Тема 7.

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 

1. Виховання та навчання як єдиний цілісний педагогічний процес.

2. Педагогічна техніка. Критерії майстерності використання педагогічної техніки.

3. Майстерність невербальної поведінки педагога.

Виховання та навчання як єдиний цілісний педагогічний процес.

«Виховання» і «навчання» в сучасній педагогічній науці самостійні терміни, тому що розкривають різні сфери педагогічної діяльності. «...Методика виховної роботи має свою логіку, порівняно не залежну від логіки роботи освітньої. І те, й інше − методика виховання і методика освіти, – на мою думку, становлять два розділи, більш чи менш самостійні розділи педагогічної науки. Зрозуміло, ці розділи повинні бути органічно пов’язані. Зрозуміло, всяка робота є завжди роботою виховною, але зводити виховну роботу до освітньої я вважаю неможливим», − писав А. Макаренко. Навчання – це процес опанування підростаючими поколіннями знань, навичок та вмінь, набуття професійно важливих якостей. Результатом завершеного навчання є отримання певної освіти. Відповідно, освіта буває загальною, професійно-технічною, середньою, вищою, професійною. Проблеми навчання досліджує й обґрунтовує дидактика.

Навчання, один із найважливіших компонентів вихованості людини, − фактор формування особистості, але не визначальний. Часто освічена, з багатим запасом знань людина є досить невихованою і явно відштовхує від себе оточуючих. Про це влучно сказав російський невропатолог, психіатр і психолог В. Бехтєрев: «Якщо освіта спрямована на примноження людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, то виховання розвиває розум людини, привчаючи її до синтезу й аналізу, воно слугує облагородженню душевних почуттів і формуванню та зміцненню її волі. Звідси зрозуміло: якою б освіченою не була людина, та коли розум її не відзначається певною гнучкістю, якщо почуття її залишилися на рівні глибокого егоїзму, якщо вона, зрештою, не має і волі, то вся її освіченість з погляду загальної користі буде лише баластом, і не більше. Якщо, з іншого боку, людина з освітою протягом свого розвитку отримує невідповідне спрямування почуттів і волі, то її освіченість може стати лише засобом задоволення особистих бажань і в цьому розумінні слугуватиме лише формуванню шкідливого члена нашого суспільства».

Отже, виховання є процесом підготовки людини до сьогоднішньої та майбутньої життєдіяльності. Педагогічна категорія «виховання» вживається у педагогічній науці в чотирьох значеннях:

у широкому соціальному − це виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який має не лише позитивну спрямованість. Дійсність містить конфлікти і протиріччя; тут особистість набуває не тільки позитивного соціального досвіду, але і негативного;

у широкому педагогічному − це виховна діяльність різних освітньо-виховних систем, які керуються педагогічними теоріями;

у вузькому педагогічному − це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення певних виховних цілей;

у гранично вузькому − це розв’язання педагогом конкретної індивідуальної проблеми виховання або перевиховання.

Виховання як педагогічна категорія має три суттєвих ознаки: цілеспрямованість, яка передбачає наявність певного взірця, соціально-культурного ідеалу; відповідність процесу виховання певним соціально-культурним цінностям; наявність певної системи організованих виховних впливів; гуманність, яка передбачає орієнтацію у вихованні на загальнолюдські цінності; цілісність, неперервність і тривалість, тобто виховання має зачіпати всі сфери психіки людини, творчо формувати і всебічно розвивати їх протягом всього життя. Для реалізації цих ознак виховання має бути комплексним, планомірним і організованим.

Виховання − це процес цілеспрямованої, систематичної, організованої і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери вихованця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних рис для формування його особистості.

Із цього визначення зрозуміло, що об’єктами виховного впливу є: свідомість і підсвідомість вихованця, його мотиваційна, емоційно-почуттєва і вольова сфери, навички та звички вихованої поведінки в умовах повсякденної та професійної діяльності, самовдосконалення.

Отже, мотиви є спонукальною силою дій і вчинків вихованця. Основним смислом і провідною ідеєю всієї виховної роботи має бути формування і постійний розвиток у вихованців мотивації до творчого самовдосконалення позитивних рис своєї особистості й нівелювання негативних.

Серед мотивів навчання виділимо мотиви пізнавального інтересу і мотиви обов’язку та відповідальності. Мотиви інтересу виявляються в прагненні студента глибше проникнути в суть явища, що вивчається. Мотиви обов’язку пов’язані насамперед з усвідомленням суспільної й особистої необхідності у зв’язку з майбутньою професією.

До мотиваційних якостей особистості вихованця належать потреби, прагнення, переконання, мотиви та мотивації, цілі та ідеали його життєдіяльності.

Виховання має стосуватися всіх сфер особистості вихованця: інтелектуальних, емоційно-почуттєвих, вольових, мотиваційних, фізичних, психофізіологічних тощо.

Вищевикладене свідчить про те, що предметом виховного впливу має бути особистість вихованця з усіма її складовими: біологічними, психічними та соціальними. На цьому базуються основні напрями виховання: професійне чи трудове, національне, розумове, моральне, екологічне, естетичне, фізичне тощо.

Ідеал виховання − це громадянин України, збагачений загальнолюдськими та національними цінностями, який керується у своїй діяльності вимогами загальнолюдського й національного етикету, спроможний діяти творчо в сучасних умовах, це справжній патріот, який дбає про свою честь і гідність. Упровадження у виховну практику цього ідеалу передбачає одночасний розвиток інструментальних і мотиваційних якостей особистості вихованця. Вихованець, який не має мінімуму інструментальних (певних професійних знань, навичок і вмінь), неспроможний повноцінно адаптуватися до професійної діяльності.

Закони виховання дають можливість з’ясувати сутність виховного процесу, відбивають його об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки. Проаналізуємо зміст тих законів, які проявляються в більшості освітньо-виховних систем.

• Закон соціальної зумовленості цілей, змісту, принципів, методів виховання виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу виховання.

Звідси випливає така закономірність виховання: найбільш успішно виховання проходить у природному для нього національному середовищі з урахуванням національного менталітету вихованця. «Мова народу кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина; у ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози − весь той глибокий, сповнений думки й почуття, голос рідної природи, який гучно лунає в любові людини до її інколи суворої батьківщини, який виразно відбивається в рідній пісні, у рідних мелодіях, в устах народних поетів», − говорив К.Ушинський.

На основі української мови у вихованців найефективніше формується національна психологія, характер, світогляд, свідомість, самосвідомість та інші компоненти духовності українського народу.

«Хто не знає мови народу, на землі якого він живе, той є або гостем, або наймитом, або окупантом», − зауважував К.Маркс.

• Закон зумовленості виховання характером діяльності та спілкування вихованців з’ясовує співвідношення між педагогічним керуванням і розвитком активності вихованців як суб’єктів самовиховання, між способами організації виховного процесу та його результатами, тобто характер виховної та іншої діяльності вихованців має формувати гармонійно розвинених громадян України, здатних ефективно реалізувати власні життєві настанови. У цьому процесі діяльність і спілкування − важливі фактори формування свідомості та самосвідомості, провідних рис особистості вихованця.

Закон цілісності та єдності процесу виховання виявляє співвідношення частини та цілого у виховному процесі, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів.

Характер майбутньої професійної діяльності вихованців передбачає наявність у них  комплексних духовних та професійних якостей. Через це процес виховання має організовуватись у комплексі, становити як у теоретичному, так і прикладному аспекті суцільну єдність і слугувати основному призначенню – формуванню духовно багатої, національне свідомої, професійно розвиненої особистості вихованця − громадянина України, позитивним ставленням до планети Земля, до усього людства, до іншої людини і до самої себе.

Отже, виховання − це цілеспрямований та організований процес формування особистості. Як загальна абстрактна категорія виховання відображає об’єктивний, конкретно-історичний процес – рух відношень, спілкування, діяльності в суспільстві, завдяки якому здійснюється наступність між поколіннями.