Тема 9.

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 

1. Формування професійної культури сучасних спеціалістів.

2. Професійне самовиховання педагога. Педагогічний контакт як досягнення взаєморозуміння, спільних поглядів і взаємодії у вирішенні педагогічних завдань. Рольові позиції педагога у контакті.

1. Формування професійної культури сучасних спеціалістів.

У формуванні особистості педагога є два головних аспекти – професійний і культурний. Вищий навчальний заклад покликаний давати не тільки знання,  а й формувати особистість, індивідуальність. Культурний педагог − це не взірець формально-етикетної шляхетності, а інтелігентна людина за своєю найвищою духовною сутністю із творчим і гуманним способом світобачення і світосприймання. Саме культура є підґрунтям формування особистості викладача, який, зі свого боку, здатний виховувати особистість. Тільки у культурному середовищі можуть формуватися спеціалісти, здатні вільно і широко мислити, створювати інтелектуальні цінності, яких завжди потребує суспільство і вища школа зокрема.

Головним джерелом культури є діяльність людини. Культура включає в себе способи і результати діяльності людини, культура також розглядається як механізм, що регламентує і регулює поведінку та діяльність людини, оскільки людина є її носієм і ретранслятором, культура – специфічно людський спосіб буття, який визначає весь спектр практичної і духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою. Отже, людина культури – це гуманна особистість, яка володіє творчими здібностями, віддана своїй справі, захоплена нею, така людина мислить альтернативно, це незалежна особистість, здатна до самовизначення у світі культури. Духовна культура є епіцентром особистості. Духовність і духовна культура є підґрунтям професійної культури спеціаліста, яке знаходить своє відображення у професійній діяльності. Професійна культура розглядається як певний ступінь оволодіння професією, тобто способами і прийомами вирішення професійних завдань на основі сформованості духовної культури особистості. Отже, можна простежити такий ланцюжок: духовна → професійна → педагогічна культура. Виділення педагогічної культури, однієї з найважливіших складових суспільства, зумовлена специфікою педагогічної діяльності викладача, спрямованої на формування особистості, здатної у майбутньому відтворювати й збагачувати культуру суспільства.

Встановлено, що педагогічна культура діалектичне пов’язана з усіма елементами особистісної культури: моральною, естетичною, розумовою, правовою, політичною, екологічною та ін., оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, їх складовою і в той же час включає їх у себе.

У навчально-виховному процесі вищого навчального закладу головним засобом передачі культури, духовних цінностей є неповторна індивідуальність викладача як носія культури і суб’єкта міжособистісних стосунків з унікальною особистістю студента, яка постійно змінюється і збагачується. Оскільки об’єктом педагогічної діяльності є особистість, то вона будується за законами спілкування. Антуан де Сент Екзюпері називав спілкування найбільшою розкішшю на світі, але для педагога спілкування − це професійний обов’язок. З одного боку, культура неможлива без спілкування, з іншого ж – гуманістичний зміст спілкування, людяність стосунків є найбільш повним вираженням культури. Педагогічна культура викладача є феноменом вияву викладачем власного «Я» у професійно-педагогічній діяльності.

Отже, складові педагогічної культури – науковий світогляд, наукова ерудиція, духовне багатство, педагогічна майстерність, педагогічні здібності, природно-педагогічні людські якості, педагогічна техніка (культура зовнішнього вигляду, культура мови, культура спілкування, педагогічна етика, педагогічний  такт), прагнення до самовдосконалення. Як писав Адольф Дистервег, «як ніхто не може дати іншому того, що не має сам, так не може розвивати, виховувати й навчати той, хто сам не розвинений, не вихований, не освічений».

2. Професійне самовиховання педагога. Педагогічний контакт як досягнення взаєморозуміння, спільних поглядів і взаємодії у вирішенні педагогічних завдань. Рольові позиції педагога у контакті.

а) Самовиховання викладача.

Самовиховання – це формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети.

Для педагога робота над собою – необхідна передумова набуття і збереження професіоналізму. Це цілеспрямований процес, він є продовженням професійного виховання, коли майбутній викладач з об’єкта виховного впливу („Я – студент, хай мене вчать”) перетворюється на суб’єкт організації власної життєдіяльності („Я – майбутній спеціаліст, готую себе до цього”): самостійно обирає мету самовдосконалення, постійно аналізує здобутки професійного зростання, займається самоосвітою. Без такої роботи розвитку власної майстерності не уявляли собі навіть найталановитіші педагоги. А. Макаренко неодноразово наголошував: «Майстром може стати кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам працюватиме»; «Кожен з вас, молодих педагогів, буде неодмінно майстром, якщо не покине нашої справи, а наскільки він оволодіває майстерністю, – залежить від власної наполегливості».

З чого починається самовиховання вчителя, викладача, педагога ? З усвідомлення різниці між уявленням про себе як майбутнього професіонала і реальними можливостями.

Мотивом – збудником роботи над собою є розуміння невідповідності між «Я-реальним» та «Я-ідеальним». Це можливо в тому разі, якщо у майбутнього викладача є професійний ідеал і здатність до самопізнання.

Самопізнання як процес цілеспрямованого отримання інформації про розвиток якостей своєї особистості – складна психологічна дія, якої треба спеціально вчитися. «Пізнай себе – і ти пізнаєш світ», – говорили древні мудреці, підкреслюючи важливість і складність цього процесу.

Яким чином людина пізнає себе? Через самоспостереження, самоаналіз, самооцінювання, самопрогнозування.

Самоаналіз – аналіз свого внутрішнього світу, своєї діяльності; полягає у зіставленні того, що планувалося, з тим, що зроблено або могло бути зроблено, у виокремленні певних рис, якостей для докладного вивчення. Здійснюючи самоаналіз, викладач критично оцінює себе: успіхи спілкування на лекціях та практиках у вищій школі, бере до уваги свій попередній досвід, дивиться на себе очима своїх студентів, інших викладачів. Констатація різних позицій щодо окремих якостей особистості і професійної позиції у цілому (ставлення до людини, відповідальність, ініціативність, здатність впливати на інших тощо) дає уявлення про реальну перспективу розвитку, яку слід сприймати неупереджено. На підставі самоаналізу формується самооцінка як компонент самосвідомості, що містить поряд зі знанням про себе оцінку своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Важливою є вимога до самооцінки – її адекватність реальному рівневі розвитку. Небажана як завищена, так і занижена самооцінка. Крім здійснення аналізу й оцінки, слід уявити результат у певних ситуаціях діяльності, розробляючи можливі варіанти поведінки, а також передбачаючи можливий ефект діяльності. Таке самопрогнозування як відображення у свідомості «Я – у майбутньому» доповнює картину самопізнання характеристикою особистості з урахуванням життєвих планів.

Отже, початок самовиховання викладача можливий за потреби у нього змінити позицію студента на позицію спеціаліста, за потреби у самовдосконаленні. Професійний ідеал у зіставленні з розумінням своїх можливостей спонукатиме до вдосконалення. Обмірковуючи свій шлях до ідеалу, аналізуємо поелементно наші реалії, обираючи для активного впливу риси професійного обличчя, які потребують розвитку. Так, зробивши на підставі аналізу висновок, що найневідповіднішою рисою у нашій професійній характеристиці є невпевненість у собі, яка дестабілізує поведінку на людях, гальмує активність, ми повинні усвідомити, визнаючи цю рису в собі і відчути своє ставлення до поведінки, обтяженої невпевненістю. Самопрогнозування як вироблення установки на самостійну роботу накреслить нам картину зміни нашої поведінки і ставлення. Усе в комплексі може бути поштовхом до послідовної роботи над собою: пошуку шляхів, засобів самовиховання та організації досвіду опадання різними прийомами подолання негативного стану.

Як бачимо, головне у викладача − потенціал його здібностей, цінностей, чи є в нього за словами В.Сухомлинського, спрямованість на людину, здатність поважати і любити іншого, бути природним, щирим, через правильну контактну взаємодію.

Контакт у педагогічному спілкуванні – це особливий стан єднання педагога та студентів, який характеризується взаєморозумінням, співпереживанням, готовністю до взаємодії.

Ознаками того, що в процесі спілкування у викладача є контакт зі студентами, є:

- взаємне особисте сприйняття викладача і студентів, відкритість у стосунках і відвертість у висловлюваннях;

- згода з головними змістовими положеннями взаємодії: сприйняття думок педагога та студентів, як значущих, розвиток їх у подальшому спілкуванні;

- єдність оцінних суджень;

- наявність емоційного резонансу;

- збереження інтересу до подальшої взаємодії;

- високий рівень контакту очей у бесіді;

- узгодженість поз, міміки та інтонації у спілкуванні.

Досягнення контакту як психологічної згоди можливе за умови, коли педагог вибирає доцільну рольову позицію, що приймається партнером у конкретній ситуації. Позицією у спілкуванні називатимемо стійку усвідомлену сукупність ставлень викладача до студентів, що реалізуються в процесі взаємодії.

Глибше усвідомити позицію у спілкуванні дає змогу, за визначенням відомого педагога В.Кан-Калика, театральна педагогіка (наприклад, пристосування, прибудова).

Пристосування в педагогічному спілкуванні розглядається як система прийомів (психологічних, мімічних, пантомімічних, мовних, рухових тощо) для організації структури спілкування, адекватної завданню, що вирішується.

Прибудова – мимовільне пристосування людиною свого тіла для впливу на зовнішній об’єкт, що підпорядкувати його своїм потребам. Отже, прибудова стає зовнішнім виявом рольової позиції у контакті.

Урахування рольової позиції викладача особливо важливе в організації індивідуальної бесіди. Брак контакту через неузгодженість настанов у взаємодії руйнує атмосферу взаємосприйняття і перекреслює можливість подальшого продуктивного спілкування.