська відповідальність;

увага, чуйність, терпіння, наполегливість;

самоаналіз ефективності педагогічного впливу;

самокритичність, вміння виправляти власні помилки;

8) педагогічний оптимізм, відвага в педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.

Розвиток комунікативних здібностей:

соціальної перцепції (розуміння стану людини);

мускульної мобільності, зібраності; керування психічним й емоційним станом;

- ініціативності (зовнішній вираз, мовлення, комунікативна атака, створення умов позитивного спілкування);

- застосування прийомів вербального впливу (тональність, темп, емоційність, виразність, образність);

- використання невербальних засобів спілкування (міміка, жести,  пантоміміка);

вміння «подати» себе в спілкуванні;

організація і творчий розвиток спілкування;

мудре оптимістичне прогнозування й аналіз тощо.

Шляхи вдосконалення культури спілкування: ознайомлення з психолого-педагогічною літературою, спостереження, спеціальні вправи, постійне спілкування, громадська активність, розвиток педагогічних, комунікативних, ораторських здібностей, удосконалення загальної культури.

Заповіді педагогічного спілкування:

Відносини зі студентами – фундамент діяльності педагога.

У спілкуванні виходити з мети, завдань виховання, інтересів студентів.

Орієнтуватись на співрозмовника.

Не обмежуватися інформацією, аналізувати мотиви.

5. Усвідомлювати психологічну атмосферу (співпереживати).

Самокритичність. Не жалітися на тих, кого навчаєш.

Уміти слухати і поважати співрозмовника.

Тактовність. Взаємність у спілкуванні.

Динаміка, розвиток, ініціативність у спілкуванні.

10. Уникати моралізму та негативних установок спілкування.

Виключати «голу» критику. Вчасно похвалити чи пожурити. «Не
бійтесь бути ласкавими» (В.Сухомлинський). Частіше посміхатись, схвалювати,
заохочувати.

Розвивати комунікативну пам’ять, уяву, увагу, загальну культуру.

3. Майстерність спілкування в процесі лекційного викладу матеріалу. Монолог як прихований діалог.

Особливе місце в педагогічній техніці посідає мова педагога, яка має бути докладною, ясною, образною і водночас – конкретною і змістовною. Володіння мовою – це велике мистецтво. Техніку мови педагога можна підсилювати за допомогою правильного дихання, поставлення голосу, дикції та ритміки. Класичним прикладом цього є досвід А. Макаренка. Усім відомі його слова: «Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити «Іди сюди» з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, у постаті й у голосі. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не почує того, що треба». Він уважав, що педагог повинен так спілкуватися, щоб вихованці відчули в його словах волю, культуру, особистість.

В. Сухомлинський розробив своєрідний кодекс мовлення педагога. На його думку, слово педагога не може бути брутальним і нещирим: «Я вірю в могутню, безмежну силу слова вихователя. Слово − найтонший і найгостріший інструмент, яким ми, вчителі, повинні вміло торкатися сердець наших вихованців...

Виховання словом − найскладніше, найважче, що є в педагогіці ... Слово вчителя я вважаю найнеобхіднішим і найтоншим дотиком людини, яка переконана у правоті й красі своїх поглядів, переконань, світогляду, до серця людини, яка прагне бути хорошою». Тому на викладача покладено обов’язки не тільки учасника діалогу, а й організатора, творця його.

Вислів «мовлення викладача» здебільшого вживають, коли говорять про усне мовлення (на відміну від письмового в педагогічній діяльності). Під усним мовленням розуміють як сам процес говоріння, так і результат цього процесу – усні вирази.

Мовлення викладача пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні. Можна говорити про професійні особливості мовленнєвої діяльності педагога, а саме:

а) викладач спеціально організовує цю діяльність, керує нею залежно
від умов педагогічного спілкування;

б) кінцевим результатом такої діяльності є досягнення гуманістично
спрямованої мети, пов’язаної із вихованням тих, хто навчається;

в) добір мовних і мовленнєвих засобів здійснюється залежно від
потреб, завдань взаємодії викладача зі студентами; їх ефективність прогнозується;

г) мовленнєва діяльність педагога в реальній ситуації спілкування
будується на відтворенні (рефлексії) стану, поведінки, реакції студентів, вона
регулюється змістом зворотної інформації, яку отримує викладач;

ґ) мовлення викладача є предметом його педагогічного аналізу й самоаналізу, постійного самовдосконалення.

Мовлення викладача реалізується у двох різновидах − у монолозі (монологічне мовлення) і в діалозі (діалогічне мовлення). Форми цього мовлення різноманітні. Найпоширенішими є наукова лекція, коментар, пояснення (правил, законів, термінів тощо), розгорнуті оцінні судження (мотивація оцінки знань, поведінки, позааудиторної діяльності студентів). Діалогічне мовлення викладача широко представлене в різного роду видах спілкування зі студентами (заліки, іспити, практичні заняття, консультації тощо), що будуються у вигляді запитань і відповідей.

Особливе значення у процесі педагогічного спілкування набуває майстерність спілкування в процесі лекційного викладу матеріалу. Основне завдання лектора полягає не лише в передачі інформації, а й у залученні до аналізу об’єктивних протиріч розвитку наукових знань і способів їх вирішення. Зміст проблемних лекцій відображає новітні досягнення науки і передові технології. Навчальні проблеми за своєю складністю для студентів доступні й ураховують їхні пізнавальні можливості. За сучасних умов зміна орієнтацій у вихованні принципово пов’язана з опануванням педагогом майстерності ведення діалогу. Діалог педагогічний − це дія у педагогічному процесі, яка дає кожному партнерові можливість самовираження у спілкуванні.

Діалогічне педагогічне спілкування – це тип професійного спілкування, що відповідає критеріям діалогу, забезпечуючи суб’єкт – суб’єктний принцип взаємодії педагога та тих, хто навчається.

Залежно від методичного задуму будуються лекції діалогового типу. Діалогове спілкування відбувається між лектором і студентами, що є необхідною умовою розвитку творчого мислення й активізації пізнавальної діяльності студентів. Діалогове спілкування можна здійснити за таких умов:

- викладач вступає в контакт зі студентами не як «законодавець», а як співрозмовник, що хоче поділитися з ними своїми знаннями, досвідом;

- викладач не лише визнає право студента на власні судження, а й зацікавлений у них;

- матеріал лекцій будується за принципом обговорення шляхів вирішення  навчальних проблем із різних точок зору;

- викладач демонструє способи вирішення об’єктивних протиріч у науці;

- контакт зі студентами будується таким чином, щоб підвести їх до самостійних висновків, зробити учасниками процесу підготовки, пошуку і знаходження шляхів вирішення протиріч, створених самим викладачем;

- викладач ставить запитання і стимулює самостійний пошук відповіді на них.

Наступний елемент педагогічної техніки − це вміння педагога управляти як своїм психічним станом, емоціями та настроєм, так і вихованців. Педагог повинен створити таку духовну, інтелектуальну та емоційну обстановку під час спілкування, де панувала б атмосфера довіри, добра, людяності. Бути природним, щирим, водночас дотримуватися позиції «поза перебування» у спілкуванні (М.Бахтін) – ознака майстерності в педагогічній взаємодії.