Тема 5.

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 

1. А . Методи навчання. Типологія методів навчання.

Б. Засоби навчання.

2. Принципи модульної технології.  Дистанційні технології навчання.

3. Критерії та норми оцінки знань і вмінь. Критерії якості навчання (різновиди контролю: модульний, тестовий, рейтингове оцінювання навчальних досягнень студентів).

4. Діагностування й оцінювання знань, умінь та навичок студентів (різновиди контролю: модульний контроль, тестовий контроль: види тестів, технологія створення тестових завдань,  вимоги до тестових завдань, переваги і недоліки тестового контролю. Класифікація тестів, організація тестового контролю).

1.А. Методи навчання. Типологія методів навчання.

Методи навчання − це упорядковані способи взаємопов’язаної роботи викладача і студентів, спрямовані на розв’язання навчальних завдань і досягнення кінцевої мети навчання.

Метод навчання − це система послідовної взаємодії тих, хто навчає, і тих, що навчаються, спрямована на організацію засвоєння змісту освіти. Загальнопедагогічними функціями методів навчання є освітня, розвиваюча, виховна, мотиваційна, контрольно-корекційна.

Будь-який метод, у тому числі й метод навчання, має розглядатися на теоретичному рівні:

а) як модель діяльності, що проектується особистістю, тобто ідеальне уявлення про можливу й необхідну норму діяльності для досягнення цілі;

б) як уявлення про продукт, що реалізується.

Метод як модель, що проектується суб’єктом його діяльності, вміщує:

а) знання про цілі діяльності, що водночас є знанням про результат діяльності, без такої попередньої цілі діяльність людини не може стати цілеспрямованою, тобто усвідомленим рухом до мети, що дозволяє контролювати відповідність кожного кроку цього руху його загальній меті;

б) знання про необхідний для досягнення мети спосіб діяльності;

в) знання суб’єкта про необхідні й можливі засоби, оскільки діяльність завжди пов’язана із засобами діяльності інтелектуального, практичного або предметного характеру. Засоби й способи діяльності тісно взаємодіють: спосіб діяльності обумовлює мінімально необхідні засоби. Можливі варіації засобів видозмінюють, корегують спосіб діяльності;

г) знання про об’єкт діяльності, оскільки без об’єкта, ідеального або матеріального, діяльності не буває. Знання про об’єкт, його властивості супроводжується в методі неодмінним знанням про зміни об’єкта під впливом діяльності, етапи його перетворення і механізм.

У процесі підготовки фахівців широко застосовуються методи активного навчання. Серед них: дидактичні ігри, кросворди, аналіз конкретних ситуацій, розв’язання проблемних задач, метод «мозкової атаки» (генерування ідей), колективне навчання в малих групах тощо.

Використовуються також словесні методи в поєднанні з унаочненням, адже це дозволяє не лише формувати знання, надавати інформацію, а й забезпечувати сприйняття та засвоєння тем і розділів, які вивчаються, спостереження процесів, моделей, макетів тощо.

Вибір методів навчання викладачі здійснюють залежно від змісту навчання, організаційної форми, конкретної мети заняття на основі дидактичних і методичних знань, власного досвіду тощо.

Методи навчання спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності студента, посилення мотивації в навчанні, стимулювання розумової праці на основі індивідуального підходу до кожного студента.

Сучасні вимоги до фахівця стосуються не тільки його професійної кваліфікації, а й комплексу соціально-психологічних якостей. Психологічна підготовка ґрунтується на принципах активного проблемного навчання з використанням методів і засобів, які здатні збагачувати знання студентів, формувати творче, нестандартне мислення, розвивати пізнавальні інтереси. Якнайповніше реалізувати ці вимоги можна при комбінуванні традиційних, інформативних і нових соціально-психологічних методів, а саме: дискусійних методів, ігрових методів, тренінгу тощо.

Дискусійні методи – це групове обговорення, де об’єктом є приклади з професійної практики тощо.

Ігрові методи − це проектування реальності. Вони можуть бути ділові й рольові. Ділові ігри – засіб навчання спеціалістів різного профілю і формування їх особистісних та ділових якостей. Рольова гра − це соціально-психологічний тренінг, де інтенсифікація досягається не лише впливом викладача, але й пізнавальною захопленістю учасників гри.

Кожний із методів у реальному процесі навчання не проявляється лише в чистому вигляді та ізольовано від інших. Як і різні елементи змісту освіти, методи, віддзеркалюючи внутрішні зв’язки, поєднані між собою. Так, знання виступають не лише в ролі елемента картини світу, але і як засіб діяльності та інструмент пізнавальної і практичної діяльності. Вони є складовою частиною будь-якого способу діяльності як такого, що дається викладачами студентам у готовому вигляді, або ж студенти працюють над цим самостійно.

Це два види застосування знань, у рамках яких є свої рівні. Відтак, для засвоєння знань на різних рівнях їх застосування необхідні також інші методи – репродуктивний, евристичний, дослідницький. Знання, повідомлення викладача в цих методах виступають не як продукт, а як засіб, включений у способи діяльності, тому вони глибше засвоюються, виявляючи свої аспекти. Метод може відігравати як визначальну, так і допоміжну роль, виступаючи засобом реалізації іншого методу. Кожен із методів передбачає особливий вид навчальної діяльності викладача і пізнавальної діяльності студентів, а також веде до специфічного наслідку − засвоєння відповідного йому змісту навчання.

Зазначаємо, що форми реалізації методів навчання можуть бути різними. Так, інформаційно-рецептивний й проблемний виклад можуть здійснюватися за допомогою кіно і телебачення, інших зображувальних засобів, пред’явленням алгоритмів; репродуктивний – передбачає повторення заздалегідь показаних викладачем засобів діяльності (на вербальному й образному матеріалі, практичними діями з предметами і знаковою системою). Евристичний і дослідницький методи навчання включають конструювання, проектування, планування і проведення експерименту, вирішення пошукових завдань.

Традиційні методи навчання не можуть повною мірою задовольнити вимоги, які висуваються до процесу підготовки випускника. Тому важливо зорієнтувати нові педагогічні технології на досягнення головної мети − підготовку висококваліфікованого спеціаліста, застосовуючи вдосконалені традиційні методи навчання та інноваційні освітні технології, комп’ютерні технології.

Б. Засоби навчання.

У процесі підготовки фахівців засоби навчання відіграють велику роль, оскільки використовуються раціонально в поєднанні із сучасними методами навчання, і сприяють більш глибокому засвоєнні студентами навчального матеріалу, скороченню часу, необхідного для вивчення тем, розділів тощо. Використання засобів навчання не повинно порушувати логічної структури й цілісності навчального процесу. Сьогодні, коли застосовуються нові педагогічні технології, збільшується питома вага логічних прийомів викладення і засвоєння знань, традиційна методика стає дещо застарілою. Сучасна педагогічна технологія вимагає, крім традиційних форм унаочнення, використовувати в навчальному процесі комп’ютери, відеофільми тощо. Лекційні аудиторії слід забезпечувати технічними засобами навчання, які поряд з обладнанням та естетичним оформленням мають створювати сприятливі умови як для читання лекцій викладачами, так і для сприйняття, конспектування та засвоєння навчального матеріалу студентами.

Засоби навчання постійно вдосконалюються, адже вони полегшують можливість. Під час лекції доцільно використовувати сучасні технічні засоби навчання, наочно-ілюстративний матеріал, екранні засоби, звукозапис, таблиці та графіки, що ілюструють і доповнюють матеріали лекцій. Відіграє значну роль комплексне використання різних способів донесення інформації до слухачів, а саме: наочні засоби, слайди, моделі, макети й т. ін., адже це посилює увагу та сприймання лекції, активізує розумову діяльність і сприяє кращому засвоєнню матеріалу за умови, якщо засоби навчання не перетворюються на самоціль. Засоби навчання постійно вдосконалюються, адже вони полегшують можливість пізнання дійсності, формування знань і вмінь, емоційного ставлення до дійсності.

Наочність у навчанні сучасні дидакти розглядають як джерело знань, на підставі якого формуються почуттєві уявлення й поняття, що є ілюстрацією до положень, які вивчаються, тобто як опору для абстрактного мислення. Засоби наочності застосовуються при вивченні нового матеріалу, у процесі засвоєння понять, повторення й перевірки знань тощо.

Позитивна роль наочності забезпечується не стільки фактом її застосування, скільки чітким розумінням того, яке навчальне завдання має бути виконане засобами наочності.

До засобів подання інформації належать:

- аудиторна дошка;

- плакати;

- проекційні пристрої із носіями інформації;
                    - телевізійна техніка;

- підручники, посібники та інші навчально-методичні видання;

- роздатковий матеріал.

Засоби лекційної демонстрації і натурного показу – це теж засоби подання інформації, але їх відмінність у тому, що вони можуть одночасно бути і засобами навчання, й об’єктами вивчення. Це дає можливість проводити експеримент, вивчати процеси в динаміці та взаємодії.

Навчальні комп’ютери і тренажери передбачають безпосередній контакт викладачів і студентів у процесі навчання. Комп’ютери необхідно використовувати як у лекційному викладі, так і в позааудиторній самостійній роботі. Крім того, комп’ютери і тренажери використовують для самопідготовки, самоконтролю та при підготовці до заліку, іспиту. Тренажери сприяють формуванню вмінь та навичок і найчастіше використовуються для індивідуальної позааудиторної роботи.

Засоби контролю знань виконують контролюючу функцію і використовуються для поточного, проміжного та підсумкового контролю.

Допоміжні засоби: обчислювальна техніка, довідкові й статистичні накопичувачі, які використовують для скорочення часу студента на допоміжні дії, операції.

Крім засобів навчання, у навчальному процесі використовуються комп’ютерні навчальні програми, електронні видання навчального призначення, аудіо- та відео-навчальні матеріали, комп’ютерні мережі, мережа Іnternet та ін.

Комп’ютерні навчальні програми – програмні засоби навчального призначення, які дають можливість:

індивідуалізувати підхід і диференціювати процес навчання;

контролювати того, хто навчається, діагностувати та виправляти помилки;

- забезпечувати самоконтроль і самокорекцію навчально-пізнавальної діяльності;

- скорочувати час навчання, виконуючи трудомісткі розрахунки на комп’ютері;

- демонструвати візуальну навчальну інформацію;

- моделювати й імітувати процеси та явища;

- проводити експерименти, досліди в умовах віртуальної реальності;

-  підвищувати мотивацію та цікавість до навчання, використовуючи  ігрові ситуації; допомагати в прийнятті оптимальних рішень.

Електронні видання навчального призначення відрізняються від інших варіантів навчальних видань тим, що передбачають дещо іншу організацію навчального матеріалу, наявність інтерфейсу, гіпертексту, мультимедіа тощо.

Переваги електронних видань:

- компактність зберігання інформації в пам’яті комп’ютера чи на дискеті;

- гіпертекстові можливості, мобільність, тиражованість;

- можливість оперативного внесення змін та доповнень;

- зручність у пересиланні електронною поштою.

Це може бути автоматизована навчальна система, яка поєднує в собі дидактичні, методичні та інформаційно-довідкові матеріали з навчальної дисципліни, а також програмне забезпечення, яке можна комплексно використовувати для самостійного одержання та контролю знань.

Аудіо- та відеонавчальні матеріали записуються на магнітні носії, аудіо- та відеокасети й можуть бути надані тому, хто навчається, за допомогою магнітофона, відеомагнітофона чи лазерних компакт-дисків.

Комп’ютерні мережі − засоби навчання, які містять різну інформацію та сукупність комп’ютерів, з’єднаних між собою каналами зв’язку.

Глобальна мережа Internet є інтегральним засобом, який широко використовується в навчанні.

Інтернет-підручник має ті ж самі якості, що й електронний (комп’ютерний) підручник, та ще й надає можливість тиражування практично без носія; версія підручника є в мережі Іnternet, і доступ до неї можливий для бажаючих через свій браузер.

2. Принципи модульної технології.  Дистанційні технології навчання.

Принципи навчання виконують функцію побудови педагогічної системи і відображають дидактичні закономірності педагогічного процесу.

Модульне навчання базується на загальнодидактичних (науковості, системності й послідовності, доступності та ін.) і специфічних принципах в умовах модульної технології (модульності, індивідуалізації, диференціації, орієнтації на майбутню професію та ін.).

Принцип науковості − дидактичний принцип, який випливає із закономірного зв’язку між змістом науки й навчального предмета. У вищому навчальному закладі цей принцип означає, що викладач не має права давати псевдонаукову інформацію, передавати свої суб’єктивні думки як обов’язкові для студента. Обов’язок викладача − викладати предмет на підставі перевірених наукових даних.

Принцип системності й послідовності потребує від викладача подавати матеріал так, щоб у ньому відчувалася ґрунтовна система знань, умінь і навичок. Знання та вміння мають формуватися в певній послідовності, щоб кожен елемент навчального матеріалу логічно був пов’язаний з іншим. Цей принцип не є догматичним, він передбачає творчий підхід у навчанні, вибір найбільш раціональної системи й послідовності навчання.

Принцип доступності й дохідливості викладання спрямований на те, щоб складності змісту матеріалу компенсувалися майстерністю викладача. Принцип доступності залежить від правил послідовності: від простого − до складного, від нижчого − до вищого.

Принцип міцності знань, умінь та навичок вимагає, щоб знання, уміння та навички, набуті в процесі навчання, могли бути будь-коли відтворені й використані в професійній діяльності майбутнього фахівця.

Принцип модульності передбачає розподіл і структурування навчального матеріалу з дисципліни, контроль та оцінювання знань і вмінь залежно від рівня засвоєння та індивідуальних здібностей студентів.

Принцип індивідуалізації − принцип педагогіки, який ґрунтується на індивідуальному підході в навчанні, ураховує рівень підготовленості, особистісні здібності та якості. Цей принцип передбачає індивідуальне виконання завдань, проведення консультацій, активізацію розумової діяльності кожного студента.

Принцип диференціації − це окремий випадок індивідуалізації навчання, спрямований на реалізацію індивідуального підходу до окремих груп людей. Основна мета диференціації − сприяти створенню умов для всебічного розвитку особистості з урахуванням її задатків, можливостей, інтересів. Диференціація навчання передбачає вибір змісту, методів, форм навчання тощо.

Принцип орієнтації на майбутню професію передбачає оволодіння знаннями, уміннями та навичками, які необхідні майбутньому спеціалісту вже з перших занять. Навчальна діяльність поступово трансформується в професійну шляхом поступової зміни професійно-орієнтованих занять.

Принцип оптимальності передбачає реалізацію як загальнодидактичних, так і специфічних принципів, серед яких обирається найбільш сприятливий, найкращий у конкретній ситуації.

Принцип випереджаючого навчання полягає не лише в опануванні науковою та культурною спадщиною всіх попередніх поколінь, а й у формуванні свідомості та світогляду, які б допомогли людині адаптуватися в мінливому світі.

Для модульної технології характерним є оптимальне застосування методів і прийомів навчання, коли студенти, використовуючи вже раніше набуті знання, вміють їх застосовувати в навчальній діяльності.

Єдиної класифікації методів у сучасній педагогіці немає, тому в рамках модульної технології доцільно застосовувати їх у поєднанні залежно від конкретної мети модуля, а саме:

інформаційно-рецептивний;

пояснювально-ілюстративний;

проблемного навчання;

дослідницький.

Інформаційно-рецептивний метод навчання − це спосіб організації спільної діяльності викладача і студентів, при якому викладач дає готову інформацію, а студенти її сприймають, осмислюють і фіксують у пам’яті. Інформація подається у вигляді розповіді, лекції, пояснення за допомогою друкованих посібників, практичного показу способів діяльності. Інформаціїйно-рецептивне навчання − один із найбільш економічних способів передачі узагальненого й систематизованого досвіду. Це навчання застосовується в усіх формах навчальних занять і під час пояснення різноманітного матеріалу. Недоліком інформаційно-рецептивного методу є те, що він не забезпечує необхідного рівня засвоєння навчального матеріалу, розвитку творчих здібностей, тому його необхідно доповнювати методами проблемного та евристичного навчання.

Пояснювально-ілюстративне навчання є традиційним, але воно поступово витісняється іншими видами, оскільки складається ситуація, коли навчання будується на запам’ятовуванні програмного матеріалу, висновків та положень. Але такий вид навчання недостатньо активізує інтелектуальну роботу студента, не стимулює здобуття знань, які одержуються на підставі творчого пошуку наукової істини. При такому навчанні лекція є основною формою занять, яка супроводжується унаочненням – показом таблиць, плакатів, схем, настінним оформленням у навчальних кабінетах, лабораторіях, ілюстративними матеріалами та відповідними технічними засобами.

Проблемне навчання – це таке навчання, підвалиною якого є створення проблемних ситуацій у навчальному процесі (викладачем або студентом) і вирішення їх.

Викладач створює низку питань і ставить їх перед аудиторією для дискусії, дає час для їх обдумування (у межах першої лекційної години), орієнтує студентів на різні варіанти вирішення проблеми, організовує дискусію, дає можливість бажаючим студентам висловитися, стимулює їхні думки, аналізує й узагальнює теоретичні висновки, забезпечує правильне розв’язання проблеми – такі характерні ознаки проблемного навчання.

В основі такого навчання лежить суперечність між відомим і невідомим, між новими фактами і раніше засвоєними знаннями, з якими ці факти не узгоджуються. Проблемна ситуація усвідомлюється студентом як утруднення, шляхи подолання якого підлягають творчому пошуку.

Дослідницький метод – метод залучення студентів до самостійних спостережень, на основі яких вони встановлюють зв’язки предметів і явищ дійсності, пізнають закономірності, роблять висновки. Унесення елемента дослідження в навчальне заняття сприяє формуванню активності, самостійності,  ініціативи та інші якості.

Методи навчання є носіями функцій навчання. Виділяють такі загальнопедагогічні функції методів навчання: освітня, виховна, розвиваюча, спонукальна (мотиваційна), організуюча.

Освітня функція методів навчання полягає в тому, щоб оптимально сприяти набуванню тими, хто навчається, наукових знань, умінь, навичок, формуванню на цій основі наукового світогляду.

Виховна функція методів навчання полягає в цілеспрямованому формуванні певної системи емоційно-ціннісних відносин суб’єкта (особистості) з навколишнім світом: трудових, державно-правових, суспільно-політичних, моральних, патріотичних, інтернаціональних, національно-етичних, естетичних, екологічних, економічних тощо.

Розвиваюча функція методів навчання полягає в розвитку особистості. Спонукальна (мотиваційна) функція стимулює інтерес студентів до навчання, його позитивних мотивів.

Організуюча функція методів навчання об’єднує методи в єдину систему, мету, зміст та організацію навчального процесу.

У рамках модуля всі методи навчання застосовують у різному поєднанні залежно від дидактичної мети модуля і структури модульної одиниці, змісту освіти, особливостей конкретної групи, а також окремих студентів.

3. Критерії та норми оцінки знань і вмінь. Критерії якості навчання (різновиди контролю: модульний, тестовий, рейтингове оцінювання навчальних досягнень студентів).

Критерії та норми оцінки знань і вмінь.

У процесі діагностування, контролю й оцінки рівня знань та вмінь студентів важко об’єктивно визначити рівень оволодіння ними, тому пропонується розділити поняття критерії оцінки та норми оцінки.

Критерії оцінки − це ті положення, урахування яких є обов’язковим при виставленні тієї чи іншої оцінки.

Норми оцінки − це опис умов, на які має спиратися викладач, виставляючи оцінку.

Критерії оцінювання результатів виконання контрольні завдань доводяться до відома студентів на початку курсу.

Норми оцінок.

Оцінка «відмінно» виставляється студенту, який при відповіді на запитання виявив всебічні, систематизовані, глибокі знання програмного матеріалу, правильно та повністю виконав поставлене завдання, уміє грамотно інтерпретувати одержані результати, продемонструвати знання основної і додаткової літератури, передбачені на рівні творчого використання.

Оцінка «добре» виставляється студенту, якщо при відповіді на запитання він виявив повне знання програмного матеріалу, передбачене на рівні аналогічного відтворення, правильно виконав поставлене завдання, показав володіння практичними вміннями та навичками, але припустився окремих несуттєвих помилок, які не мають принципового значення.

Оцінка «задовільно» виставляється, якщо при відповіді на запитання студент виявив повні знання основного програмного матеріалу в обсязі, що необхідний для подальшого навчання і роботи, у цілому справився з поставленим завданням, але при цьому окремими вміннями та навичками володіє невпевнено, припустився незначних помилок в арифметичних розрахунках, демонструє здатність упоратися з виконанням завдань, передбачених програмою на рівні репродуктивного відтворення.

Оцінка «незадовільно» виставляється, якщо при відповіді на й питання студент виявив серйозні прогалини в знаннях основного матеріалу, зробив принципові помилки, не зміг розв’язати задачу і провести розрахунки тощо.

При визначенні загальної оцінки враховуються результати поточного контролю з лабораторних, практичних, семінарських занять, колоквіумів, які відбулися в період, за який проводиться модульний контроль, а також результати захисту індивідуальних завдань та звітів із лабораторних (практичних) робіт, передбачених навчальною програмою з конкретної дисципліни, та самостійна аудиторна й позааудиторна робота студентів із даної дисципліни.

Контроль та оцінка знань і вмінь допомагають:

з’ясувати ставлення студентів до навчання, своїх обов’язків;

виховують активність і самостійність, завзятість і наполегливість, уміння долати труднощі;

виховують гуманні якості.

Завдання підвищення ефективності навчального процесу, якості підготовки спеціалістів не можуть бути вирішені без підвищення якості викладання, без корекції навчального процесу, без використання педагогічних інновацій. Підготовка спеціалістів передбачає не лише формування професійних знань, умінь та навичок, які необхідні в практичній діяльності, а й виховання всебічно розвиненої особистості, розвиток її пізнавальних потреб та інтелектуальних здібностей, інтересів та мотивів, духовності, менталітету, формування сучасного світогляду тощо.

Задовольнити вищезазначені вимоги можливо при вдосконаленні традиційної системи навчання, її форм, методів, засобів та впровадженні новітніх педагогічних технологій, серед яких − модульна технологія навчання, комп’ютерні технології та ін. Саме модульна технологія надає широкі можливості індивідуального навчання з використанням сучасних методик викладання дисциплін, діагностування й оцінювання рівня знань та вмінь студентів на певному етапі підготовки.

Модульна технологія навчання уможливлює логічне структурування навчального матеріалу, визначення загальних та часткових цілей з кожного модуля відповідно до стандартів вищої освіти, з орієнтацією на освітньо-кваліфікаційну характеристику спеціаліста, а також урахування індивідуальних здібностей та рівня підготовленості. Така особистісно орієнтована технологія є інтегрованим процесом навчання, що допомагає готувати сучасних висококомпетентних фахівців, освічених, мобільних, які постійно оновлюють свої знання, з високою загальною і професійною культурою, критичним мисленням тощо. Модульна технологія навчання – одна з сучасних педагогічних технологій вищої освіти, яка надає можливість творчого підходу до організації та управління навчальним процесом, реалізації мети та завдань професійної підготовки фахівців. Модульна технологія передбачає чітке планування всіх видів діяльності студентів, структурування навчального матеріалу з виділенням окремих модулів і організацію навчальної роботи та контроль рівня знань, умінь та навичок з кожного модуля. Побудова навчального курсу за модульним принципом надає йому чіткої послідовності, логічності, системності. Модульна технологія може бути запроваджена в індивідуальному та дистанційному навчанні.

Що ж являє собою модульна технологія навчання?

З’явилася вона порівняно недавно. Уперше про неї йшлося на Всесвітній конференції ЮНЕСКО з освіти дорослих, що відбулася в 1972 році у Токіо, де ця технологія була рекомендована як найбільш придатна для безперервного навчання. У наш час цінність цієї технології для різних вікових груп та систем навчання стала загальновизнаною.

У значній кількості педагогічних досліджень визначається, що модуль є логічно завершеним фрагментом змісту навчальної дисципліни (навчального матеріалу теми, розділу тощо). Нами прийнято найбільш уживане поняття, в якому модуль – це науково обґрунтований і логічно завершений фрагмент (одиниця) навчального матеріалу (розділу, теми), який відповідає конкретній дидактичній меті.

Модульне навчання − це пакет науково адаптованих програм для індивідуального навчання, що оптимізує на практиці академічні та особисті досягнення студента з певним рівнем попередньої підготовки. Воно здійснюється за окремими функціонально-автономними вузлами, відображеними в змісті, організаційних формах і методах, тобто за модулями, призначення яких – розв’язання конкретного кола психологічно-педагогічних завдань.

В основі реалізації модульного навчання лежить розробка модульного варіанту програми з дисципліни.

Пропонується складати модульні програми за сукупністю таких принципів:

– цільове призначення інформаційного матеріалу;

– поєднання комплексних, інтегрованих і часткових дидактичних цілей;

– повнота навчального матеріалу в кожному модулі;

– відносна самостійність елементів модуля;

– реалізація зворотного зв’язку;

– оптимальна передача інформаційного й методичного матеріалу.

Сутність модульної технології навчання полягає в тому, що той, хто навчається, більш самостійно або повністю самостійно працює над запропонованою навчальною програмою, яка включає цільовий план дій, банк інформації, навчально-методичне забезпечення поставлених дидактичних цілей.

При модульній технології змінюються підходи щодо форм, засобів та методики викладання дисциплін. Ця технологія навчання передбачає інтеграцію форм навчання, спрямованих на досягнення кінцевої мети − підготовку висококваліфікованого, компетентного спеціаліста, здатного критично мислити, самостійно приймати рішення тощо.

Модульна технологія дозволяє створити оптимізовану складову моделі педагогічної технології, яка професійно забезпечує особистісну освіту, значно посилює мотивацію навчання та його якість, активізує самостійну роботу студентів, створює умови для розвитку індивідуальних здібностей студента, допомагає контролювати рівень засвоєння матеріалу кожного модуля.

Модульна технологія навчання − одна з найсучасніших технологій для реалізації мети та завдань професійної підготовки фахівців, яка надає викладачам такі можливості:

* персоналізування технології навчання;

* урахування міжпредметної інтеграції у викладанні дисциплін;

* урахування індивідуальних здібностей студентів, виявлення та розвиток їхніх творчих здатностей і якостей.

4. Діагностування й оцінювання знань, умінь та навичок студентів (різновиди контролю: модульний контроль, тестовий контроль: види тестів, технологія створення тестових завдань,  вимоги до тестових завдань, переваги і недоліки тестового контролю. Класифікація тестів, організація тестового контролю). Контроль знань, умінь і навичок студентів – невід’ємна складова педагогічного процесу та форма зворотного зв’язку. Контроль сприяє більш глибокому засвоєнню знань, умінь і навичок. Перевірка та оцінювання дає викладачеві інформацію щодо рівня знань і вмінь студентів; дозволяє аналізувати наскільки ефективними є технології навчання, форми методи та засоби, які використовуються у викладанні.

Контроль дисциплінує студентів, сприяє формуванню відповідальності та самостійності в навчанні.

Поточний контроль − контроль рівня знань та вмінь у процесі навчання, який проводиться на лекціях, семінарах, лабораторних і практичних заняттях. Цей вид контролю дозволяє не лише визначити рівень оволодіння знаннями та вміннями, а й сприяє своєчасному коригуванню дій викладачів та студентів.

Періодичний контроль − це контроль, який здійснюється після вивчення розділу, теми; він сприяє аналізу певного важливого напряму навчального процесу, допомагає систематизувати та узагальнити знання, звести їх у певну систему. Проводиться в кінці семестру.

Підсумковий контроль − контроль, який проводиться в кінці вивчення курсу. Це семестровий контроль, іспити, ліцензовані та інтегровані іспити, державна атестація студента.

Види і форми контролю

 

Поточний

Проміжний

Підсумковий

• вхідний контроль;

• експрес-опитування;

• опитування на засвоєння попередньої лекції;

• опитування під час лекції на    лекції на розуміння її суті; на розуміння її змісту;

• контроль лекції або семінарського заняття

• контрольні роботи;

• тестові опитування;

• колоквіум;

• контроль практичних умінь і  навичок;

 

•  комплексні контрольні   завдання;

• курсові роботи   та курсові проекти;

• заліки;

• семестрові  іспити

 

Зворотній зв’язок є найбільш достовірним при вдалому поєднанні всіх форм контролю: поточного, проміжного, підсумкового, а також вхідного та заключного.

Модульний контроль.

Особливостями модульного контролю є:

– зацікавленість студентів в одержанні високої оцінки, особливо тих, у кого високий рейтинг із попередніх модулів;

– посилення мотивації в навчанні, самостійній роботі, самоконтролі й самокорекції знань та вмінь.

Модульний контроль проводиться в письмовій, письмово-усній, усній формах або автоматизованими навчальними комп’ютерними системами.

Тестовий контроль.

Тестовий контроль займає особливе місце серед способів перевірки знань, умінь і навичок. Тест у перекладі з англійської (tеst) − іспит, випробування.

Тестування − це визначення рівня підготовленості людини в певній галузі знань, психологічного, фізичного й розумового стану, професійної придатності, обдарованості та інших якостей особи за допомогою системи спеціально підготовлених завдань.

Тестування можна використовувати:

для самостійного оцінювання студентом своїх знань;

для вхідного (базового) контролю;

при допущенні студента до нового модуля (теми);

для поточного контролю;

для рубіжного (підсумкового) контролю;

контролю «виживаності» знань.

Тестове завдання − це завдання, запитання або задача, для яких може бути попередньо визначена (сформульована) єдино можлива правильна відповідь. Така відповідь є еталоном.

Види тестів, які використовуються в педагогічній практиці:

– тести досягнень призначені для з’ясування рівня засвоєння знань та вмінь;

– тести інтелекту – для з’ясування стану мислення, пам’яті, уваги та інших характеристик психологічного розвитку особи.

Педагогічні тести різних рівнів складності й форми дозволяють якісно оцінити структуру і виміряти рівень знань та вмінь.

Технологія створення тестових завдань передбачає такі етапи:

1. Відбір навчального матеріалу дисципліни, який підлягає тестовому контролю з урахуванням належного рівня його засвоєння;

2. Створення завдань у тестовій формі за всією програмою дисципліни, ураховуючи належний рівень засвоєння знань та об’єднання їх у тематичні чи «рубіжні» тести;

Експертиза тестів, відбір та коригування нетактовних тестів;

Емпірична перевірка, апробація тестів;

Статистична обробка завдань, на які всі студенти дали правильну відповідь, не дав відповіді жоден студент та ін.; відбір валідних завдань;

Створення банку тестових завдань.

Вимоги до тестових завдань:

* Завдання мають бути сформульовані чітко, коротко й коректно, без двозначності.

* Дистрактори (неправильні відповіді) мають бути сформульовані так, щоб мало відрізнялись один від одного за суттю.

* Серед відповідей не повинно бути таких, що не узгоджені із запитанням.

*  Не використовувати у відповідях невизначені терміни «рідко», «звичайно» тощо.

Переваги тестового контролю:

− об’єктивність та надійність наслідків перевірки;

– можливість автоматизації перевірки виконання завдань;

– скорочення часу виконання тестових завдань;

– посилення мотивації та зацікавленості в наслідках навчання;

– висока диференціююча здатність;

– виявлення індивідуального рівня підготовленості студента на певному етапі навчання.

Недоліки тестового контролю:

− відсутність можливості перевірки розвитку мислення;

− невеликий обсяг змісту навчального матеріалу, що перевіряється, порівняно з матеріалом усієї дисципліни.

Класифікація тестів.

Для перевірки результатів навчання використовують тести успішності засвоєння знань та володіння вміннями й навичками.

Вони класифікуються за рівнями:

тести І рівня − тести розпізнавання, розрізнення, співвідношення та тестові завдання з вибірковими відповідями;

тести II рівня − відтворення інформації, розв’язування задач, виконання типових завдань;

тести ІІІ рівня − тести, які передбачають уміння застосовувати знання, уміння та навички в нових умовах, у невивченій, незнайомій ситуації, у практичній діяльності;

тести IV рівня − виконання творчих завдань за невідомим алгоритмом.

Завдання, які використовуються в тестах, поділяються на два типи:

− завдання з вільним складанням відповідей (відкриті завдання);

− завдання з наданими відповідями (закриті завдання).

Форма тестових завдань залежить від їх змісту. У процесі створення тестових завдань структурується навчальна інформація, встановлюються внутрішньопредметні та міжпредметні зв’язки.

Наявність еталонів відповідей при тестуванні та критеріїв оцінок для викладачів створює однакові умови для контролю студентів, що надає можливості аналізу досягнень у навчанні студентів у різних групах.

Організація тестового контролю

* Перед проведенням тестового контролю студентів необхідно інформувати про цілі контролю, повідомити про переваги та сутність тестового контролю, навести приклади тестів, навчити працювати з тестами.

* Консультування в ході контролю можливе в тих випадках, коли допущені помилки, неточності, неясності.

* Обробка тестів передбачає співставлення відповідей студентів з еталонами відповідей та виставлення оцінок.

* Аналіз результатів контролю проводиться за наслідками тестування і дає можливість вносити корективи в процес навчання.

Рейтингове оцінювання навчальних досягнень студентів

Рейтинг (від англ. Rating − оцінка, клас, розряд, порядок, класифікація) − термін, який означає суб’єктивну оцінку якогось явища за заданою шкалою. Рейтингова система оцінювання знань та вмінь упроваджується з метою стимулювання й організації систематичної навчальної діяльності студентів, забезпечення об’єктивності в оцінюванні знань, посилення мотиваційного компонента, формування самостійних дій та перетворення контролю на дійову складову управлінського процесу. При модульному навчанні з використанням рейтингової системи оцінювання є можливість об’єктивно оцінити рівень підготовки кожного студента на певному етапі підготовки.

Серед форм рейтингового контролю й оцінювання виділяють:

1. Вхідний (базовий) контроль.

2. Поточний і рубіжний контроль (на всіх видах занять, самостійна робота, тестовий контроль та ін.).

3. Підсумковий (вихідний) контроль рівня знань, умінь та навичок.

Рейтинг-контроль робить можливими:

* забезпечення гнучкості та індивідуальності оцінювання знань, умінь та навичок студентів;

* відображення фактичного рівня підготовленості кожного студента;

* забезпечення психолого-педагогічної об’єктивності оцінювання викладачами рівня знань та вмінь студентів;

* стимулювання самостійної пізнавальної діяльності студентів;

* посилення зацікавленості студентів у процесі навчання;

* зменшення психологічного навантаження.

Умови застосування  рейтингового  контролю:

* підготовленість викладачів і студентів;

* розроблення критеріїв рейтингового контролю;

* розроблення інформаційно-методичних матеріалів;

* запровадження новітніх технологій навчання, тестового контролю тощо;

* ведення облікової документації (спеціальні бланки, карти, таблиці).

В умовах застосування рейтингової оцінки навчальний матеріал із дисципліни вважається засвоєним, якщо досягнутий студентом рейтинг знаходиться в межах, розроблених та затверджених кафедрою, рубіжних значень.

Рейтинговий контроль зумовлений специфікою навчальних дисциплін, підходами до рейтингу, досвідом викладачів кафедр тощо.

Рейтингова 12-бальна шкала оцінювання навчальних досягнень на практичних заняттях дає можливість ефективніше (у порівнянні з 4-бальною шкалою) оцінювати рівень здобутих знань, умінь та навичок студентів, їхню підготовленість до практичної діяльності.

Шкала оцінювання навчальних досягнень студентів за модульно-рейтинговою системою

Оцінка “відмінно” / А – повністю розкрито зміст матеріалу, продемонстровано здатність диференціювати найважливіші поняття з дисципліни, аналізувати теоретичний матеріал.  Питання тестового контролю розкрито логічно та послідовно. Фактичні помилки відсутні. Студент набрав відповідну кількість балів (91% – 100%), вчасно і ґрунтовно виконав усі завдання.

Оцінка “добре”/ В – розкрито зміст питань під час заліку або іспиту, продемонстровано здатність диференціювати найважливіші поняття з дисципліни, яка вивчається. Питання тестового контролю розкрито логічно та послідовно. Студент набрав відповідну кількість балів (81% – 90%), повністю володіє теоретичним матеріалом, вчасно виконав усі завдання з 1-2 помилками.

Оцінка “добре” / С – виконано більше, ніж 60% завдань. Виклад теоретичного матеріалу недостатньо логічний та послідовний. Фактичні помилки – 3−4, студент набрав відповідну кількість балів (71% – 80%), тестові завдання під час підсумкового контролю виконано майже повністю.

Оцінка “задовільно”/ D – виконано 50% обсягу завдань, студент  недосконало диференціює теоретичний матеріал. Аналіз питань практично відсутній. Фактичні помилки – більше 4. Студент набрав відповідну кількість балів (61% – 70%) з екзаменаційних питань, не повністю виконав завдання на заліку або іспиту.

Оцінка “задовільно”/ E – виконано менше, ніж 40% завдань за обсягом, студент погано диференціює теоретичний матеріал. Аналіз питань відсутній. Фактичні помилки – більше 6. Студент набрав відповідну кількість балів (51% – 60%) з питань дисципліни, не виконав декілька з пропонованих тестових завдань.

Оцінка “незадовільно”/ F – виконано 20% завдань заліку або іспиту, студент не здатний диференціювати теоретичний матеріал. Аналіз питань відсутній. Студент набрав відповідну кількість балів (25% − 50%). Фактичні помилки – 10 і більше, не виконав завдання на екзамені або заліку.

Оцінка “незадовільно”/ FX – виконано 5-10% завдань, студент не знає теоретичний матеріал. Аналіз питань абсолютно відсутній. Студент набрав відповідну кількість балів (0% – 25%). Тестову роботу не виконано. Рекомендовано повторне вивчення матеріалу, з наступним перескладанням екзамену або заліку через рік.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ (ЗМ) 2. НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.